BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 12-13 СЕРПНЯ 2000 року |

Past-moderne (post-moderne?...) - "нонстоп" і "фореве"

Підсумок творчого марафону підводить Роман Стельмащук - один із організаторів постмодерного фестивалю

– Спостерігаємо таку закономірність концертного життя Львова: його піки припадають на осінь, Різдвяний і післявеликодній період. В останньому найбільш бурхливий – травень. Здавалося, вже одного такого музичного фестивалю, як “Віртуози”, на травень має вистачати з лихвою. Але саме на День Європи Ви започаткували фестиваль завдовжки в кілька місяців. Невже Вам мало вражень?

– Справді, свого часу цей фестиваль “Віртуози” був чимось новим для Львова, його святкова атмосфера довго не вивітрювалася, на нього з’їжджалися без перебільшення артисти світової слави, і тоді в межах філармонійних вечорів і концертів в інших залах відбувалися виступи, об’єднані однією ідеєю. Власне самі “Віртуози” й були ідеєю, адже репрезентували рівень запрошених найкращі представники свого фаху. Ініціатива ця запозаткувалася ще за Радянського Союзу і кожного року підкріплювалася серйозною фінансовою дотацією, фестиваль набирав обертів, і до кожного концерту можна було знайти відповідність загальній ідеї. На жаль, із зрозумілих економічних причин за часів незалежності фестиваль став отримувати дедалі меншу дотацію, і рівень віртуозності почав падати. А з часом із загальносвітового рівня віртуозності опустився до рівня місцевої віртуозності. Таке сталося з цілком об’єктивних причин, – це просто спостереження. Через поступові відходи від передових позицій фестивалю “Віртуози” виникла ідея зробити акцію, яка показувала б різноманітні процеси європейської культури, у яку Львів органічно включений. Ось тому новий фестиваль мав за мету показати, довести цю приналежність, причетність.

– Ця ідея була достатньо свіжа, щоб спробувати через рік повторити щось подібне?

– Торік це не вдалося зреалізувати тільки через брак фінансів. Але ідея не загинула, вона кристалізувалася і врешті оформилася в ідею співставлення музики давньої і нової. Хоча Фестиваль мистецьких акцій Past-moderne не є цілком музичний. Він охоплює цілу палітру різностильових і різножанрових імпрез: і конференції, і театральні вистави, й поетичні. Вони зумисне були змішані у таке відверто строкате явище й охоплюють великий історичний відтинок: від давніх часів до наймодерніших. Ці точки доторку, ці арки є дуже яскраві, і їх можна простежити у різних керунках. Але в мистецтві XX ст. ця ідея набирає дуже конкретних рис через присутність в ньому великого багатсва неостилів. Часткове втілення цієї ідеї: показати зв’язки давніх мистецьких епох із сучасними, віднайти в озвученій музиці якісь дотичності.

– Слід зауважити, що ця ідея не нова, тому що, як ми знаємо, на Заході концертні програми часто вибудовуються саме за таким принципом.

– І в цьому криється деколи й комерційний інтерес, тому що музика класична – знайома, вона приваблює слухачів, а музика нова вимагає популяризації. І на цьому зіставленні часто твори нової музики дуже виграють, бо вносять елемент радикальної новизни і отримують навіть якийсь інший ракурс сприйняття звучання. Отже ця ідея нікому з організаторів Past-moderne не належить як авторська. Але це ідея, яку би варто втілювати не лише на полі музичного виконавства. Тому що тепер потужно розвивається ще одна тенденція, яку не ми також вигадали : поєднати різні види мистецтва. Завдяки стрімкому розвитку різноманітних видів тиражованої продукції і завдяки технічним можливостям виникає змога поєднати грані однієї ідеї в запису компакт-диску. Тепер модні мультимедійні проекти, коли, скажімо, якась епоха висвітлюється музичним записом і тут же ж демонструється візуальний ряд, а поряд є наукові або популяризаторські коментарі. Таким чином на носіях одного типу маємо багатогранну мистецьку інформацію про якусь епоху. Синтетичні види мистецтв також зараз дуже популярні: скажімо, вистави-перфоменси плюс сучасний балет у супроводі оркестру нової різностильової імпровізаційної музики, що показують окремі події із всієї історії людства аж до Адама і Єви.

– Але, здається, репроспекція не затьмарила гострого вияву творчого духу “тут і тепер”?

– Основна ідея була показати епохи минулого, але, безумовно, і сучасне також. Йдеться про цілі різні епохи в межах самого XX ст. і про дуже давні епохи. Назва фестивалю побудована на грі слів, щоб навіть у назву внести момент полімісткості (перше слово англійське, друге – французьке, так традиційно називався цей струмінь, лише одна буква змінена в антитезі). Мистецтво постмодернізму після деякої втоми і вичерпаності мистецтва авангарду, чимраз більше озирається назад. Але не так як неокласицизм початку століття (неокласицизм –це дуже усвідомлена антиромантична позиція, тому він обирав передромантичні напрямки й джерела – мистецтво ренесансу, бароко і навіть класицизму, але тільки для того, щоб перескочити той романтизм, який тоді уже переситив сприйняття і занадто виповнив усе собою).

Якщо з цього погляду дивитися, то постмодернізм не відокремлюється ні від чого. Багато тенденцій у музиці пов’язано саме з романтичною епохою, неначе якась ностальгічна згадка, а також з іншими епохами. Це свідчить про відкритість до всього, що було до початку XX ст., до першої хвилі авангарду. В інших видах мистецтва також можна знайти подібні тенденції. Тому ця ретроспектива ненавмисна. Було також бажання усвідомити саме свій час. Епіграф з есею Андруховича надзвичайно підійшов до нашого фестивалю. Це саме усвідомлення не тільки на цьому часовому перехресті між тисячоліттями, а саме на цій території. Я не встиг узгодити з Андруховичем цей епіграф – наші емейли розминулися, але він потім не мав нічого проти. Як він писав, наш постмодернізм постає на руїнах замків, і ...

– ...і ми відвідали ці руїни в Підгірцях...

– А Кшиштоф Чижевський з моїм приятелем так само, так от вже збіглося, тож ця цитата йшла й особисто від мене. Про ці суцільні перехрестя й вузли сполучення – це мені також подобається найбільше. Я подумав, а чому б не продовжити...

Це самоусвідомлення дуже різноманітних перехресть мало місце, і дало змогу, можливо пунктирами, але розвинути ідею далі. Ненавмисна ретроспектива ніби формувалася тими випадковими вузлами сполучень, але це якраз завдяки тому, що до фестивалю були включені дуже різні стилі, напрямки, жанри й види мистецтв, науки. Тому виникали дуже цікаві поєднання. Іноді вони перетиналися і це було ще цікавіше, як, скажімо, на заключній акції. У такому контексті навіть концерт Фестивального оркестру під керівництвом Гунгарда Маттеса в Італійському дворику сприймався не як щось випадкове, хоча це була суто романтична музика. Але з позицій постмодерного підходу до нашого сьогодення він цілком сприймався як щось органічне тому, що це був пункт зупинки на романтизмі.


– Аудиторія, охоплена цими акціями, була безперечно вишукана, вибрана, Але ж обмежена, неширока?

– Так мусило статися. Бо дуже вже незвична форма була в цього фестивалю. Можливо так само, як за 5 років “Контрастів” його аудиторія поступово виховувалася, збільшувалася – можливо, наступного разу наш “постмодерн” не буде настільки сильною несподіванкою, що на його афіші зреагують адекватніше. Коли я хотів написати вступну статтю до буклету з популяризаторською метою, то поет Віктор Неборак переконав мене не робити цього. Тому що, на його погляд, цей фестиваль мусив мати якийсь момент елітарності, прихованої основної ідеї, щоб діяльність назовні виглядала трошки інакше, ніж розкривалася в самій ідеї. У принципі, хто мислить, той зміг і сам про все здогадатися, йому було цікаво самому розшифровувати значення цієї гри.
В останній день перед здачею буклету до друку під впливом барокових ребусів народився й “віршик”. Я ще не знав як назвати наше починання: чи то фестиваль, чи то цикл, чи то акція мультимистецька, я просто виписав жанри, а виявилося, що кількість букв у тих словах дозволяє скласти ті назви в прямокутник.

– На мій погляд, виставка портрету має занижену планку порівняно з рештою акцій, там спрацював отой колгоспний спілчанський підхід, якого не можуть позбутися художники. Чи не повинен був куратор виставки наполягати більш жорстко на своєму баченні? Неборак же зміг втілити свою особисту концепцію літературної презентації. Чи не випала ця виставка з шерегу інших акції фестивалю своєю посполитістю. Ви не мали на це впливу?

– Це була спільна акція з Палацом мистецтв, потім виявилося, що є ще один партнер – СХ. Нам бракувало якогось візуального ракурсу, зрештою це могла б бути й персональна виставка. Виявилося, що є ідея відродити такий занедбаний художниками жанр, як портрет. Я мав певні сумніви, чи портрет сучасника резонуватиме з ідеєю фестивалю. Це виставка різних людей, які намагаються працювати в одному жанрі. Можна там розгледіти й звернення до давніших епох, коли цей жанр процвітав. Зараз в посттоталітарну епоху він непопулярний. Концепція виставки, отже, пасувала ідеї фестивалю. Ганна Друль мала з експозицією багато проблем, і вона не зовсім знала, як вийти з тої ситуації, коли не було обмежень для участі у виставці. Врешті вона змирилася з “різношерстними” творами, і вирішила показати загальну ситуацію, яка панує в портретному жанрі у Львові. З цієї позиції ця виставка не програла, тому що кожен міг прийти й порівняти: ось у нас робиться таке, а водночас існує й абсолютно інше. У межах такої акції все мало право на існування, бо кожен міг вибрати те, що йому найбільше до вподоби. Ще одна ідея виставки – акцент на львівськості, натяк на те, що кожен портретований перебуває у Львові. Цікавою є й її прихована бароковість, про що свідчить подвійна назва: “Парсуна” – у нас, а офіційно міська адміністрація назвала її “Персона”. Відповідно було багато двозначностей і в самих експонатах.

Не йшлося про зображення на тлі історичних пам’яток, але якась прив’язка до Львова мала б бути запропонована, і тому Ганна Друль відчувала, що бракує озвучення, яке б занурило у музику Львова. У нас було кілька версій озвучення: з Наталкою Половинкою і Юрієм Яремчуком, з квартетом саксофоністів, а спинилися на тому, що запросили моїх колишніх вихованців, які створили вокальний ансамбль “Менестрель”. Співають вони дуже різну музику, і якраз це можливо нам допомогло в не дуже сприятливих акустичних умовах ненав’язливим тлом створити ефект різноманітного “музичного шуму” – голосу вулиць Львова. Співали хористи українські народні пісні, і Скорика в моєму аранжуванні, і класичні шлягери... Таким чином цей симбіоз доповнив те, що прагнулося зробити при організації виставки.

– Чи є для Вас якісь критерії, за якими Ви могли б сказати: справа вдалася? Хоч при камерних акціях сподіватися рясних відгуків не доводиться, і тоді, либонь, головне глибина того резонансу, зміни в суспільній свідомомсті, які ця акція може зробити.

– Не хотілося наголошувати на якійсь парадоксальності, але в тому, що акція вдалася, вона присутня. Не секрет, що традиційне мислення галичанина є устабілізованим аж до консервативності. Якщо збоку глянути на календар подій цієї акції, може видатися, що першим завданням організаторів було шокувати пересічного відвідувача мистецьких акцій строкатістю. Біля афіш люди говорили щось про “горох з капустою”. Але оскільки такі несумісності вдалося поєднати, отже і фестиваль вдався. А коли серйозно, то якщо оцінювати кожну акцію зокрема, то вони мали свою унікальну вартість. Кожна акція виявила достатньо високий рівень у своїй галузі й у своєму жанрі – чи то музикування, чи то наукова сесія, чи то вечір поезії й музики. Акції були об’єднані певними ідеями і задум втілено бодай тому, що все заплановане збулося. Усі акції були пов’язані ще одним вагомим фактором: у них музика грала першочергову роль. Спочатку проводили якісь аналогії, пов’язані з музичним мистецтвом, а згодом шукалися якісь речі ширші, якісь яскраві арки, перегуки. І виявлялося, наприклад, що й “Бу-Ба-Бу” працює в жанрі необароко і т. д. Музика також презентувала барокові композиції відомих авторів, які виконувались впереміш з творами сучасних львівських композиторів. Твори були дібрані не випадково. Неборак присвятив свій опус певній ситуації із Скориком, і тому звучала його скрипкова соната. До надзвичайно дотепного й іронічного стилю Ірванця дуже пасував “ТанГопак” Ланюка. Тому вважаю, що задум і сама реалізація вдалися.
М.Г.

POSTUP - ПОСТУП
№135 (579),
12-13 СЕРПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Скарби Президента Кучми
·Гривня почала рухатися

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Літні балачки про зимові холоди
·Надзвичайних ситуацій в області не бракує
·Забути не маємо права
·КІЛЬКА СЛІВ
·На ООН надійся, але розвивайся сам
·Довгоочікувана школа
·По львівських селах гуляє одинокий тиф

НАША СТОЛИЦЯ
·Мирон Борисевич: Щоби зрозуміти пацієнта, лікар повинен бачити його сім"ю
·Прокуратура опротестувала "аудіоекологічну" ухвалу міськради
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·АН-70 продовжує здіймати бурю
·Україна в очікуванні міжнародного прориву
·Токсикодермія невстановленої етіології

ПОСТУП У СВІТ
·745 мільйонів за згвалтування
·Вундеркінд із пробірки
·Плата за вдосконалення суспільства
·Горбачов повертається
·Смерть за фальшування
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Нагороди для обленерго
·На нас суне еротичний бізнес
·Британці - "функціонально непридатні"
·СВІТ

МОНАРХІЇ В ПОСТУПІ
·Боже, бережи королеву!
·Монархія крізь призму тисячоліть

АРТ-ПОСТУП
·Past-moderne (post-moderne?...) - "нонстоп" і "фореве"

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·За Вифлеємською зорею, але дорогою істини

РЕПОРТАЖ ВІД МАЙКЛА
·Живі тварини

СПОРТ-ПОСТУП
·Голіфілд мусить побити "Тихенького"
·На Олімпіаді в Сиднеї не буде жодного легкоатлета з Львівщини
·Василь Іванчук: "Каспаров і Крамник мене абсолютно не цікавлять"
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Чоловіча мода і папараці
·ГОРОСКОП