Ти маєш право мати право
Протягом тривалого часу “Поступ” публікує матеріали, де чітко виражені порушення прав людини. Найчастіше до редакції телефонують та приходять люди, які скаржаться на дії правоохоронних органів. Переважно розповідають про те, як б’ють у райвідділах міліції, аби домогтися якихось свідчень, й інколи домагаються, правда не завжди правдивих. А як інакше, якщо через “катівничі” вправляння, потерпілі навіть викидаються з вікон. Протягом останнього часу щонайменше троє людей таки “викинулися”, але суд доводить інше. Наведемо конкретний приклад.
Галицький районний суд розглянув справу, згідно з якою до різних термінів ув’язнення засуджено Богдана Дениса – начальника карного розшуку Франківського РВ та Віктора Попітича – оперуповноваженого цього ж райвідділу. Події розгорталися 18-19 вересня 1997 року. В одному із службових кабінетів райвідділу Денис вимагав у Р. зізнатися у крадіжці автомобіля, б’ючи його по голові, поясниці, животі. Коли наступного дня Р. було скеровано у Львівське міське управління міліції, нічого не знаючи, до Франківського райвідділу прийшов брат потерпілого. Тут з нього Денис та Попітич почали “вибивати” свідчення проти себе та проти його брата. Денис руками і ногами бив потерпілого по шиї, голові, по плечах гумовим кийком. Під час однієї з “екзекуцій” затриманий за інерцією вилетів у вікно, з висоти більше п’яти метрів. Однак, як згодом з’ясувалося, він сам викинувся з вікна – бійня тривала щонайменше дві години. Згодом його занесли знову до кабінету, поклали на підлогу. Тут він пролежав майже добу і лише тоді, коли винуватці побачили що без медичної допомоги не обійтися, викликали бригаду швидкої. Як показав лікар травмпункту № 3 лікарні швидкої медичної допомоги, на тілі Р. були зафіксовані чисельні рани. Крім того, ним були виявлені ушкодження не характерні при падіння з висоти. Суд прийшов до висновку, що підсудні Денис та Попітич скоїли злочин – зумисне перевищення влади і посадових повноважень, яке супроводжувалося психічним і фізичним насильством, із нанесенням потерпілому тілесних ушкоджень.
Як вдалося дізнатися, кожне друковане слово щодо порушення прав людини, яке було опубліковане в засобах масової інформації Львівщини, надходить у Міжнародний центр амністії, що є в Лондоні. У Олега Олісевича, голови Львівської групи Міжнародної амністії “Україна-2” Центру ініціатив Британської Ради та Наталії Дульнєвої секретаря цієї групи є десятки вирізок з “Поступу” та інших газет, які стосуються подібних порушень. Усі матеріали вивчають консультанти-юристи Міжнародної амністії, які є повноправними членами Ради Європи та ООН.
Розповідає Наталія Дульнєва: “Якщо когось мордуватимуть у міліції, ми займатимемося цією справою. Якщо звичайний побутовий злочин видаватимуть за політичний – це також наша справа. Тож дослідники в такому разі починають акцію підтримки боротьби за конкретну особу. Часто Міжнародна амністія робить аналізи щодо порушення прав людини в конкретній країні і щорічні звіти по країнах друкуються у бюлетені. Адже Міжнародна амністія має повноваження офіційного наглядача. То ж при підписанні договорів з державами, згідно з цією інформацією, враховується стан з правами людини. Недотримання прав людини в Україні з подачі наших дослідників можуть відбитися на прийнятті України в Міжнародну спільноту. Якщо держава ратифікувала якусь угоду, вона повинна її виконувати.”
– Ви наголосили, що займатиметеся справою, якщо побутовий злочин видаватимуть за політичний. Хочу зауважити, що один із чиновників після смерті композитора Ігоря Білозора заявив “Нарешті... у Львові було (!) скоєне політичне вбивство “. Чи ви відстежуєте ці події?
– Ми відправили усю інформацію у дослідницький відділ, але на разі не маємо відповіді, чи можна вважати смерть Білозора політичним вбивством. Тим більше, що Міжнародна амністія, як правило, чекає на вирок суду, а тоді безпосередньо починає втручатися. Однак, тут були інші порушення, які фіксувалися ЗМІ стосовно правоохоронних органів.
Отже, нагадаємо, про що свого часу “Поступ” повідомляв. Ігоря Білозора разом із журналістом Богданом Гнатовським було побито двома молодиками в ніч з 8 на 9 травня цього року на проспекті Шевченка. Однак, лише 22 травня було видано санкцію прокурора на арешт винних. Допоки лікарі намагалися врятувати Білозора, працівники Галицького райвідділу гарячково робили усе, аби приховати скандал. Галицький райвідділ приховав від громадськості сам факт побиття Ігоря Білозора, а прокурор Галицького району дізнався про побиття від того ж райвідділу лише через добу, що суперечить законодавству, оскільки про такі “нп” повідомляють максимум протягом години. На це є відповідні вказівки, але вони були зігноровані. А на сьогодні навіть обласна прокуратура визнає, що працівники міліції півтори доби приховували факт побиття Ігоря Білозора. Навіть, як розповідають, коли за кілька днів після побиття Білозора телефонував міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, то йому не могли протягом години вказати номер порушеної кримінальної справи, оскільки, як подейкують її на той час ще не було...
Стосовно цього факту народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронних органів Ігор Пилипчук зауважив, що “ненадання своєчасної інформації призвело до того, що громадськість обурена діями правоохоронних органів.”
До речі, не тільки українські ЗМІ намагаються відстоювати права людини в Україні. Польський журналіст Кшиштоф Лозінскі, який перебував у Львові на початку року, виступив на шпальтах у “Дзєніку Варшавські”, що є додатком до “Газета Виборча”, де опублікував свої нотатки з цієї подорожі. Зокрема, він виклав свої міркування щодо порушення свободи слова з боку УВС Львівщини. Ця публікація набула резонансу в Польщі.
Не могли польські колеги не описати справу Мозоли. Зараз іде судовий процес і уже тривалий час він затягується і відкладається. Відповідачами виступають працівники Служби безпеки. Тим паче є інформація, що під час катуваннь Мозоли, ще мучили громадянина Молдови, мало того, у цей час у Львівському СІЗО перебували громадяни і Росії, і Польщі й інших держав.
Справу відстежує мережа Міжнародних амністій, що входять до Організації Об’єднаних націй. 11 червня в ООН розглядався цей прецедент. І у випадку, якщо комусь вдасться оминути покарання, то група юристів, що відстежує кожен крок справи, подаватиме у Міжнародний суд проти тортур на країну. То ж проти України буде відкрита справа у Міжнародному суді.
Олег Олісевич: Стосовно справи Мозоли, то працівники СБУ хотіли, аби їхні люди взагалі не були осуджені. Потім, коли справа набула світового резонансу, вони вирішили підставити одного-двох зі своїх людей, знайти крайніх. А тепер, як відомо, під слідством 7 осіб і ще 40 проходить по справі. Це вже про щось говорить...
Отже, фактом загибелі 30 березня 1996 року в СІЗО УСБУ у Львівській області 28-річного автослюсаря з міста Городка Юрія Мозоли опікується вже тепер навіть представництво ООН. І дарма, колишній слідчий обласної прокуратури Олег П. просив випустити його з-під варти, а кримінальну справу закрити за відсутності складу злочину. Пригадуєте, як він заявив, що не було ніякого приниження людської гідності замордованого Мозоли, бо останній, мовляв, був під дією психотропних речовин. На питання, чому Мозолу тримали голим, пояснив, що боявся, аби той не повісився на власному одязі. А звідки взялися поламані ребра і сліди побоїв, він не знає. А до речі, саме зачитування висновків судово-медичної експертизи стосовно різноманітних побоїв зайняло майже півдня.
Нещодавно було вчинено напад на журналіста Віталія Махнанова працівниками міліції. Про це також писала преса. Наталія Дульнєва розповіла своє бачення цієї ситуації:
– Його дійсно було побито у Шевченківському РВВС, і він мав струс мозку. Ця інформація була надрукована в пресі, і ми її надіслали у Міжнародний секретаріат, який тим займається. Вони зв’язалися із Харківською і Севастопольською групами з прав людини, котрі мають повноваження вести судові справи, і якщо навіть дійде до Верховного суду і скаргу Віталія Махнанова не задовольнять, то організація готуватиме справу до Страсбурзького суду.
Підготувала Зоряна ІЛЕНКО
|
|
