Мазепа був фантастичним модником
Виглядає на те, що цей фільм збере зірковий склад не лише акторів (на головну роль запрошений Богдан Ступка), а й багатьох інших митців, причетних до кінотворчості. Костюми до фільму створює Володимир Фурик – відомий далеко за межами України (як-не-як, костюм його роботи прикрашає колекцію Майкла Джексона), а що вже казати про батьківщину з її театральним світом і шоу-бізнесом! Театральні костюми, костюми для танцювальних колективів, колекції моделей одягу, сценічний одяг для поп-зірок. До цього переліку долучається ще й костюм для кіно. І наймасштабніша робота Володимира у цій царині – власне для фільму “Молитва за гетьмана Мазепу”.
– Володю, з погляду людини, яка вже трохи в матеріалі, – що б це мало бути?
– Я наперед не хочу говорити, що це має бути, бо ніколи не відомо, що з того вийде. В задумі – дуже цікаве, мистецьке, без різних комп’ютерних штучок, кіно. Зараз створена асоціація європейських кінорежисерів, які саме за це виступають. Каннський фестиваль якраз на це звертає увагу, а цей фільм буде показуватися на Каннському кінофестивалі. Це робиться засобами мистецтва, вирішенням мистецьких ходів не втручанням комп’ютера, а тими засобами, якими Фелліні колись знімав, – правдивими планами.
– Ваші роботи завжди дуже яскраві, до певної міри епатажні – пам’ятаю “Апокрифи” у Молодіжному театрі ім. Леся Курбаса. Це має бути в подібній стилістиці?
– Так. Цей фільм не буде правдивим історично, він на тему історії. Я змішую епохи, я змішую стилі. Те саме буде робити постановник. Це була ідея Іллєнка. Більше уваги на образ, а не на історичну достовірність. Звичайно, буде вгадуватися епоха, але над тим будуть нашарування і підтекти, якісь ігрові моменти, які підсилять образ.
– Який це має бути кіножанр?
– Ну, не знаю, це справа мистецтвознавців – визначати жанр. Я думаю, що це буде така смачна еклектика. В хорошому розмінні цього слова.
– А не боїтеся?
– Ні, не боюся, Львів увесь еклектичний, а ми ж прекрасно себе тут почуваємо. Люди мистецтва, які приїжджають сюди, в захопленні. Але вже в цій еклектичності є елемент щирої правди. Режисерська лінія вибудувана так, що ця достовірність у цій химерності ігровій буде звучати як перлина. А коли робити так, як робили “Жанну Д’Арк” – тонни правдивого заліза, амуніції, яких на екрані просто не було видно (тому що це мить, секунда), а над тим цехи працюють, а потім це все лежить тоннами на складах, – ми не можемо собі цього дозволити, бо це коштує шалені гроші. Ми поставлені саме економічними умовами в такі рамки, щоб зробити геніальне мистецьке кіно, не правдиво історичний, а геніальний художній фільм.
– Чи це буде так зване поетичне кіно?
– Ні, слово “поетичне” вже відійшло.
– А як Юрій Іллєнко вийшов на вас з ідеєю цього фільму?
– Я робив попереднє кіно. Іллєнко був у ньому оператором, а дружина його – автором сценарію і виконавицею головної ролі, і фактично вона помітила мою творчість і запросила до роботи у фільмі Ave Maria. Під час спілкування і роботи над цим фільмом виникла певна духовна єдність з Іллєнком і мистецьке попадання в одне.
– На жаль, не бачила цього фільму.
– Його ще ніхто не бачив, у нас нема кінопрокату. Тільки вибудовується ця система, а цей фільм зараз переводиться на відео.
– Чула досить неоднозначні відгуки про цей фільм.
– Ну і слава Богу, мистецтво завжди сприймається неоднозначно. Пам’ятник Міцкевичу 50 років гризли – він не подобався львів’янам, критика його просто розбивала – а зараз уявіть собі Львів без нього.
– Специфіка театрального костюму і костюму для кіно...
– Звичайно, є. Я зараз у це “в’їжджаю”. Це, напевно, найскладніше для мене, тому що основне в театрі – відчувати простір, а в кіно важливий і простір, і ближній план, коли наїжджає камера. Просто костюм з-під машинки не можна вживати. Його треба понищити, фактурити, щось з ним робити, щоб він не виглядав, як новий. Тому що інакше буде “Роксолана”. Тканини мають бути невпізнаними, якісь тасьми не мають вгадуватися.
– Тобто можемо не боятися, що це буде театр у кіно?
– Не знаю, я боюся загадувати наперед, доки фільм не вийде на екран. В задумі це виглядає дуже гарно і цікаво.
– Чим іще, крім кіно, ви займаєтеся?
– Ну, крім кіно, я роблю невеличкі роботи давнім своїм замовникам, які час від часу до мене звертаються. Взагалі-то, я не маю часу ще щось робити, хіба якісь поодинокі замовлення – комусь на “Таврійські ігри”, хтось їде виступати за кордон. Коли звертаються по другому-третьому колу, то якось не можу відмовити.
– З яким жанром костюму найцікавіше працювати?
– Кожен має свій кайф, свій інтерес. Найтяжче – кіно, безперечно. Тим паче історичне кіно. Тим паче не просто історичне кіно. Якщо просто історичне – береш “кньожку”, відкриваєш – і по “кньожці” собі шиєш. Це просто. А тут треба робити так, щоб все воно було в жанрі, в контексті цілого фільму, оформлення, стилістики, манери гри, виконання, літератури. Воно цікавіше від того, але вимагає дуже великих фізичних затрат. Кожен костюм. Армія Петра – сто чоловік, армія Карла – ще сто чоловік, але кожен костюм треба фактурити і знати, що з ним робити. Вони виходять всі однакові, а потім мусять пройти трансформацію, щоб кожен був інакший – треба його якось пошарпати, попацькати, щоб він був обжитим, щоб він не виглядав дико бутафорним.
– А багато людей працює над цим?
– Багато. Цілі цехи, комбінати – у Києві, в Одесі, у Львові.
– Я розумію, що це питання швидше до режисера, ніж до художника, але все ж: які перспективи українського кінематографа?
– Поки ми не ввійдемо в європейський кінематограф, у їхні правила гри – жодних перспектив. А для того, щоб увійти в ту асоціацію, треба, щоб Україна заплатила 15 міль–йонів доларів. Росія заплатила – тому їхній “Сибірський цирульник” крутився і крутиться скрізь, захищений світовими правами. Україна не заплатила – тому все, що тут знімається, так ніхто і не побачить.
– А як же Каннський фестиваль?
– Одноразова акція. Там подивляться, а Україна цього може не побачити. Може бути і такий варіант, тому що ринкові умови такі – нема ж кінопрокату як такого, кінотеатрів немає: хіба кінопалац у Києві і ще якихось два кінозали.
– Що ж робити?
– Не знаю, це не мої проблеми, це проблеми держави.
– Це ж кожного разу набираються курси на факультет кінематографії. Багато молодих людей пов’язують своє майбутнє з кіно. Що їм робити – задовольнятися дешевшим жанром відеокліпу?
– Вони знаходять собі дорогу, кожен інакшу. І політехнічний випускає тисячі спеціалістів, але ж заводи стоять – а люди якось дають собі раду. Можливо, саме цей фільм і проб’є цю кригу. На нього покладають надії, на ньому вибудовується маркетинг, на ньому вибудовується промоушен, як то має бути, щоб воно не пропало. Він перший зараз іде цим шляхом – з надією, що знайдуться кошти, щоб увійти в європейську асоціацію, що зміняться умови кінопрокату по Україні. Це дуже велика система, але це клопоти комерційного директора. Це все відбудеться під патронатом преїзидента, і міністр культури грає головну роль. Ніби всі задіяні і всі хочуть, щоби щось таки вийшло. Час покаже.
– Все одно будь-яка акція мусить пройти стадію, коли суспільство починає набухати бажанням це побачити, інакше може не “вистрелити”. Але існує небезпека, що вистрелить холостим.
– Ми боїмося цього і все робимо для того, щоб воно не вистрелило холостим.
– Чи багато львівських сил задіяно у процесі?
– Ну, якщо вважати Ступку львів’янином, то починаючи ним і закінчуючи мною. Там будуть актори і зі Львова. Шкода, що на роль Петра не пройшов Андрій Водічев – просто за сценарієм він за віком набагато молодший. З Мотрею також проблема. Полки тих мотрь приходять, а з них не можна вибрати красуні, від якої вмліваєш від самого її вигляду.
– Чи не буде це в кінцевому результаті Ольга Сумська, оскільки всі красуні в українському кіно мають її обличчя?
– Ні, це має бути п’ятнадцятирічна дівчинка. Зрештою, це буде вирішувати режисер. Я бачив тих, які пробуються і вже вийшли зараз на етап кінопроби, то нема там Сумських – зовсім інакший типаж.
– Мазепу грає Богдан Ступка?
– Їх буде два чи навіть три – залежно від віку. Але він увесь час буде інакший на екрані, з’являтиметься щоразу в іншому костюмі й образі. І хіба треба буде писати на чолі “Мазепа”, щоб усі зрозуміли, хто це. До наших днів дійшло щось дев’ятнадцять портретів Мазепи, а між ними взагалі нема подібності. Малювали ж хороші художники – отже, сам Мазепа дуже мінявся, він був прекрасний дипломат. Іллєнко геніальну фразу сказав: “Я тільки одну людину знаю, яку не міг намалювати художник, не міг досягнути портретної досконалості – це Ісус Христос”.
– Складно працювати над костюмом Мазепи?
– Він буде увесь час інакший. Мазепа ж був фантастичним модником, він практично запровадив ці європейські костюми. Петро з нього ж одягнув усю армію – кафтани, камзоли, трикутні капелюхи. Це була людина європейського масштабу.
– Для кого легше робити костюм – для Мазепи чи для Мотрі?
– Я ще не закінчив над ними працювати. Для Мазепи – більше, Мотря з’являється там три-чотири рази, а він – постійно.
– А буде еротика ?
– Так. Це буде Казанова, український Казанова – він таким був. За сценарієм він умирає в сексі. Перед смертю він попросив, щоб його добила жінка. Сценарій написав Іллєнко: дуже гарний сценарій, дуже мистецький – навіть як літературний твір. Я його читаю і отримую масу задоволення. Не знаю, хіба би ми були всі такі бездарні, щоб зіпсути той сценарій.
– Які найбільші проблеми виникають у процесі?
– Ну, напевно, фінансові. Ті суми, які виділялися, постійно зрізаються.
– Ви зараз постійно у Києві?
– Так, уже десь рік.
– А як же Львів?
– Приїжджаю – в мене тут мама, родина, деяка робота з майстрами.
– А як робота театрального художника?
– Я зараз працюю над постановкою за Шоломом Алейхемом у Чернігівському театрі. Є така мрія: десь роздобути кошти і зробити шоу “Мазепа” перед прем’єрою фільму, щоб ці костюми після зйомок не лежали на складах, припадаючи порохом. Прем’єра має бути на День Незалежності.
Розмовляла Мар’яна САВКА
|
|
