BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 8 СЕРПНЯ 2000 року |

Зачинені двері природи

Тут спочивають скарби "палеонтологічного клондайку"

Вікторія ПРИХІД

Уже десять років двері одного із найпопулярніших музеїв Львова (щорічно його відвідували до 100 тисяч чоловік) – Природничого - для нас закриті. Щоправда, частину його експозиції можна побачити в історичному музеї, де з кінця червня вона представлена на виставці, присвяченій 175-ій річниці з дня народження засновника музею Володимира Дідушицького. Але це лише маленька частина того, що музей міг би запропонувати громадськості. Навіть на своїй площі у постійних експозиціях вони представляють лише 0,5% всіх музейних фондів. Здебільшого пропонують найбільш показові експонати, які б могли зацікавити широкий загал, однак існують колекції, які не є оглядові, але мають велику наукову цінність. Не осягнути нам й унікальності музею, який задумувався від початку і діє як регіональний. Себто, у ньому представлено все розмаїття природи нашого регіону з великою деталізацією його тваринного і рослинного світу. Головним завданням його засновників було звернути увагу на багатство своєї землі, не залучаючи до експозиції якісь екзотичні експонати для цікавості, тобто, формувати інтерес до рідного краю, до його природи. “Наш музей – це банк даних про різноманітність природних систем у нашому регіоні”, – каже директор Природничого музею Юрій Чорнобай. Окрім того, цінність музею полягає і в повноті колекцій: тут згідно з біологічною системою добре зібрані зразки, наприклад, усі види одного ряду або розмаїття якогось певного виду.

Як все починалося

Формування колекцій було розпочато ще в середині ХІХ століття Володимиром Дідушицьким, вихідцем з аристократичної полонізованої родини, яка веде свій рід від руських бояр Дідушичів, котрі з XV століття осіли в околицях Стрия (Львівська обл.). Батько Володимира, займаючись громадською та науковою роботою як бібліограф, згромадив багату бібліотеку в своєму маєтку, яка потім стала важливою складовою музею. Мати, захоплюючись колекціонуванням місцевої фауни і флори, виховувала сина в любові ло природи. Володимир Дідушицький так згадував про своє дитинство: “Почав складати у шафці в дитячому покої принесених з прогулянки равликів, жуків, метеликів, зібрані при дорозі квіти і рослини, а оскільки ріс у Львові, то зносив ці предмети з Погулянки, Софіївки, Цетнерівки, Залізної Води та ін.” А бл.п. батьки, палко кохаючи хлопця, край, природу і все, що рідне, впроваджували сина у відкриту перед ним навколишню природу і сприяли збиранню колекцій. “Мати сама допомагала і вчила преперувати зібраних равликів, визначати їх, порівнювати, в чому їй дуже допомагала зібрана нею самою колекція черепашок різних країн”. Згодом отримавши великий спадок (він був єдиним сином у сім’ї), Володимир Дідушицький продовжує збільшувати свою колекцію. До гербарію і колекцій тварин і птахів, зібраних переважно у власних маєтках під час полювань, а також отриманих у дарунок від друзів, поступово додаються палеонтологічні та геологічні збори. І тоді у Дідушицького виникає ідея створення музею, в якому він би зміг запрезентувати свою колекцію. Саме тому він купує 1868 року палац у центрі Львова на вул. Театральній, 18 і вже з 1870 року починає приймати перші екскурсії. Учений Ф.Мартін у своїй монографії “Dermoplastika und Museologie” порівнював тоді Львівський музей з Лондонським Національним музеєм Британського Королівського товариства. Крім того, 1873 року на Всесвітній виставці у Відні експонати галицької кераміки, домоткані тканини з льону та конопель, вироби зі шкіри і дерева отримали золоту медаль. Вартість колекцій музею, яку намагалися тоді визначити до приїзду 1876 року голландського принца, становила тоді 1 млн гульденів, і це якщо не брати до уваги, що най–більш цінними експонатами музей поповнився трохи пізніше.

Маєток за зубра

1880 року Дідушицький передає музей міському магістрату і забезпечує йому довічне фінансове утримання за рахунок спадщини Дідушицьких. Про щедрість Дідушицького розповідають неймовірні історії. Наприклад про те, як він здобув для колекції музею тушу європейського зубра, яких на той час майже не залишилось. Останні представники цього виду були лише у Біловезькій Пущі, та й то були об’єктами лише королівського полювання. Почувши про те, що у Пущі загинув зубр, Дідушицький, щоб викупити його, продав зі своїх маєтків село Тарнуватка, залатвлюючи матеріально при цьому всю процедуру отримання і перевезення зубра, хоча бюрократична тяганина тоді була не меншою, ніж сьогодні.

Постоли зі шкіри мамонта

Володимир Дідушицький також залучав до співпраці з музеєм провідних науковців-природознавців, які допомагали йому укладати і поповнювати музейні збори. Варто згадати, що в ті часи можна було вільно полювати на птахів, тварин та й ліси тоді були багатшими на звірину, а відтак добути для музею якісь трофеї було простіше. Крім того, тільки одне ім’я Дідушицького викликало довіру не тільки у вчених, але й у місцевої влади. Саме так у музеї залишились “скарби Старуні”. Ці сенсаційні знахідки були знайдені 1908 року в селі Старуня (тепер Івано-Франківської області), де добували озокирит. Усі роботи на той час виконували руками. І от під час викопування однієї з криниць, з якої потім добували озокирит чи нафту, працівники наштовхнулись на рештки велетенського звіра. Ненадавши знахідці великого значення, вони розтягнули залишки тварини по домівках. Деякі з них навіть встигли собі зробити зі шкіри дивного звіра постоли. (Цікаво, наскільки могли б потягнути такі постоли, якщо їх виставити сьогодні на аукціоні Сотбі). І тільки згодом інженери копальні усвідомили, що рештки тварини аж ніяк не співпадають з описами відомих їм досі тварин, тому і вирішили звернутися до провідних науковців у галузі біології. Коли один з них, професор Стах, приїхав на місце події, то одразу ж зрозумів, що сталась небувала подія, просто сенсація у світі науки: виявлено мамонта, який проживав на наших землях орієнтовно 20-25 тисяч років тому. Щоб зібрати докупи рештки мамонта, науковцям довелося ходити по домівках і випрошувати викопаний скарб назад. У такий спосіб мамонта зібрали лише частково (переважно кістки, бивні, шкіру). Через деякий час, неподалік Старуні, викопали ще один “скарб”, але на цей раз це був уже волохатий носоріг. Цього разу науковці вже пильнували, аби селяни не розтягнули “на власні потреби” і носорога. До речі, і мамонт і носоріг були добре збережені, – десятки тисяч років пролежали у нафті, як у маринаді. 1928 року знову натрапили на залишки носорога, але цього разу викопними рештками зайнявся відомий таксидерміст Францішек Калькус, який співпрацював з природничим музеєм Дідушицького, але на цей раз він відвіз носорога у Краків.
Про причини загибелі цих тварин ходить багато легенд. Однак Юрій Чорнобай схиляється до однієї причина загибелі – випадковість. Припускають, що після льодовикового періоду на поверхні лишився шар льоду. А в околиці Старуні спостерігалася певна геологічна активність у вигляді грязевих вулканчиків, які поступово робили лід тоншим. Із землі також витікали гази, які утворювали порожнини. Тож коли лід став тоненьким, в одну із них і провалився мамонт чи носоріг.

Палеонтологічний клондайк

Крім експонатів викопних рештків згаданих тварин, у музеї цінні колекції трилобітів з епохи кембрію (приблизно 600-500 млн років тому). З епохи Симуру - Девону (430-400 млн років тому) зуби древніх риб, що нагадують сучасних акул (їх знаходять навіть на Чортових скелях). Цінним у музеї є і гербарій міоценової епохи (13 млн років), що має власний індекс у міжнародному каталозі музеїв. Переважно представлені лотоси, пальми, які підтверджують гіпотезу вчених про те, що в добу міоцену на нашій території були тропіки з відповідним кліматом і рослинністю. Ці знахідки із Закарпаття, де схили є більш стрімкі, і, власне на їхніх відслоненнях міоценові рослини найкраще видно. Закарпаття за багатством міоценової флори, яка майже ніде не збереглася, інколи називають “палеонтологічним клондайком”. На Львівщині вони також є, але зберігаються глибоко під землею.

З пізніших часів у музеї представлені експонати тварин, птахів, які зникли, або ж поступово зникають. Наприклад, експонати тура (останнього з яких було вбито 1627 року), європейського зубра (про нього ми вже згадували вище), популяція якого також була винищена. Ці зубри, що існують зараз – це лише реконструкція того зубра схрещенням кавказького зубра з американським бізоном. Колись первинних зубрів нещадно відстрілювали. Наприклад, у роки Княжої доби їх відстрілювали, щоб забезпечити військо м’ясом. Існують навіть архівні запаси, в яких йдеться про те, що м’ясом наших зубрів запасалась дружина, яка вирушала на Грюнвальдську битву. Згодом зубри стали об’єктом цісарського полювання, що також вело до зникнення популяції.

Також директор музею Юрій Чорнобай розповів, що колись на заплаву Дністра прилітали пелікани і фламінго. А в самому Дністрі і Сяні водились осетри довжиною до 3 метрів. До речі, усе можна було побачити ще в минулому столітті. А сьогодні лише в музеї.

Зниклі скарби

До прикрих сторінок історії музею відносять війни і прихід Радянської влади. Під час військових перипетій музей великої шкоди не зазнав. І навіть під час Другої світової війни, коли в музеї працювало лише 2 сторожі, його оминули розкрадання і розруха. Кажуть, що причиною цьому є протекція Францішка Калькуса, який був за походженням німець. У цей час зі збірок музею пропало лише кілька опудал ведмедів і декілька етимологічних колекцій. Однак більшої шкоди завдав музею прихід Радянської влади, яка здійснила розподіл колекцій за науковими напрямками, внаслідок чого родова колекція Дідушицьких була розформована: етнографічна частина колекції пішла на утворення етнографічного музею, археологічні збори – до історичного музею.

Згодом частина етнографічних колекцій щезла, так як наприклад “золото Скіфів”, яке інколи називають Михалківський скарб, хоч належать ці вироби ще доскіфському періоду. Від “золотих вовків”, які прикрашали одяг жерців, імовірно, древніх агафірсів, від корон й інших прикрас залишились лише гальванічні відбитки. Де поділося справжнє золото – невідомо. Існує багато версій. Наприклад, що золото вивезли до фашистської Німеччини. Однак найбільш вірогідно називають вивезення золотого скарбу до Росії, де він зберігається чи в Гохрані, чи в фондах Ермітажу. Свідків немає. А тицяти пальцем на тих, чи інших – немає сенсу.

Сучасне

Сьогодні, як ми вже згадували, музей на ремонті. Років 15-20 тому будівлю, в якій знаходиться музей, визнали аварійною. Дерев’яні, трухляві перекриття в кожну мить могли провалитися. Хоча будівля вимагала ремонту ще на початку століття, коштів віднайти не могли ні тоді, ні сьогодні. Таку швидку руйнацію будинку фахівці пояснють зміною гідрології ґрунтів. Як відомо, в ті роки Полтву пустили трубами, через що береги її почали висихати, тож під будівлею почала відбуватись зміщення фундаменту, внаслідок чого в стінах почали утворюватись щілини. Коли ремонтники взялися за ремонт, вони насамперед укріпили ґрунти (витратили 250 т цементу). Після того були замінені старі дерев’яні перекриття на нові металеві, здійснена надбудова, яка утворила для музею додаткову площу. Проблеми під час ремонту виникають через фінансування. Наприклад, з обіцяних цього року 750 тисяч гривень вони отримали лише 360 тисяч грн, а це, зрозуміло, блокує ремонтні роботи. Хоч є надія, що цього року все буде по-іншому, бо ж музей отримав статус “Національного надбання”, а значить – додаткове фінансування.

Наразі маємо надію, що фінансування буде сталим і років через два двері музею відчиняться, і нове, молоде покоління, яке й уявлення немає про існування такого музею, зможе переглянути цінні експонати.

POSTUP - ПОСТУП
№132 (576),
8 СЕРПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Коштовні крихти
·Кінець банківського раю

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Паличка Коха наступає
·ЛАЗ однією рукою гладять, а іншою - б"ють
·КІЛЬКА СЛІВ
·ВЕЗ "ЯВОРІВ" опинилася перед загрозою закриття
·Пристрасті навколо газу

НАША СТОЛИЦЯ
·Комуністи заробляють мільйони
·Збери та виграй
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Тимошенко хоче обминути Росію
·Україна знову програла у тендері
·Скромна привабливість регіонів

ПОСТУП У СВІТ
·Заберіть Че з горілки!
·Стирання меж
·Два єдині кандидати
·Як у часи Франца Йосипа
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·МВФ: спочатку санкції, а потім кредити
·Труба в обхід України
·ЄС прогнозує занепад британської економіки
·СВІТ

ТРИБУНА ПОСТУПУ
·Гвалт по-московськи

АРТ-ПОСТУП
·Чого ж дорікати дзеркалу, коли "фейс" як об "тейбл"

КОЛЕКЦІЇ В ПОСТУПІ
·Зачинені двері природи

ЕПІСТОЛЯРНИЙ ПОСТУП
·ЛИСТИ ПОСТУПУ

СПОРТ-ПОСТУП
·Такий футбол нам не потрібен
·Маркевич знову перемагає "Карпати"
·Бубка залишився ні з чим
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Кріс Де Бург - нащадок шпигунів та волоцюг
·ГОРОСКОП