BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 3 СЕРПНЯ 2000 року |

Юзьо ОБСЕРВАТОР


Надіслав мені читач із Жовківщини їхню районову газету “Відродження”. Матко рідна замарстинівська! Коли я розгорнув газету, на мене відразу війнуло холодним вітром брежнєвської епохи. “Жнивам – організованість”, – волає один заголовок. “А що буде взимку? “– бідкається інший. Дрімучі часи.
Але ось така знайома, така рідна партєйна замітка “Десять років – шляхом демократії”, в якій голова жовківського районного комітету СДПУ (о) оспівує славні діяння своєї партії. Подумати тільки – недавно відбувся п’ятнадцятий (!) з’їзд. Це за десять років. Півтора з’їзди щороку, чи як? Але головне не те. Головне те, що СДПУ(о) приписується прийняття у Верховній Раді геть усіх кодексів. А ще автор стає на захист наших славних олігархів – і як тут не порадіти, що “обличчя країни зміниться найближчим часом і в кращий бік”. І то ж завдяки тільки одній єдиній партії. Як колись, у старі добрі совдепівські часи.

Базари

Сказано в Корані: Нема кращого ринку за Південний, і губернатор, чи то пак газета обласної влади – пророк його. І знаючи цей незаперечний факт, чи міг я втриматися, аби не відвідати улюблений ринок нашої обласної аграризації? Ні, не міг. Бо ж так його посилено реклямує газета пана губернатора, що і вночі не їси, і вдень не спиш, а тільки й думаєш, аби чимдуж помчати на закупи. До того, ще Юльця весь час ґдирає: пішли та й пішли! Ну та й пішлисьмо. Юльця прихопила велику торбегу, бо чула, жи там всьо таке тане – іно пакуй.
Почали ми з гуртівні, бо її найбільше реклямують. Торбу мусилисьмо здати при вході, навзамін взяли кошики. Юльця вхопила найбільший. Але коли ми наблизилися до стелажів з товарами, то з подивом побачили, жи ціни тут менш- більш такі самі, як на Краківському базарі, і немає жодного сенсу пертися в таку далечінь.

Але, роблячи приємне панові губернатору, купили ми пару йогуртів, соки і зубну пасту. Весело помахуючи кошиком, я спробував зробити ще одну приємність панові губернаторові й розрахуватися, але це виявилося не так просто. З п’яти кас працювала тільки одна, і до неї вишикувалася немала черга. При цьому всі решта кас зовсім не пустували, і на них не висіли звичні совкові таблички “Переоблік” чи “Пішла на базу” – в касах сиділи дамочки, і кожна з них зосереджено роздумувала про сенс буття. Я спробував їм у цьому перешкодити, і врешті, коли мене підтримав ще один чоловік, відкрилася й друга каса. Я був зворушений. Переклавши куплене з кошика в кульок, я мирно почимчикував до виходу. Несподівано мене перепинив оклик:

– Мужчина! Чек!

Боже, як я не люблю, коли до мене звертаються “мужчина”! Тип, який перегородив мені дорогу, довіри не викликав, і я слухняно подав чек.

– Кульочок! – пролунала наступна команда, і я з переляку мало не підняв руки вгору. Але схаменувся, що я ж не порушник державного кордону, а тільки скромний Юзьо, який так хотів зробити щось приємне для пана губернатора.

– Не зрозумів, – спробував я натякнути на невихованість звертання. Але, очевидно, мій надто тонкий натяк перевищував розумові здібності охоронця, і він повторив незворушним дерев’яним голосом:

– Кульочок!

Мабуть, йому частенько доводилося мати справу з такими, як я, матолками. Я подав кульок, тип встромив у нього свого носа, звірив куплене з чеком і повернув кульок назад з такою міною на обличчі, наче своєю чесністю я просто таки зіпсував йому настрій.

Шановний пане Писарчук! Судячи з вашого рейтингу в “Українському Шляху”, ви є дуже впливова особа. Яко директор ринку ви впливовіші за багатьох високопоставлених осіб області. І я б дуже хотів, аби ви спрямували свій високорейтинговий вплив на своїх працівників і підказали їм ще одну дуже просту форму звертання: “Прошу пана, покажіть, будь ласка, чек. Дякую. Чи можна зазирнути до вашого кулька? Дякую. Заходьте до нас ще”.
Цілком можливо, що це б мене ще більше зворушило і я завітав би до вас знову, а так і сам не піду, та й іншим не раджу.

Це газета, яка дуже прагне робити комусь щось приємне. В останньому числі вона вирішила зробити приємне готелю “Жорж”. Не думаю, що за так. Але хто би там пані редакторовій до пуляреса зазирав?

“Не кожен знає, що реконструйованій споруді “Жоржа”, авторами якої були відомі архітектори Гельмер і Фельнер, наступного року виповниться 100 років, – радіє Галина Скірська. – З часу, коли його власник Георгій Гофман, обрав своїм покровителем Георгія Змієборця (звідси й пішла назва), кращого ресторану-готелю у Львові не було. Приміщення, збережені донині, мали просторий хол-читальню, на першому поверсі – велику кількість крамничок, а затишний ресторан вже тоді славився вишуканою кухнею. Кажуть, що стіни “Жоржа” “пам’ятають” письменників Оноре де Бальзака, Генріха Сенкевича, Етель Ліліан Войнич, Остапа Вишню, німецького композитора Ріхарда Штрауса та прем’єри Франкових вистав “Три князі на один престол” і “Украдене щастя”, на яких був присутній сам автор”.

Але радість п. Галини виявилася дещо запізнілою, бо стіни сучасного готелю нічого з того, що вона перечислила, не пам’ятають. Ну ані на капіцюньку. Виняток становить лише згадка про Остапа Вишню, але чому виділено саме його, важко сказати, бо ж у готелі зупинялися десятки радянських письменників – Сосюра, Корнійчук, Толстой, Рильський, Панч, Смілянський, Ле, Смолич і т. д.
Що ж до усіх інших гостей з минулого століття, то зупинялися вони в зовсім іншій споруді, від якої не зосталося ніц, окрім барельєфу із зображенням святого Георгія. До середини минулого віку, власне коли там спинявся Бальзак, цей заклад називався “Готель де ля Рус”, а щойно з середини століття – за ім’ям засновника “Жорж”. Тобто названо готель було за ім’ям Жоржа Гофмана, а не за ім’ям святого. І врешті – вистави за п’єсами Франка ставилися не в самому готелі, а в прибудові, що мала назву “Фроґсін” і яка так само, як і старий готель, не збереглася, бо готель, всупереч твердженню Скірської, було не реконструйовано, а збудовано на місці старого.
Але хто би з тим рахувався?

Експрес
“Десятирічний син застрелив батька”, “Екс-чоловіка мало не пропустили через м’ясорубку”, “Тракторист переїхав тракториста”, “Убила за п’ятдесят гривень”, “Убив брата через пляшку”.
Як тут заснути?

Наші втрати

З великим смутком і глибоким розпачем сповіщаю про непоправну втрату, якої зазнав наш зацофаний П’ємонт. Нас покинув особистий друг Папи Римського, близький кумпель Клінтона, Гладія і пана губернатора, видатний вчений наших часів, Стефаник в економіці, талановитий письменник і політичний діяч Василь Базів.

Як справедливо наголошує губернаторська газета “Український Шлях”, “В.Базів практично ні на мить не сходив з дистанції і постійно перебував в епіцентрі трансформаційних потрясінь, у стані яких судилося перебувати самому Львову. Його особистий вплив на розвиток політичних процесів постійно був одним із найсерйозніших у регіоні, не в залежності від посадового становища. Є вагомі підстави стверджувати факт унікальності самої особистості талановитого професійного політика”.

Яку визначну особу ми втратили, можна дізнатися з інтерв’ю, яке дав пан Базів “УШ” та “Експресу”. При цьому знаючи, що журналісти завше що-небудь перекрутять, він написав оте інтерв’ю сам – і таким чином в обох газетах опинилося те саме інтерв’ю. З тою лише різницею, що в “Експресі” воно підписане якимсь пупсиком, а в “УШ” без підпису.

Розповідь Базіва сприймається як захоплюючий політичний детектив, адже він уперше розповідає тут про те, як було скинуто лютого тирана, узурпатора і диктатора Миколу Гориня. Детектив можна було б назвати “Змова трьох”: “Тоді в обласній адміністрації був єдиний чоловік, з ким можна було говорити. Михайло Гладій, тодішній заступник голови, був не тільки мій земляк, а й давній приятель. У політику я пішов швидше, а потім і його потягнув цей вир, – дізнаємося з інтерв’ю. – Гладій мене познайомив зі Степаном Сенчуком – керівником аграрної фракції в обласній раді ... Досвіду політичної боротьби він не мав, але мав очевидні бійцівські якості ... Я розумів, що з цими людьми можна мати справу і ставити перед собою поважні цілі”.

І ось трійця змовників розробляє блискучий план захоплення влади. Їх троє. Їх мало. Але все-таки це команда – хоч маленька, але дуже пурєдна. Головне тепер – розподілити ролі. Одначе ворог пильний, рідний край у небезпеці, стіни мають вуха – і доводиться маскуватися: “З тактичних (!!!) міркувань Гладій перейшов на роботу у Кабмін, Сенчук цілеспрямовано працював з депутатами, мені довелося взяти функцію формування громадської думки через радикальну позицію газети”. Радикалізм полягає у тому, що Базів поливає жирними помиями особу узурпатора. Робить це так сміливо, завзято і цілеспрямовано, що врешті мета досягнута – нарід зрозумів, яку страшну змію пригрів на своїх могутніх п’ємонтських грудях.

“У 1997 році в області взяли владу троє чоловік. Іншим – ми владу дали”. Це слова, якими б міг пишатися будь-який монарх.

Аж страх бере, що буде тепер зі Львівщиною після втрати такого титана. Зате можна собі уявити, що буде з Канадою. Адже Базів став радником посольства. Цілком можливо, знову розкладуть карти на трьох.

Але навіть відходячи, наш герой залишив по собі міцні тили: “в області на впливових позиціях залишаються люди, які прислухатимуться до моїх рекомендацій не в залежності від посадового становища”. Понадто – він прозоро натякає, які в нього довгі руки: “Атлантика абсолютно не є перепоною для застосування важелів впливу на політичний процес на Львівщині”. Тремтіть нещасні!

Висновок робиться вражаючий: “Оглядаючи десятирічну панораму, мені приємно усвідомлювати, а у цьому, очевидно, й полягає вищий смисл політики, що багато процесів без моєї участі протікали б інакше. Може, у цьому й полягає смисл політичного ремесла – у нагоді моделювати процеси. Часом тільки ти один (!!!) знаєш, що вони виглядають саме так (!) тому, що саме так (!) вони спроектовані саме тобою (!). Перш, ніж стати реальністю, вони народилися у твоїй (!) свідомості”.

Уявляєте? І все це в одній-єдиній голові! Просто якийсь Карабас-Барабас, який тільки те й робить, що смикає за шнурочки маріонеток. Прізвищ називати не будемо.

І ось Львів прощається зі своїм героєм. Нехай канадська земля для нього теж буде плідною.

POSTUP - ПОСТУП
№129 (573),
3 СЕРПНЯ 2000 року

ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Ющенко продав Україну?
·Дискваліфікували українських послів
·Рекламна акція "Моссаду"

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·День знань учителі відзначать страйком?
·Нафтопродуктів стало менше, а ртуті - більше
·Свій до свого по своє
·КІЛЬКА СЛІВ
·Голодування все-таки відбудеться
·Сумнівні подарунки

НАША СТОЛИЦЯ
·Василь Гладких: Потрібно брати людину не з Львівщини
·Клубні розваги міліції
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Можливо, ми вже маємо міністра економіки
·Об"єднання православ"я: утопія чи міф?
·Подробиці солдатських забав

БАНКІВСЬКИЙ ПОСТУП
·АКБ "Львів" - сила і традиції древнього міста
·Чергова поразка Deutsche Bank
·Банк "Карпати" змінив статус
·Вкладам під відсотки скоро кінець?

ПОСТУП У СВІТ
·Чистка генералітету
·Сепаратисти обирають терор
·Папа мирить Палестину й Ізраїль
·Мішок для голови Мілошевича
·СВІТООГЛЯД

РЕВЮ В ПОСТУПІ
·REVJU
·Справа антиквара Бретта

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Письменниця шокована успіхом
·Тінь Девіса та світло Бенсона
·Фестивалі відкрилися не без проблем

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·Юзьо ОБСЕРВАТОР

КУМИРИ ПОСТУПУ
·Музичні конструкції King Crimson
·Музичні конструкції King Crimson

СПОРТ-ПОСТУП
·Суперники відомі
·Сергій Бубка таки їде на Олімпійські ігри
·Буби чи не бути Музею боксу?
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Європа - обітована земля фестивалів
·Бенсон про політ на "Конкорді"
·ГОРОСКОП