Василь Куйбіда: Я не хочу, щоб мені вслід казали: "Він втік, коли місту було найгірше". А цього року місту буде найгірше
Закінчення. Початок – стор. 1
Це – одна з причин, чому була створена Спілка місцевих регіональних лідерів: щоб об’єднати їх у боротьбі за спільні регіональні інтереси. Був опрацьований відповідний законопроект і переданий нагору. На жаль, його спіткала така ж доля, як і попередній. У кінці минулого року ми вийшли з пропозицією в бюджетну резолюцію закласти і реалізувати вже 2001 року прийняття бюджетів для районів області та обласних центрів напряму Верховною Радою. Це підтримала і Спілка місцевих регіональних лідерів. Ви можете це побачити вже записаним у бюджетній резолюції. Без сумніву, що це успіх. А зараз потрібно попрацювати з Мінфіном та відповідною комісією Верховної Ради з тим, щоб у таких параметрах та з нашими пропозиціями проект Закону про бюджет 2001 року потрапив до Верховної Ради. Над цим ми зараз працюємо.
– Але, знаючи ставлення Верховної Ради до міста Львова, чи не буде це “пірровою перемогою”?
– Після того, як нам минулого року врізали бюджет до непристойності, я запропонував Верховній Раді затверджувати бюджет міста Львова, так само, як це робиться для Києва та Севастополя. Зрозуміло, Київ і Севастополь мають інший статус, але можна назбирати багато аргументів, чому це можна зробити і для Львова. Коли ця ідея обговорювалася в Адміністрації Президента і в комісіях Верховної Ради, я переконався, що в парламенті до міста Львова ставляться з особливою увагою, і тому провести такий законопроект буде важко. Тоді з’явилася ідея поширити це на інші обласні центри і райони. Це підтримала вся Україна, бо ми не є чимось окремим – ми частиночка цілого; нові правила гри будуть запроваджені для всіх, і від цього виграє і місто Львів, і виграємо ми всі. На першому етапі формування бюджету місто і область є спільниками. Але як тільки Верховна Рада затверджує бюджет і встановлює нормативи для області, ініціатива переходить до обласної Ради, яка затверджує бюджет і встановлює нормативи вже для міста. Ось тут ми і перестаємо бути спільниками. Бо є інтереси міста, які треба відстоювати, і є інтереси області. І часто ці інтереси не співпадають. Тим паче, якщо 67 % грошей у бюджеті області збираються з нашого міста. Тоді виникають сутички і протистояння, як було у Вінниці, в Одесі: просто оголошується війна. І в цю війну між міським головою й областю втягуються всі. І в результаті, без сумніву, програє регіон в цілому.
– Пане голово, ті пропозиції, про які Ви говорили, лежать у руслі старої совдепівської парадигми: Верховна Рада призначає бюджет нижчим, нижчі ще нижчим і так далі. У той же час як нова Конституція проводить зовсім іншу лінію – лінію реальної незалежності фінансування місцевого самоврядування. Чому ж ухвала міської Ради стосовно того, щоб у судовому порядку домогтися виконання бюджетних положень Конституції Вами, керівником виконавчої влади в місті, не була підтримана?
– Скажу прямо: я вважаю, що рішення суд не прийме. Тобто нахвалятися, що я звернуся до суду, можна. Але звертатися в суд – означає програти. Чому? Тому що ситуація – типова для всієї України: якщо суд прийме рішення по Львову – це автоматично розповсюджується на всю державу. А цього не дадуть зробити. Хоча я говорив, що звернуся. Більше того, позовна заява лежить у мене на столі. Як і минулого року лежала. Тоді міський голова використав її для того, щоб сісти за стіл з головою обласної державної адміністрації, показати наші розрахунки і порівняти їх з розрахунками інших міст – обласних центрів, показати, що обласне фінансове управління, м’яко кажучи, помилилося, коли запропонувало саме такий варіант, показати, чим це закінчиться і – після запитання голови ОДА “А що ж його робити?” – показати наші варіанти. Ми підписуємо угоду, в якій вказано, що ми спільно можемо проводити взаємозаліки, і, таким чином, частину своїх проблем маємо змогу погасити. Це дало нам можливість без суду вирішити проблеми міста.
– Щоб остаточно підсумувати бюджетну частину, наступне запитання я сформулюю таким чином: нещодавно Сергій Медведчук, голова ОДПА сказав, що у Львівській міській Раді надзвичайно слабка фінансова служба. “Я б навіть не поставив їх керувати районною податковою”. Можливо, саме це пояснює бюджетні проблеми, які ми нині маємо?
– Фінансове управління міськвиконкому є підрозділом Міністерства фінансів. Тобто, не є структурою місцевого самоврядування. Навіть коли міський голова буде вважати за доцільне оголосити догану начальнику управління, мені потрібно буде звернутися в обласне фінансове управління з проханням дати згоду. Це – залишок старої радянської системи управління. Стержень фінансової системи залишився старий – і саме це дає змогу Міністерству фінансів формувати ті бюджети, які ми маємо. А Ваше запитання треба адресувати міністру фінансів та начальнику облфінуправління – обласній державній адміністрації, чиїм підрозділом вони є. А з тими людьми, з якими мені доводиться працювати – то я б не стверджував, що вони є слабкими фінансистами. Прошу сприймати це як мої розмірковування з приводу, а не як коментар. Бо я не хочу бути чиїмось коментатором.
– Як людина, просто як громадянин, як би Ви бачили для себе Львів у майбутньому, що би Ви хотіли для цього міста? Розумієте, мине час, Ви будете в іншій життєвій позиції, а Львів залишиться. Яким Ви його бачите?
– Професійно для міста я працюю з 80-го року. І пішов на вибори міського голови, без сумніву, маючи якусь модель майбутнього Львова. Розумієте, місто Львів має унікальні ресурси, кращі, ніж будь-яке місто цієї частини держави. Я вважаю, що лише через наше місто можна вивести область у передові. Не через розвиток сільського господарства, а виключно через місто Львів. Тому що в Україні є лише чотири міста, здатних продукувати сучасні технології – це Львів, Київ, Харків та Дніпропетровськ. Тобто, з точки зору області та держави, Львів має бути містом пріоритетного ставлення.
– Пане голово, Ви сьогодні багато говорили про свої подальші плани. Навряд чи їх можна було б реалізувати за півтора року, що залишився до кінця каденції. Чи будете Ви претендувати на посаду мера втретє? І якщо підете на вибори, на які політичні сили Ви будете спиратися?
– Коли йшли вибори до Верховної Ради зараз, з цього приводу різні були думки, публікації тощо. Офіційно до мене звернулося кілька організацій, щоб я пішов на вибори. Офіційно до мене звернулося кілька організацій, щоб я не йшов на вибори. У мене не було відповіді на це питання. Мені потрібно було зважувати. Чому? Бо я людина, яка намагається завершувати те, що розпочав. Бо я люблю це місто і хотів би в ньому жити. І я не хочу, щоб мені вслід казали: “Він втік, коли місту було найгірше”. А цього року місту буде найгірше. Тому це стримувало мене від участі у виборах. Але коли до тебе звертаються потужні політичні сили, які пов’язують з тобою якісь плани на майбутнє, то цим теж не можна ігнорувати. Вирішилося це, як на мене, просто. Я вагався, і не прийняв рішення. Тоді Рада київського Руху вирішила, що у Львові балотуватиметься Чорновіл, а мені було запропоновано працювати і бачити себе міським головою. І коли у крайовому проводі намагалися поставити моє прізвище, я сказав: “Панове! Навіть коли ви зобов’яжете міського голову йти на вибори, то це ще не означає, що я автоматично це зроблю. Якщо я буду переконаний, що це правильне рішення – я його виконаю. Якщо ж ні, якщо я буду відчувати внутрішній дискомфорт – я завжди можу написати заяву про вихід з Руху і вийти.” Моя участь у виборах мера вже запрограмована цими речами. Я б хотів завершити розпочаті програми у місті Львові. Є варіант, що їх вдасться завершити за час, який залишився до виборів – тоді не знаю, чи піду я на наступний строк.
– Нещодавно була інформація про Ваш намір очолити всеукраїнський Рух. Я б хотів почути Ваш коментар щодо цього.
– Досі я не пов’язував своє майбутнє з кар’єрою політичного лідера. Я завжди працював як професійний управлінець. Узяв мінімум тих знань, які допомагають мені приймати політичні рішення, на певний відсоток правильні, бо сказати, що всі 100 % прийнятих мною рішень правильні – не можна. Тобто, я готувався, я вчився, я знаю як це робити. Але йти в чисту політику – я цього собі не уявляю, ще не думав над цим.
– Львів завжди був містом пліткарів – як підмітив Андрухович “у Львові кажуть”. Так от, кажуть, що Ви змінили помешкання, Вас часто бачать на вулиці ген. Чупринки. Може Ви розкажете, як живете, де живете...
– Я і далі живу на вулиці Петра Панча, ось паспорт – прошу глянути на штемпель прописки. А щодо будинку на Чупринки – мій тесть продав особняк в Івано-Франківську і купив помешкання у Львові, може тим і пояснюються розмови.
– Ви б могли дати коментар з приводу арешту Руслана Данилюка? Дещо дивує відсутність офіційного пояснення ситуації, адже він працював безпосередньо під Вашим керівництвом, у Вашій команді…
– Що Ви розумієте під словом “команда”? Якщо ви розумієте тисячу клерків, які працюють у міській Раді, то, зрозумійте, – це дуже розтягнуте поняття. Тому що з тієї тисячі, за вісім років мого головування (обмовка, Куйбіда є мером тільки шість років – ред.), мабуть, вісімсот я точно не бачив. Розумієте, є частина апарату, яка працює десятки років. Міські голови відходять і приходять, а вони залишаються. Вони – вічні. І їхнє основне завдання – нічого не робити. А от наше завдання – примусити їх працювати, збурити їх до роботи.
– Руслана Данилюка заарештували за звинуваченнями у корупції. Взагалі, є в мерії корупція?
– Розумієте, стверджувати, що такого явища немає в той час, як воно є у всьому світі – було би нерозумно. Стверджувати, що в нас усі кришталево чисті чи навпаки – також не буду. На то є відповідні служби, які й повинні цим займатися. І, до речі, про призначення на посади. Міський голова не підбирає людей. Діє конкурсна система, конкурсна комісія робить свої висновки, і кладе рекомендацію на стіл міському голові. Звичайно, він може погодитися, а може й не погодитися з цими рекомендаціями. Але протягом тих років, що я працюю, я не пам’ятаю жодного випадку, щоб я не погодився. Я принципово не вважаю, що треба працювати так званими “командами”. На мій погляд, має бути державна або муніципальна служба, що не має залежати від політичних фігур. Якщо ми будемо сповідувати цей старий радянський принцип – ми будемо завше мати загрозу приходу нових некомпетентних людей. Гарних, хороших, але некомпетентних. Це стосується і партій. Бо коли ти приймаєш на роботу за партійними рекомендаціями – ти ставиш людину на посаду, потім ті люди не виконують завдання – партія не несе відповідальності за людину; або заарештовують людину – не несе партія відповідальності за таку людину. Її пов’язують з тобою. А ти що до того маєш?
– Ви, взагалі, щаслива людина?
– Так.
– А поезія допомагає Вам у досягненні щастя?
– Так, але віршів уже не пишу. Проте поезію люблю. Коли буває психологічна втома – мені просто потрібно вийняти томик з віршами чи якийсь філософський твір, і півгодини просто так почитати. Знайти внутрішню рівновагу. На жаль, я не можу сказати, що зараз маю час на читання такого роду літератури. Мушу читати спеціалізовані журнали, просто законодавство. З газет я читаю тільки аналітичні речі.
– Приємно, що “Поступ” належить до кола Вашого читання: у Вашій останній статті у Віснику Академії держуправління є посилання на нашу газету. Що Ви скажете “Поступу”?
– Вам не треба робити компліментів. Ви чудово знаєте свою вагу в місті.
Участь у розмові брали:
Орест Друль, Ігор Мельник, Тетяна Нагорна,
Олег Онисько,
Любомир Скочиляс,
Тарас Смакула, Олесь ФІЛЬЦ, Олександр Шумельда
|
|
