BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 17 СЕРПНЯ 2000 року |

Спіритичні сеанси з духом цісаря

18 серпня 1830 року народився Найясніший цісар Франц Йосиф І

Ц.К.

Кость БОНДАРЕНКО

Усяка ідея виникає з того, що окремо взятими теренами починає бродити привид. Тобто дух. Сто п’ятдесят років тому, у 1848 році, один із привидів, бродячи Європою, спробував матеріалізуватися у комунізм. Нині інший привид, витаючи над руїнами колишнього “соціалістичного табору”, намагається вбратися в шати Центральноєвропейської цивілізації. Привид той є не таким уже й безтілесним, і його не можна назвати звичайним забобоном невігласів від політики. Бо навіть неозброєним оком видно, що центральноєвропейські країни абсолютно не в захваті від ідеї інтеграції – чи то в НАТО, чи то у сферу інтересів Росії. Блок НАТО ніби й видавався панацеєю від геополітичних бід, але минулорічні події в Югославії примусили задуматися, наскільки ця панацея є дієвою – і чи, приймаючи подібні ліки для порятунку хворого органу, тим самим не знищується решта організму... Що ж стосується Росії, то про це й говорити не варто. Тому й з’являється переконання у тому, що шукати союзу потрібно з тими, хто має приблизно однакове історичне минуле, подібну мету і приблизно схожі стартові умови, аби вести конкуренцію з рівними собі. Кілька спроб матеріалізації тої ідеї в якусь філософську чи геополітичну доктрину не мали успіху. Привид і надалі залишається привидом.

І при детальнішому розгляді можемо помітити, що у привиду проглядаються гострі ледь скісні очі та густі бакенбарди. Привид має обличчя Найяснішого Цісаря Франца Йосифа – людини, що може увійти в історію як символ Центральної Європи.

Союзники-противники

За дивним збігом обставин (а може, цілком закономірно), юний імператор зійшов на престол того року, коли
30-річний Карл-Генріх Маркс та 28-річний Фрідріх Енгельс написали свій “Маніфест Комуністичної партії”. Але Франц Йосиф помер, не доживши всього лише рік до того часу, коли привид Комуністичної партії матеріалізувався внаслідок гігантського спіритичного сеансу в Петрограді. А ще через рік прихильники марксизму здобули на деякий час владу в Австрії, в Угорщині та деяких інших частинах колишньої Дунайської імперії.

Ліберальні віяння, революційні потрясіння і російська допомога – ось три складові, які змінили історію Австрії й допомогли Францові Йосифу стати імператором. Решту свого життя Франц Йосиф був ворогом лібералізму (про його консерватизм ходили легенди), ворогом революцій і ворогом Росії.

Того ж таки 1848 року теренами Австрії почав блукати ще один привид – привид Антиросії. Видатний чеський політичний та громадський діяч Франтішек Палацький у 1848 році написав знаменитого лиcта до революційного парламенту Франкфурта, в якому стверджував, що Дунайська імперія є єдино можливим бастіоном проти Росії, “держави, яка вже сьогодні, досягнувши величезних розмірів, збільшує свою силу поза можливості будь-якої західної країни... Російська всесвітня монархія була б неймовірно величезною загрозою, незмірною та безмежною катастрофою”.

Згодом і сам монарх писав у листі до матері, пояснюючи, чому він відмовився надати допомогу Росії у ході Кримської кампанії: “Наше майбутнє – на Сході, і ми заженемо могутність і впливи Росії в ті рамки, за які вона вийшла тільки з причини слабкості та дезорганізації у нашому таборі. Повільно, бажано непомітно для царя Миколи, але впевнено ми доведемо російську політику до занепаду. Звичайно, недобре виступати проти старих друзів, але в політиці не можна інакше, а наш природний ворог на Сході – Росія”.

Інкубатор ідей

Саме у часи Франца Йосифа збагнули, що найбільш природним захистом від російської експансії може бути Україна. Але Україна без Галичини і Буковини, які були складовими частинами Дунайської монархії, так звана “російська Україна”. Галичани мали стати інкубатором ідей для Наддніпрянщини – причому для тих ідей, які й народжувалися на Наддніпрянщині. В Австрії вони отримували апробацію та підтримку, а згодом поверталися в рідні степи.
Тому-то й не дивно, що найбільш національно свідомим регіоном України стала Галичина – і не в останню чергу завдяки політиці цісаря. “Апологія небіжки-Австрії... для мене починається із твердження, що саме завдяки їй у безмежному мовно-національному розмаїтті світу збережено український складник. Це сталося, можливо, і попри її волю, однак нас уже не було б сьогодні, якби не вона...”, – писав Юрій Андрухович.

Галицько-буковинські письменники намагалися писати в руслі австрійської літератури – і це також дозволило українській культурі вирватися за рамки маркововчківства, панасомирнівства та нечуйлевицьківства. “ ...В тій німеччині (саме так, з малої літери. – К. Б.) Ваш рятунок..., вона вивела Вас у широкий світ... – се просто б’є в очі, коли порівняти Ваші писання з більшістю галицьких”, – писала до Ольги Кобилянської Леся Українка. Вплив австрійської літературної “німеччини” прослідковується також у творчості Франка, Драгоманова та й самої Лесі Українки – “інкубатор” робив свою справу в інтелектуальній сфері.

Народна любов

Простий люд Австрію і цісаря просто любив. Чи хтось задумувався, чому феномен Міхновського – бунтаря, що присвятив своє життя визволенню України з-під російського панування, не був можливий в Австро-Угорщині? І чому “Самостійна Україна”, вийшовши друком у Львові в 1900 році, схвилювала громадськість Галичини і примусила її працювати... на визволення “єдинокровних братів” з-під російського панування? Чому ніхто з більш-менш серйозних політиків у Галичині не підняв гасла “Повного революційного визволення Галичини з-під влади австрійських окупантів?” Чому ніхто не перефразував “Декалог” Міхновського та не адаптував до умов тогочасного австрійського життя – скажімо, так: “Всі народи – твої брати, окрім австріяків, мадярів, жидів і поляків, які визискують наш нарід...” – і далі за текстом?

Та тому, що не почували себе українці поневоленими у цій “клаптиковій імперії”. Більше того, завдяки цій імперії вони долучилися до європейської політики, до європейської культури, до європейських традицій. Приблизно рік тому журналістка газети “День” писала про свої враження від Західної України. На одному з провінційних залізничних вокзалів до неї підійшла “бідна, але ошатно вдягнена бабуся” – і попросила гривню “на каву”. “Бабцю, та вам, напевне, і хліба немає за що купити?” – запитала журналістка. – “Ет, без хліба якось проживу. А ось без кави не можу. Звикла”, – відповіла бабуся. “І тоді я зрозуміла, що я – в Європі”, – щиро зізналася журналістка.
“Тільки під австрійським урядом отримали українці звільнення з-під кріпацтва, отримали можливість освіти і національного відродження зокрема, тому Австрія з самого початку сприймалася дружно і лояльно... Приналежність до австрійської монархії склала важливі зачіпки, що об’єднували українців та німців і згадки про цей час у старшого покоління і після розпаду Австрії були сильними”, – писав німецький вчений Зепп Мюллер. А Рудольф Вагнер стверджує, що після приходу румунів на Буковину (1918 рік) буковинські селянки вклякали перед пам’ятником-алегорією Австрії на центральній площі Чернівців, і молилися, аби повернулися австрійські часи.

І чи варто на цьому тлі нагадувати про те, що галицькі селяни вбирали портрети Франца Йосифа у вишиті рушники і вішали поруч із портретами Шевченка? Так і висіли два портрети – як уособлення Ідеального Монарха та Ідеального Пророка – звичайно, не в розумінні історичної правди, а в розумінні селянського примітивного символізму.

Викликання духу

...Під час спіритичних сеансів медіуми викликають найчастіше тих духів, які залишили по собі яскравий, непересічний слід у історії. Нині починає спостерігатися викликання духу Австро-Угорщини, Центрально-Європейської, Дунайської монархії. І цей дух є однаково опозиційним як до духу Старої Європи (відомо, що Франца Йосифа скептично оцінювали французи, німці та англійці – “стовпи” класичної європейської цивілізації, оскільки не розуміли австрійського консерватизму), так і до російського духу. Видатний мислитель сучасності Мілан Кундера писав у есе “Трагедія Центральної Європи”: “Дякуючи своїй політичній системі, Центральна Європа – це Схід; дякуючи історії своєї культури – це Захід. Але оскільки Європа сама перебуває в процесі втрати своєї власної культурної протилежності, вона сприймає Центральну Європу як політичний режим, або, іншими словами, вона бачить в Центральній Європі лише Східну Європу. Це означає, що Центральна Європа повинна боротися не лише проти свого великого сусіда-гнобителя (Росії – К. Б.), але також проти підступного, безжалісного тиску часу, що залишає добу культури позаду... Тоді справжньою трагедією для Центральної Європи є не Росія, а Європа. Та Європа, що репрезентувала вартість настільки велику, що директор Угорської агенції новин (під час наступу радянських військ у 1956 році – К. Б.) був готовий за неї вмерти – і дійсно вмер за неї. За залізною завісою він не підозрював, що часи змінилися, і що в самій Європі її вже більше не відчувають як цінність”.
Де ж вихід? Мілан Кундера лише підводить нас до відповіді на це питання: “Австрійська імперія мала велику можливість перетворити Центральну Європу в об’єднану сильну державу. Але австрійці, на жаль, були поділені в своїх симпатіях між зарозумілим пангерманським націоналізмом і власною центральноєвропейською місією. Їм не вдалося побудувати федерацію рівноправних націй, і їхня невдача стала нещастям усієї Європи. Незадоволені народи Центральної Європи розкололи свою імперію, не усвідомлюючи, що попри свої невідповідності, вона була незамінна”.

Звичайно, відновлювати Австрійську імперію ніхто не збирається. Але у нас настільки тісно переплелися історичні долі з угорцями, поляками, чехами, хорватами, австрійцями та іншими мешканцями Дунайської імперії, нас настільки поєднала геополітика, що варто подумати про конституювання єдиного цивілізаційного поля. Неправда, що нас єднає мить – перебування в імперії Габсбургів. Адже всі великі потрясіння ХХ століття – світові війни, комуністичні диктатури, соціалістичний табір, хвиля “оксамитових революцій” – це також наша спільна доля і спільна історія. Нас об’єднує більше, аніж роз’єднує.

Кілька років тому народний депутат України Тарас Стецьків засвідчив, що в середовищі українських політиків існує розуміння цивілізаційних процесів у Центрі Європи: “ Україна є найбільшою державою Центральної Європи. І це ставить перед Україною завдання більш активно проводити свою зовнішню політику, спрямовану на перетворення центрально-східноєвропейського регіону на згуртований блок держав, що виступатимуть спільною, єдиною силою. До нового утворення мають увійти Україна, Австрія, Польща, Білорусь, країни Балтії, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Хорватія та Словенія. Першими кроками на шляху подібного міждержавного утворення є Вишеградський чотирикутник (Угорщина, Польща, Чехія і Словаччина) та Бухарестський трикутник (Україна, Румунія, Польща). Щоб зберегти свою державність від зазіхань зовні, Україна мусить ініціювати створення нового політико-економічного простору спершу в межах СНД, потіснивши Росію, а потім – вийшовши за межі Співдружності.”

...Спіритичні сеанси, виявляється, й досі доволі популярні у політичному середовищі. Ми вже забули про привид Комунізму – і майже не викликаємо його для пророцтва нашого майбутнього. Ми все частіше викликаємо дух Франца Йосифа, Найяснішого Цісаря з роду Габсбургів, як уособлення стихії Центральної Європи. Тієї цивілізації, біля витоків якої стояли саме Габсбурги, – як би того комусь хотілося чи не хотілося.

Ми ще навіть не цілком розуміємо, для чого його викликаємо. Але, можливо, саме він вкаже нам правильну дорогу в складних нетрях сучасної політики та геополітики?

POSTUP - ПОСТУП
№137 (581),
17 СЕРПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Останнє попередження
·Євреї-ортодокси палять будинки розпусти
·Суркіс - чемпіон!

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Усі, хто мав вийти, вже вийшли
·Впорядковують базари
·Потяги не сходили з рейок
·КІЛЬКА СЛІВ
·Британці полегшать життя найнужденнішим
·"Каральні експедиції" тривають

НАША СТОЛИЦЯ
·Усмішка зз гарантією на 100 років
·Фортифікаціям Золочівського замку - нове життя
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Тулуб працюватиме з Марчуком
·Тепер нас берегтиме поліція
·Ялта і море... президентів
·Останнє попередження

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Аграрні мрії прем"єра Ющенка
·"Конкорди" мусять звикати до землі
·Нафта преться вгору
·СВІТ

ПОСТУП У СВІТ
·Жарти Кім Чен Іра
·Ми краще потонемо гонорово
·СВІТООГЛЯД

ЮВІЛЕЙ У ПОСТУПІ
·Спіритичні сеанси з духом цісаря

РЕВЮ У ПОСТУПІ
·КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
·REVJU

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Втрачений рай
·Культура на крайній Півночі
·Вплив Мережі на стосунки автора і читача

РЕПОРТАЖ ПОСТУПУ
·Особливості національного відпочинку

СПОРТ-ПОСТУП
·Суркіс - чемпіон!
·Третій українець в НБА
·Григорій Бондарук в Україні не має собі рівних
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Танок круглих животів