BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 19-20 СЕРПНЯ 2000 року |

Гривня шістдесят в один бік

Вихованість, яку ти проявляєш в громадському транспорті, часами обертається проти тебе

КОМФОРТ

Сергій СМІРНОВ

Для того, щоб зважитися на цей крок, треба обов’язково прокинутися або дуже рано, або пізно, інакше нічого не вдасться. Для того, щоб здійснити цей подвиг, слід мати натреноване око і добру інтуїцію, інакше твоє місце серед решти невдах. Навіть у процесі слід зважати на себе і мати добре треноване тіло, яке підкориться руху думки і заповнить найнесподіваніші місця відповідно до твого погляду і мислення.

Пам’ятаючи все це і уявляючи себе Джекі Чаном, починаю виконання. Немов початківець всоте роблю всі можливі помилки – виходжу разом з усіма, стою разом з усіма, нервуюсь в очікуванні, припалюю цигарку. Лише дві затяжки і з-за повороту виринає маршрутка. Недопалена цигарка летить в сторону (мінус 20 копійок), виганяюсь з піднятою рукою на дорогу – марно. Маршрутка вдало маневрує завченим рухом коліс і корпусу і я дивлюсь вслід розмазаним боковими вікнами обличчям, неприховано їм заздрячи. Вони щасливці з кінцевої і найближчих до неї зупинок.

Вертаюсь назад. Згадую теоретичні завдання і відходжу метрів двадцять назустріч ходу автобуса. Наступний має бути мій! Через десять хвилин не витримую і намагаюсь заспокоїти себе ще однією цигаркою. Рівно через дві затяжки з’являються знайомі контури. Цигарку не викидаю, вдихаючи богатирським духом копійок на десять тютюну (може зекономлю), на копійок десять викидаю недопалок і знов рвусь на дорогу. Метрів за двадцять від мене маршрутка різко гальмує винирнутому з-за кущової засідки чоловіку і робить його, а не мене, своїм пасажиром! Я, рвонувши до неї, встигаю лише торкнутися дверей рушаючого автобуса і, марно жартуючи “Вася лова”, деру навпіл куплену перед тим улюблену газету “Поступ” (мінус п’ятдесят копійок, – бо четвер і там така програма!). Половина її в мене, половина застрягла, прищемлена люб’язним пасажиром із засідки.

Поки чекаю наступного моменту проявити себе, підраховую, що вісімдесят “проїзних” копійок я вже витратив тільки за право побачити автобус (вас колись маленькими не привозили до Львова подивитися на трамвай?). Але то нічого. Як кажуть східняки, ми всі тут бандерівці. А як він вчив: “Жертви неминучі та боротьба доконечна”. Плекаючи в собі патріотизм і повторюючи про себе довгенький перелік вульгарних іншомовних пісень, щоб випадково не забути, чого не має слухати справжній галичанин, дочікуюсь-таки наступного шансу. Напружуюсь, тішачи себе думкою про зекономлених двадцять копійок – я ж НЕ ВСТИГ припалити нової цигарки! – виганяюсь... Маршрутка зупиняється просто біля мене. Біля дверей є місце. Точно - я втиснусь! Натреноване тіло відчуває лагідний стусан у плече. Гордо повертаю голову, точно знаючи, що в того, позаду, також “Поступ” ( що ж ще читати?) і вже думаю про те, що потрібно защемити дверима потрібну половину газети. Повертаюсь, зосереджуючись на заголовку “Росіяни можуть заблокувати українські рахунки в західних банках”, пробігаю поглядом догори і розумію, що ззаду мене жінка. Розуміючи всю неприродність пози і зважаючи на вроджену галицьку вихованість, пересилюю себе (інстинкти) і... уступаю місце жінці, віддаючи належну шану всій кращій половині людства загалом і цьому диву зокрема. Нагороджений вдячною посмішкою, допомагаю закривати двері, намагаючись не деформувати чарівні форми і вже через щілинку привідкритого вікна половинки губ, що таки витискаються назовні пасажиромасою переповненого буса шепочуть “Спасибо...” А бодай тобі! Отак позбиткуватись над Україною, наді мною, сплюндрувати все святе і чисте одним словом! Господи! Господи, та чому ж я не жінка! І в маршрутку би сів і на чоловіче “пожалуста” гордо б просолов’їномовив “Дякую”...

Беру себе в руки. Головне не панікувати і все-таки виконати завдання головного редактора (з вигляду ніби добрий чолов’яга, а збиткуватися отаким чином любить – проїдься, напиши, нібито так просто – сів і поїхав. Романтик він у нас, весь у роботі і світу за нею не бачить, молодий просто). В отаких думах майже не зауважую, як впритул до мене наблизився черговий автобус і водій, повільно-повільно ведучи машину, запитально подивився на мене. Я з готовністю чергового провалу піднімаю руку. Машина зупиняється, я відкриваю двері і абсолютно спокійно заходжу всередину. Місця в принципі достатньо (якщо не враховувати висоту – в “Пежо” таки мають їздити люди середнього достатку і зросту, або нижче) і я відраховую ще вісімдесят копійок – цього разу для цілком законної операції оплати за проїзд. Достатньо все-таки здивований розглядаюся довкола і все розумію – година пік минула і маршрутки стали досить-таки зручним, швидким і надійним транспортом пересування. Не буду надто детально переповідати враження від самої поїздки – усе пройшло цілком нормально. Зупинюся тільки на двох боках однієї деталі – дверях. Точніше, їхньому відкриванні та закриванні. Якщо ти виходиш чи заходиш в числі останніх, то завжди ризикуєш боляче дістати по голові чи руках відповідно. Пасажири переважно не переймаються огляданням назад і, покладаючись на інтуїцію чи власну самодостатність для наповнення/спустошення автотранспорту з властивою тільки невласникам автомобіля, траскають щосили дверима. Гірші відчуття власне простежуються саме тоді, коли ти виходиш і отримуєш добрячого ляпаса по чолі чи просто обличчі від дверей. У цьому випадку не слід забувати про свої руки – вільно простягуєш вперед, впираєшся твердо в двері і не даєш їм набрати потрібного прискорення. Той, кого з гордим статусом пасажира поєднує тільки рука, що намагається затраснути двері, з подивом відчуває спротив, здивовано озирається і чує твоє “снисходительное” “нічого-нічого”. От майже і все. Нічого більше додати, окрім справжнього жалю за порваною газетою та крім почутих розмов в автобусі (а повторюються вони з незначними відхилення доволі-таки часто).

“З посвідченнями більше не беру – в мене вас вже шість”

“Ми недалеко – візьмете гривню за двох”

“Квитка не треба”

“З десяти на один, почекайте, я біля кіоску розміняю”

“Ще на одного посуньтеся. Ще на півчоловіка. Ще на лікоть. Поїхали”

“Закрий вікно, скотино, бо дитину протягне”

“Передайте будь-ласка”

“Зупиніть тут. Зупиніть тут. Зупиніть тут! Зупиніть тут!!!!!!! ЗУПИНИ!!!!! Ну нічого, я по колу вийду...”

“От коли мені зарплату виплатять, тоді і я вам платити буду”

“Чотири вийшло, шестеро зайшло, чотири передало, де решта”.

Останнє можна сприймати як вічну невідгадану загадку автотранспорту, бо чого б інакше різні водії різних маршруток з такою завченістю і приреченістю в голосі повторювали з дня в день, ставлячи в незручне становище нас, пасажирів, які часто-густо на правду не знають відповіді на це риторичне запитання про двох невідомих.

POSTUP - ПОСТУП
№139 (583),
19-20 СЕРПНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Росіяни можуть заблокувати українські рахунки у західних банках
·Дивні вибухи в Ризі
·Бунт президентських намісників

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Лікарі всіх країн єднаються
·І ми діждемося Цісаря
·КІЛЬКА СЛІВ
·Сучасний рівень "районок"
·Бунт президентських намісників
·Президентові України Л.Д.Кучмі

НАША СТОЛИЦЯ
·Чи переможе Святий Юрій залізного дракона?
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Український слід в аварії "Курска"?
·Ялтинські дні і вечори
·Успенське яблуко розбрату
·Україна - пожирач інвесторів

ПОСТУП У СВІТ
·Відродження ісламу в Центральній Азії
·І знову - Левінскі
·Дивні вибухи в Ризі
·Арафат відтерміновує незалежність
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Єхануров виправдовується перед "Ітерою"
·"Конкорди" ще політають
·Ford завершив перевірку Daewoo Motor
·СВІТ

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·Франц Йосиф І на бюрку

МУЗИЧНИЙ ПОСТУП
·Наодинці з музикою Баха
·Бахові "Страсті"

ПОСТУП СВЯТКУЄ
·Солодкий присмак Спаса

РЕПОРТАЖ ПОСТУПУ
·Гривня шістдесят в один бік

СПОРТ-ПОСТУП
·Українські хлопці в лондонському тумані
·Кінець футбольних радіотрансляцій
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Музика і кіно
·ГОРОСКОП