Культура на крайній Півночі
РЕЙК"ЯВІК
Ми продовжуємо серію публікацій про міста, оголошені центрами європейської культури. Ми вже розповідали у цій серії про європейські міста культури-2000. Сьогодні на черзі – Рейк’явік.
Напівтемний інтер’єр кав’ярні під назвою “Мокка” виглядає у різнобарвному середмісті Рейк’явіка так само анахронічно, як чорно-біла мелодрама 50-х рр. поруч із програмою каналу MTV. На сусідніх вуличках, мов гриби після дощу, з’являються Інтернет-кафе і рейв-клуби, тож місто 24 години на добу випромінює у міське небо неон. А в цій кав’ярні протягом цілого року панує та сама атмосфера напівтемряви і сутінків. Темні стіни, важкий дух кави і цигарок, бо ж тут ось уже протягом 50 років щодня осідає цигарковий дим, невеличкі світильники на стінах, сліди від цвяхів, якими прибивали до стін картини під час міні-виставок, організованих у цих стінах. “Ми – країна, яка будується, country under construction”, – люблять казати ті, хто приходить сюди.
Ще на початку минулого століття Рейк’явік був невеличким селищем рибалок, у якому мешкало 5000 чоловік. Сьогодні тут проживає чи не половина всіх мешканців Ісландії. Але це ще ні про що не говорить, бо зі своїми 100 000 населення Рейк’явік все одно належить до найменших столиць Європи. Протягом однієї післяобідньої прогулянки поміж архітектурними нагромадженнями середмістя, серед яких є і модерні конструкції, і прості цегляні будинки, і дерев’яні та бетонні споруди, можна вивчити всі найважливі об’єкти міста. Дивують в основному дві речі: по-перше, те, що місто населене переважно молодими людьми, які пишуть на стінах своїх будинків: Іt’s niсe to be here (“Тут бути приємно”). По-друге, – інтенсивність культурного життя міста. У Рейк’явіку є 12 музеїв (тільки державних), та до них додаються ще численні приватні зібрання, чимало театрів, опера і бурхливе книговидавництво. І коли гортаєш програмку акцій та імпрез міста, важко повірити, що така кількість культурних подій може існувати у такому крихітному містечку: близько 50 виставок, численні концерти і театральні вистави.
Культура не вважається тут snobbish thing (річ для снобів), це прерогатива не тільки освіченої еліти. Тут багато відвідувачів приходять навіть на такі ексклюзивні речі, як виставки модерного мистецтва. А коли на Різдво відбувається розпродаж книг, виданих у цьому році, протягом кількох днів часто продаються до 5000 примірників.
Цього року Рейк’явік організовує програму виставок і культурних акцій у межах цілої країни. Тому навіть у найвіддаленіших північних селах, де основними мешканцями є оселедці й тріска, можна буде побачити модерну інсталяцію із написом “Рейк’явік 2000". Девізом цієї акції є: “Уся країна – це каміння, насичене культурою.”
Сінгфеллір – місто, в якому дуже багато каменів, просякнутих історією і культурою. Крім того, тут перебудовується буквально все. Геологічні породи, на яких стоїть це місто, розташоване за 50 км від Рей’явіка, ще не сформувалися, і тому ця місцевість щороку розсувається на кілька сантиметрів у протилежних напрямках – на Схід і на Захід. На цьому місці, на кордоні між Старим і Новим світом, 930 років тому був утворений перший ісландський демократичний парламент, і відтоді Сінгфеллір був найважливішим містом Ісландії. Тут видавалися закони; тут у 1000 році було вирішено зробити християнство державною релігією Ісландії.
Один із мистецтвознавців Рейк’явіка захотів довідатися, як ставляться ісландці до своєї релігії через 1000 років. Тому він зробив опитування серед співвітчизників, під час якого вони мали назвати 7 найважливіших чеснот. Відповідно до результатів цього опитування, найважливішими для ісландців є: чесність, відкритість, старанність, надія, сім’я, оптимізм і дружба. 14 ісландських художників зобразили ці чесноти у своїх картинах та скульптурах, і якраз ці роботи й утворили виставку.
Усі цьогорічні виставки Рейк’явіка об’єднує девіз: “Культура і природа”. “Ми живемо дуже близько до природи і майже щодня відчуваємо силу землі”, – кажуть тут. І нікого тут не здивуєш землетрусом силою 5,6 бала. І коли пів на третю ночі земля під ногами раптом починає рухатися, немов велетенський звір, на вулицях не спостерігається ніякої паніки. Просто дехто вибігає на вулицю у піжамі, щоб обмінятися з сусідами враженнями про землетрус, що відбувся минулого тижня, а багато хто вирушає на центральну вулицю, щоби подивитися на море...
Н. С.
|
|
