Український клас у московській школі
З такою звісткою повернувся із Росії Павло Хобзей, де заспокоював нашу діаспору
ЕКЗИЛ
Тетяна НАГОРНА
Кілька тижнів тому український віце-прем’єр із гуманітарних питань Микола Жулинський, перебуваючи у нашому місті, намагався з’ясувати, чи справді тут утискають росіян, як про це пишуть і показують російські засоби масової інформації, а по поверненню до Києва обіцяв привезти до Львова російських журналістів. “У Львові немає жодної серйозної загрози російськомовному населенню, хай приїжджають і подивляться самі”, – гостинно запрошував віце-прем’єр. Із цілком прозорих міркувань навали “акул пера” наше місто не зазнало, натомість спакували валізи двоє львівських чиновників і подалися у “білокам’яну”.
“Російські засоби масової інформації і особливо регіональні видання дозволяли собі так висвітлювати події у нашому місті, пов’язані з мовною ситуацією, що у тамтешніх мешканців, навіть українців за походженням, склалося враження, що тут і справді бозна-як утискають російськомовних”, – сказав після повернення з Москви начальник львівського управління освіти Павло Хобзей.
Він, разом із радником міського голови Львова Степаном Киселем, кілька днів тому їздив у столицю Російської Федерації, аби особисто заспокоїти стурбовану “тяжким становищем співвітчизників в Україні” громадськість. Цікаво, до речі, що слово “співвітчизники” росіяни вживають стосовно всіх тих, хто розмовляє російською мовою, і, за словами Хобзея, це не дивно, бо, мовляв, навіть науковці не беруться визначити категорію етнічного росіянина.
Ясна річ, що, попри офіційну версію, згідно з якою візит львівських чиновників до “білокам’яної” був спричинений виключно бажанням налагодити контакти та співпрацю з українською діаспорою, основним завданням львів’ян було дати гідні відповіді московським журналістам на спеціально скликаній українським посольством прес-конференції. Це цілком зрозуміло, адже, попри небажані асоціації, все-таки нагадаємо, що коли починалися відомі всім події в Чечні, у Москві, стурбовані висвітлюваними подіями, прискіпливо ставилися до кожного, хто бодай візуально нагадував представника чеченського народу. Відповідно, таке ж сприйняття може чекати і кожного українця, що, погодьтеся, не вельми приємно.
“Очевидну агресію присутніх на прес-конференції Павло Кузьмович збив самою лише статистикою, коли повідомив, що лише у Львові діє п’ять російських шкіл і ще чотирнадцять змішаних, де серед українських є і російські класи. Сказав він також і те, що російські школи мають таку кількість учнів, яка дозволяє їм проводити навчання в одну зміну, тоді як україномовні школи здебільшого працюють у дві. Натомість усім відомо, що в Москві немає жодної української школи...”, – говорить Степан Кисіль.
Сам пан Хобзей зізнається, що московським медіа вдалося загнати його у кут, коли мова пішла про резонансну ухвалу Львівської міської ради “Про захист звукового середовища”. “Ми намагалися пояснити, що ця ухвала не стосується виключно російськомовних пісень, що йдеться там про пісні низького естетичного рівня, про обмеження гучності, з якою їх вмикають у громадських місцях, та часові обмеження – після 23.00 в місті має бути тихо. Однак на запитання, хто і як визначатиме естетичний рівень тієї чи іншої пісні, відповісти було важко, адже відповідне положення міської ради зараз перебуває на стадії підготовки...”, – говорить Павло Хобзей, який разом із згаданим вище радником мера, схоже, залишився задоволеними ходом розмови з московськими журналістами.
А що з цього приводу думають собі останні, ми вже дуже скоро зможемо дізнатися із публікацій тамтешньої преси. “Не виключено, що журналісти послухали і пішли писати своє, адже це політика, і редакції можуть бути зацікавлені у цілком певному висвітленні теми”, – прогнозує Кисіль.
Натомість українську діаспору львів’янам, схоже, й справді вдалося заспокоїти. Московські українці, виявляється, неабияк переймалися тим, що там останнім часом говорилося про наше місто, – вони не знали, що про це думати і що про це казати іншим. Через це вони чекали на цей приїзд, аби почути, що ж діється у Львові насправді, і обоє львівських чиновників не шкодували слів, переконуючи в незагрозливості ситуації, що тут склалася. Натомість, за словами Павла Хобзея, зусиллями української діаспори та титанічної праці дипломатів, котрі представляють нашу країну у Москві, вдалося досягнути певних освітянських домовленостей з місцевою владою. Кажуть, що з 1 вересня в одній із московських шкіл відкриється український клас, і начебто погодився взяти на навчання україномовних дітей (для них теж буде створено додатковий клас) ліцей при московському інституті ім.Моріса Тореза. Щоправда, начальник львівської освіти не надто оптимістично ставиться до реалізації такої ідеї.
“Зі школою це марна справа, бо українці в Москві не живуть у якійсь колонії, а “розмазані” усім містом, тому навряд чи зможуть водити дітей у школу, яка знаходитиметься далеко від помешкання, а от клас у ліцеї при такому престижному вищому учбовому закладі діаспора пообіцяла заповнити”.
|
|
