BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 4 СЕРПНЯ 2000 року |

Мазепа був фантастичним модником

Виглядає на те, що цей фільм збере зірковий склад не лише акторів (на головну роль запрошений Богдан Ступка), а й багатьох інших митців, причетних до кінотворчості. Костюми до фільму створює Володимир Фурик – відомий далеко за межами України (як-не-як, костюм його роботи прикрашає колекцію Майкла Джексона), а що вже казати про батьківщину з її театральним світом і шоу-бізнесом! Театральні костюми, костюми для танцювальних колективів, колекції моделей одягу, сценічний одяг для поп-зірок. До цього переліку долучається ще й костюм для кіно. І наймасштабніша робота Володимира у цій царині – власне для фільму “Молитва за гетьмана Мазепу”.

– Володю, з погляду людини, яка вже трохи в матеріалі, – що б це мало бути?

– Я наперед не хочу говорити, що це має бути, бо ніколи не відомо, що з того вийде. В задумі – дуже цікаве, мистецьке, без різних комп’ютерних штучок, кіно. Зараз створена асоціація європейських кінорежисерів, які саме за це виступають. Каннський фестиваль якраз на це звертає увагу, а цей фільм буде показуватися на Каннському кінофестивалі. Це робиться засобами мистецтва, вирішенням мистецьких ходів не втручанням комп’ютера, а тими засобами, якими Фелліні колись знімав, – правдивими планами.

– Ваші роботи завжди дуже яскраві, до певної міри епатажні – пам’ятаю “Апокрифи” у Молодіжному театрі ім. Леся Курбаса. Це має бути в подібній стилістиці?

– Так. Цей фільм не буде правдивим історично, він на тему історії. Я змішую епохи, я змішую стилі. Те саме буде робити постановник. Це була ідея Іллєнка. Більше уваги на образ, а не на історичну достовірність. Звичайно, буде вгадуватися епоха, але над тим будуть нашарування і підтекти, якісь ігрові моменти, які підсилять образ.

– Який це має бути кіножанр?

– Ну, не знаю, це справа мистецтвознавців – визначати жанр. Я думаю, що це буде така смачна еклектика. В хорошому розмінні цього слова.

– А не боїтеся?

– Ні, не боюся, Львів увесь еклектичний, а ми ж прекрасно себе тут почуваємо. Люди мистецтва, які приїжджають сюди, в захопленні. Але вже в цій еклектичності є елемент щирої правди. Режисерська лінія вибудувана так, що ця достовірність у цій химерності ігровій буде звучати як перлина. А коли робити так, як робили “Жанну Д’Арк” – тонни правдивого заліза, амуніції, яких на екрані просто не було видно (тому що це мить, секунда), а над тим цехи працюють, а потім це все лежить тоннами на складах, – ми не можемо собі цього дозволити, бо це коштує шалені гроші. Ми поставлені саме економічними умовами в такі рамки, щоб зробити геніальне мистецьке кіно, не правдиво історичний, а геніальний художній фільм.

– Чи це буде так зване поетичне кіно?

– Ні, слово “поетичне” вже відійшло.

– А як Юрій Іллєнко вийшов на вас з ідеєю цього фільму?

– Я робив попереднє кіно. Іллєнко був у ньому оператором, а дружина його – автором сценарію і виконавицею головної ролі, і фактично вона помітила мою творчість і запросила до роботи у фільмі Ave Maria. Під час спілкування і роботи над цим фільмом виникла певна духовна єдність з Іллєнком і мистецьке попадання в одне.

– На жаль, не бачила цього фільму.

– Його ще ніхто не бачив, у нас нема кінопрокату. Тільки вибудовується ця система, а цей фільм зараз переводиться на відео.

– Чула досить неоднозначні відгуки про цей фільм.

– Ну і слава Богу, мистецтво завжди сприймається неоднозначно. Пам’ятник Міцкевичу 50 років гризли – він не подобався львів’янам, критика його просто розбивала – а зараз уявіть собі Львів без нього.

– Специфіка театрального костюму і костюму для кіно...

– Звичайно, є. Я зараз у це “в’їжджаю”. Це, напевно, найскладніше для мене, тому що основне в театрі – відчувати простір, а в кіно важливий і простір, і ближній план, коли наїжджає камера. Просто костюм з-під машинки не можна вживати. Його треба понищити, фактурити, щось з ним робити, щоб він не виглядав, як новий. Тому що інакше буде “Роксолана”. Тканини мають бути невпізнаними, якісь тасьми не мають вгадуватися.

– Тобто можемо не боятися, що це буде театр у кіно?

– Не знаю, я боюся загадувати наперед, доки фільм не вийде на екран. В задумі це виглядає дуже гарно і цікаво.

– Чим іще, крім кіно, ви займаєтеся?

– Ну, крім кіно, я роблю невеличкі роботи давнім своїм замовникам, які час від часу до мене звертаються. Взагалі-то, я не маю часу ще щось робити, хіба якісь поодинокі замовлення – комусь на “Таврійські ігри”, хтось їде виступати за кордон. Коли звертаються по другому-третьому колу, то якось не можу відмовити.

– З яким жанром костюму найцікавіше працювати?

– Кожен має свій кайф, свій інтерес. Найтяжче – кіно, безперечно. Тим паче історичне кіно. Тим паче не просто історичне кіно. Якщо просто історичне – береш “кньожку”, відкриваєш – і по “кньожці” собі шиєш. Це просто. А тут треба робити так, щоб все воно було в жанрі, в контексті цілого фільму, оформлення, стилістики, манери гри, виконання, літератури. Воно цікавіше від того, але вимагає дуже великих фізичних затрат. Кожен костюм. Армія Петра – сто чоловік, армія Карла – ще сто чоловік, але кожен костюм треба фактурити і знати, що з ним робити. Вони виходять всі однакові, а потім мусять пройти трансформацію, щоб кожен був інакший – треба його якось пошарпати, попацькати, щоб він був обжитим, щоб він не виглядав дико бутафорним.

– А багато людей працює над цим?

– Багато. Цілі цехи, комбінати – у Києві, в Одесі, у Львові.

– Я розумію, що це питання швидше до режисера, ніж до художника, але все ж: які перспективи українського кінематографа?

– Поки ми не ввійдемо в європейський кінематограф, у їхні правила гри – жодних перспектив. А для того, щоб увійти в ту асоціацію, треба, щоб Україна заплатила 15 міль–йонів доларів. Росія заплатила – тому їхній “Сибірський цирульник” крутився і крутиться скрізь, захищений світовими правами. Україна не заплатила – тому все, що тут знімається, так ніхто і не побачить.

– А як же Каннський фестиваль?

– Одноразова акція. Там подивляться, а Україна цього може не побачити. Може бути і такий варіант, тому що ринкові умови такі – нема ж кінопрокату як такого, кінотеатрів немає: хіба кінопалац у Києві і ще якихось два кінозали.

– Що ж робити?

– Не знаю, це не мої проблеми, це проблеми держави.

– Це ж кожного разу набираються курси на факультет кінематографії. Багато молодих людей пов’язують своє майбутнє з кіно. Що їм робити – задовольнятися дешевшим жанром відеокліпу?

– Вони знаходять собі дорогу, кожен інакшу. І політехнічний випускає тисячі спеціалістів, але ж заводи стоять – а люди якось дають собі раду. Можливо, саме цей фільм і проб’є цю кригу. На нього покладають надії, на ньому вибудовується маркетинг, на ньому вибудовується промоушен, як то має бути, щоб воно не пропало. Він перший зараз іде цим шляхом – з надією, що знайдуться кошти, щоб увійти в європейську асоціацію, що зміняться умови кінопрокату по Україні. Це дуже велика система, але це клопоти комерційного директора. Це все відбудеться під патронатом преїзидента, і міністр культури грає головну роль. Ніби всі задіяні і всі хочуть, щоби щось таки вийшло. Час покаже.

– Все одно будь-яка акція мусить пройти стадію, коли суспільство починає набухати бажанням це побачити, інакше може не “вистрелити”. Але існує небезпека, що вистрелить холостим.

– Ми боїмося цього і все робимо для того, щоб воно не вистрелило холостим.

– Чи багато львівських сил задіяно у процесі?

– Ну, якщо вважати Ступку львів’янином, то починаючи ним і закінчуючи мною. Там будуть актори і зі Львова. Шкода, що на роль Петра не пройшов Андрій Водічев – просто за сценарієм він за віком набагато молодший. З Мотрею також проблема. Полки тих мотрь приходять, а з них не можна вибрати красуні, від якої вмліваєш від самого її вигляду.

– Чи не буде це в кінцевому результаті Ольга Сумська, оскільки всі красуні в українському кіно мають її обличчя?

– Ні, це має бути п’ятнадцятирічна дівчинка. Зрештою, це буде вирішувати режисер. Я бачив тих, які пробуються і вже вийшли зараз на етап кінопроби, то нема там Сумських – зовсім інакший типаж.

– Мазепу грає Богдан Ступка?

– Їх буде два чи навіть три – залежно від віку. Але він увесь час буде інакший на екрані, з’являтиметься щоразу в іншому костюмі й образі. І хіба треба буде писати на чолі “Мазепа”, щоб усі зрозуміли, хто це. До наших днів дійшло щось дев’ятнадцять портретів Мазепи, а між ними взагалі нема подібності. Малювали ж хороші художники – отже, сам Мазепа дуже мінявся, він був прекрасний дипломат. Іллєнко геніальну фразу сказав: “Я тільки одну людину знаю, яку не міг намалювати художник, не міг досягнути портретної досконалості – це Ісус Христос”.

– Складно працювати над костюмом Мазепи?

– Він буде увесь час інакший. Мазепа ж був фантастичним модником, він практично запровадив ці європейські костюми. Петро з нього ж одягнув усю армію – кафтани, камзоли, трикутні капелюхи. Це була людина європейського масштабу.

– Для кого легше робити костюм – для Мазепи чи для Мотрі?

– Я ще не закінчив над ними працювати. Для Мазепи – більше, Мотря з’являється там три-чотири рази, а він – постійно.

– А буде еротика ?

– Так. Це буде Казанова, український Казанова – він таким був. За сценарієм він умирає в сексі. Перед смертю він попросив, щоб його добила жінка. Сценарій написав Іллєнко: дуже гарний сценарій, дуже мистецький – навіть як літературний твір. Я його читаю і отримую масу задоволення. Не знаю, хіба би ми були всі такі бездарні, щоб зіпсути той сценарій.

– Які найбільші проблеми виникають у процесі?

– Ну, напевно, фінансові. Ті суми, які виділялися, постійно зрізаються.

– Ви зараз постійно у Києві?

– Так, уже десь рік.

– А як же Львів?

– Приїжджаю – в мене тут мама, родина, деяка робота з майстрами.

– А як робота театрального художника?

– Я зараз працюю над постановкою за Шоломом Алейхемом у Чернігівському театрі. Є така мрія: десь роздобути кошти і зробити шоу “Мазепа” перед прем’єрою фільму, щоб ці костюми після зйомок не лежали на складах, припадаючи порохом. Прем’єра має бути на День Незалежності.
Розмовляла Мар’яна САВКА

POSTUP - ПОСТУП
№130 (574),
4 СЕРПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Вугільна колотнеча
·Коли в щоденнику 12 балів

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Право торгувати стає дорожчим
·Країна колгоспників, країна фермерів
·КІЛЬКА СЛІВ
·Телефонний терор проти репортерів
·Пограбували "Високий Замок"
·Мало не бабахнуло

НАША СТОЛИЦЯ
·Колишні остарбайтери та в"язні повинні заявити про себе протягом року
·Вугільна колотнеча
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Міністр економіки є
·Поразка - не кінець світу
·Парад відбудеться без танків і авіації
·Україна очолить "Нижній Дунай"
·Коли в щоденнику 12 балів

ПОСТУП У СВІТ
·Екстазу оголошено війну
·Іще четверо терористів
·Суд над корумпованим диктатором
·Там бацька править бал...
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Путін контролюватиме ОРТ і НТВ
·"Бартельсман" згортає бізнес у Британії
·СВІТ

ЗУСТРІЧІ У ПОСТУПІ
·Мазепа був фантастичним модником

ТВОЕ ПРАВО У ПОСТУПІ
·До суду пішки - чотири роки

АРТ-ПОСТУП
·Сходи до недосяжного
·І звуком станеться ефір
·Різнобарвно-строкатий Dies Irae
·FAMILIA UNA SUMUS

НОСТАЛЬГІЯ
·Наш двір

СПОРТ-ПОСТУП
·Що чекає на львівську легку атлетику?
·Тепер на українські клуби чекають серйозні випробування
·"Прикарпаття" без керманича
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·"Коли мені було 20 років, Боуі мене копіював"
·ГОРОСКОП