BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 12-13 СЕРПНЯ 2000 року |

Живі тварини

Краківський базар має свій шарм. Це Екзотика, Божевілля і запах старості...

Він мав своє обличчя, як жодний із львівських післявоєнних базарів. Власний шарм. Мав свою славу – погану чи добру. Але тепер, у часи капіталізму, він поступово став як усі: трохи косметики, трохи гречки, трохи одягу – і все. Але якщо тримати очі широко розплющеними, то й зараз – серед усього того стандартного мотлоху (пластмасових костюмів, фальшивої косметики і паперових черевиків) – можна побачити це минуле. Його залишки. Але найкраще – то піти й самому в усьому переконатися.

Моя вам порада: маршрут на Краківський базар виберіть з боку вулиці Городоцької, а потім ідіть Клепарівською аж до самої брами, на якій так і написано: “Краківський ринок пропонує: овочі, фрукти, живих тварин, весільні атрибути”. Цікаво, чи є десь реклама продажу мертвих тварин? Відчуття гуманітарної катастрофи буде затертим і не таким чітким та яскравим.
Оптимістичний плакат з юними усміхненими моряками, розміщений на стіні будинку по Городоцькій: “Це твоя Україна, це твій вибір”, ще буде триматись у вашій пам’яті, коли ви підніматиметеся Клепарівською, а ваші очі буквально втупляться в розкладені просто під ногами на порепаному тротуарі залишки людського буття: розбиті, тріснуті дзеркала, проржавілі водопровідні крани, погнутий, замотаний липкою стрічкою абажур – із тих, які колись ставили тільки на токарні станки, старі окуляри (судячи з вигляду оправи, їх носили аж до останку), зношені перекошено-викривлені мешти, а ще – витвір декоративно-прикладного мистецтва, невеличкий дерев’яний лось, якому багато років тому від старості відвалилися роги.

– Скільки ця худобина з дерева тягне? – Майстер, ті роги можна такво легко прикрутити і всьо буде добре! – Скільки? – За дві гривні віддам.
Чоловік той не старший тридцяти п’яти, червоний, як помідор, веселий і доброзичливий. Вивіска на стіні над іще невідкритим приватним закладом і взагалі може викликати напад тихої паніки: “Бо Яш-Ю”. Ще що – одна з “крапок” китайської діаспори?

Далі мажор плавно обривається і за мить переходить у мінор. На звичайному кріслі від кухонного гарнітуру сидить з гармошкою старий-престарий чоловік, вбраний так, ніби його взяли – і вирізали з чорно-білої фотографії (тема – “старий Львів”), із тих, які продають на “вернісажі” за три гривні. Синє осіннє пальто зразка 1914 року, чорний капелюх без стрічки (у таких полюбляв ходити Муссоліні), погляд втуплений в теперішнє нікуди. Старий музика нині – в печалі, і хоча в його старечих руках – гармошка, він чомусь мовчить, а не грає. Депресія. Біля ніг у нього стоїть картонна коробка, в яку накидали трохи жовтих монет. Навпроти, на стіні будинку, якийсь вар’ят написав (та й так воно і залишилося, не стерте часом і людьми, знак минулих виборів): “За Симоненка!”. Місцева екзотика – бабуня, яка, як то вже традиційно буває на торговиськах, пропонує зважитися за 10 коп., але при цьому продає гантелі. Я так розумію, що це – для корекції ваги. Як злий жарт долі – той, кому не треба важитися: за метр від неї ще інтелігентний на вигляд дідок (краватка, камізелька, сірий у смужку піджак) збирає аличу мало не з проїжджої частини.
У тому ж керунку, за два кроки, дорогу вам нахабно перегородить місцевий “трейдмен”. Дуже напідпитку і якось дуже нашвидкуруч убраний вуйко... На дерев’яному ящичку чоловік, що не годен уже стояти, розклав якісь дивні металеві банки з-під халви.

– По чому? (Бо ж цікаво, що то взагалі таке...) – Гривня – макуха, дві – за хробаки. Але подивіться, що то за хробаки. То є справжній хробак!
Ну, не рибалка я, а тому весь цей рибний ряд – вже на території базару, всі ці макухи, мотилі, мормишки, грузила, вудилища, спінінги і гачки (“В мене без очок, за 20 копійок”) – мені й даром не треба. Хай живуть риба, комарі й жаби. Навіть “гупіки і меченосці – по 50 копійок, а ці полосаті – по 75”...”Чого так дорого?” – питаю, аби спитати. “Це не дорого, це я задаром віддаю”.

Усім іншим тваринкам пощастило трохи більше. Братам нашим меншим – псам, котам, хом’якам і папугам – майже добре. Про курей, курчат, індиків і каченят мова не йде, їх продають партіями. Чомусь вважається, що в них немає індивідуальності. Малі індики – три п’ятдесят, курчата – по 50 копійок, старі, обдерті кури – по три гривні. На щастя, їх усіх продають живими. Трохи ближче до виходу – мета мого приходу, просто на землі біля “Виготовлення ключів до машини і дому за 5 хвилин” сидять “псярники” і “котярники”. “Ці котики, да, – за дві гривні, дивіться, які гарні. Оцей – чорний, пухнастий, – це мальчік, за три. Вони зимою в мене дуже добре йдуть. Зараз трохи не сезон, – майже просить мене придбати щось досить мила жінка. У невеличкій клітці ворушиться п’ять кумедних шерстяних клубків, з добрими і ніжними очима. Аж рука сама тягнеться погладити це чудо природи. Доторкнутися до їх тепла... Але мав я колись кота, мав і двері, ним обдерті, і запах той ще залишився... Коли прийшла пора і під вікном завили його друзі, я його випустив на волю...
Кобіта з обличчям, як на плакаті “Міністерство охорони здоров’я попереджує: алкоголь шкодить вашому здоров’ю”, продає чи роздає, але тримає в ящику з-під макаронів двох чорних песиків, на вигляд щось середнє між сетером і спанієлем. Двоє замурзаних дітлахів пішли з одним зі щенят. “Як його звати?” “Це дєвочка, назви її Джулія. Джуля. Добре, і не купайте її. Не можна до трьох місяців.” Повз неї проходить пані з фантастичними пляцками. “Сирники – по 90, а пампухи – по 65”, – кидає мені по ходу дії.

Тут же неподалік, у квадраті, на старому дерев’яному “чумайдані” два успішних продавці псів поставили газету і дві “чекушки” “Артеміди”. Є забава – то й бізнес веселіше йде. Товар (щенята) товчуться в дитячому манежі. – Скільки песик, майстер? – Це чистокровний ротвейлер... – Та я бачу, що то не лайка... – 40 доларів – і доберман, оно, прив’язаний, а за 100 гривень – його брат, там сидить, він спокійніший. Того лупить нещадно.

На фоні реклами бляхарської майстерні, що робить “заточку” для м’ясорубки і кухонних ножів, плюс виконує запайку “кастрюль, чайників та інших виробів”, а це вже сервіс на рівні Маямі, та й живі кольорові кошенята трохи дивно виглядають на цьому всьому металевому фоні.

– Це перс з ангорою. Дєвочка. Два місяці. Сорок гривень.

– Чого так дорого?

– Диви, яка красіва кицька.

Кіт красивий, слів нема, але волохатий до непристойності. Збирати по хаті клапті шерсті – це задоволення я вже я мав. Світ любителів і власників братів наших менших – то особливе братство людей. До нашої розмови чомусь приєдналася жінка з щирими українськими формами і розказала свою історію: “У мене є кавказець, так він брав стару німецьку вівчарку, що в мене була, і так знущався, що вона пішла. Навєрно, помирать. Стара вже була, років п’ятнадцять. Якась опухоль в неї ще була. Так він її з її конури вигнав.” Коли я спитав свого знайомого, чи можна мені купити на базарі собі породистого пса для охорони, він мало що не луснув від емоцій і ненормативних виразів: “Ти шо, сумашедший, ти знаєш, кого ти там купуєш? Ти шо, хочеш.... щоб в тебе потім крокодил у хаті виріс?”...

Не знаю, як щодо крокодила, але в далекому і майже забутому дитинстві в мене була ідея фікс – завести чистокровну вівчарку. Таку, як у кіно про прикордонників, або ще ліпше – як Шарік у фільмі “Чотири танкісти і пес”. Мама тоді сказала, що викине мене разом із ним з хати. Тепер можу завести, а не маю де його тримати. Я навіть позаздрив якимсь тінейджерам, що бавилися в дорослих людей, так і не розімкнувши обійми; вони, правда, під кінець дня (десь пів до сьомої) купили цього меланхолійного добермана. Купили за 55 гривень, збивши ціну зі стартових ста. Дядьки зібрали “чумайдан” і, видно, пішли по новій за “Артемідою”, а може, й ні. Дитячий манеж вони залишили на зберігання двірничці. Її мітла нагадувала продавщиці хом’яків (“Цей великий – за п’ять, а менші – за три”), що вже час. І жіночці у капелюшку неймовірного дизайну з тих, що їх фірма випустила пробний екземпляр і збанкрутувала, також нагадала, що час збирати манатки (“Смотрітє, какіє оні красівиє, почті задаром за пять грівєн”) і йти. Мені також прийшов час переставляти ноги по неприбраному асфальту. Але без цього “зоологічного кутка”, мініатюрних папужок і канарок мене якось “не гріє” Краківський базар, що перетворився на звичайний пром- і продтоварний ринок. Скільки їх зараз – тьма! І нудьгу вони навівають небачену. Та ж російська макулатура для тупих – “Інтєрєсная газєта”, “Вот ето”... А ці крикливі книжечки – “Убєждьонний страхом”, “Звєрь ненаситний”, ця дебільна московська попса, що рипить із динаміків усіх цих музичних кіосків для ідіотів. З продуктами легше. Так, з’явились у них, у продавців, пристойні холодильники від DANONE, правда, не у всіх, але то не краще, коли всі ці курячі стегна (“моноліт”), уся ця “навага”, мінтай і печінка волова течуть по прилавку під пекельним сонцем (бо ж спека, літо все-таки на дворі). Про всю ту гречку, масло і ще купу “їжі”, на яку сідає пилюка і яку продають триста продавців у цих металевих мильницях, а могла бути і одна-єдина ціна, і ніякої різниці в асортименті. Вивіски: “Дешевий одяг”, “Дешеве взуття” – де їх немає? Чому не пишуть – “Якісне взуття”? Чи ми такі бідні, що про якість мова вже не йде? Штучні і живі квіти, нитки, мереживо, весільні сукні на прокат, обрядовий одяг – на замовлення небіжчика (кого це цікавить – коли?)... “Карпати” перестали грати у футбол... Позитивна реклама від GALLINA BLANKA: “Дякуємо за покупку, завжди вам раді!” над протилежною брамою не переконує. Увесь цей хаос, безлад, одноманітність, на цьому тлі вирізняється тільки бідність, коли пенсіонери торгують військовими зимовими куртками – по 130, краватками – по 5, офіцерськими ременями і кирзовими чобітьми по 40 гривень. Трохи легенького криміналу: якась цьотка просто з ляди торгує медикаментами – теофедрин, рибофлавін, віагра та ще купа якихось банячків зі спиртовим розчином. Трави – останній притулок важкохворого. А з приводу живих тварин я був не зовсім правий. Свиней продають як мертвими, так і живими. Це вже хто як собі бажає. “У них п’ятниця – свинський день, – пояснив мені, темному, давній знайомий. – Заходь”.

POSTUP - ПОСТУП
№135 (579),
12-13 СЕРПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Скарби Президента Кучми
·Гривня почала рухатися

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Літні балачки про зимові холоди
·Надзвичайних ситуацій в області не бракує
·Забути не маємо права
·КІЛЬКА СЛІВ
·На ООН надійся, але розвивайся сам
·Довгоочікувана школа
·По львівських селах гуляє одинокий тиф

НАША СТОЛИЦЯ
·Мирон Борисевич: Щоби зрозуміти пацієнта, лікар повинен бачити його сім"ю
·Прокуратура опротестувала "аудіоекологічну" ухвалу міськради
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·АН-70 продовжує здіймати бурю
·Україна в очікуванні міжнародного прориву
·Токсикодермія невстановленої етіології

ПОСТУП У СВІТ
·745 мільйонів за згвалтування
·Вундеркінд із пробірки
·Плата за вдосконалення суспільства
·Горбачов повертається
·Смерть за фальшування
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Нагороди для обленерго
·На нас суне еротичний бізнес
·Британці - "функціонально непридатні"
·СВІТ

МОНАРХІЇ В ПОСТУПІ
·Боже, бережи королеву!
·Монархія крізь призму тисячоліть

АРТ-ПОСТУП
·Past-moderne (post-moderne?...) - "нонстоп" і "фореве"

ДИСКУРС ПОСТУПУ
·За Вифлеємською зорею, але дорогою істини

РЕПОРТАЖ ВІД МАЙКЛА
·Живі тварини

СПОРТ-ПОСТУП
·Голіфілд мусить побити "Тихенького"
·На Олімпіаді в Сиднеї не буде жодного легкоатлета з Львівщини
·Василь Іванчук: "Каспаров і Крамник мене абсолютно не цікавлять"
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Чоловіча мода і папараці
·ГОРОСКОП