Василь Гладких: Потрібно брати людину не з Львівщини
Екс-заступник львівського намісника відкриває таємниці "двору"
– Василю Івановичу, вже два місяці після вашого переходу на роботу до Києва на посаду першого заступника начальника “Укрзалізниці” Львовом ширяться чутки, що ви змінили місце праці через несумісність у поглядах на шляхи вирішення проблем у роботі паливно-енергетичного комплексу області з головою облдержадміністрації Степаном Сенчуком...
– Це велика помилка або радше необізнаність преси – наявність таких закидів на мою адресу. Я вважаю, що зробив усе, що міг, у Львівській області в роботі паливно-енергетичного комплексу. У вересні минулого року червоноградські гірники страйкували й ішли на Львів. Я разом із керівництвом області вирішив цю проблему, й після того жодного разу не було страйку, а червоноградські шахтарі працювали навіть тоді, коли відбувалися страйки в усій Україні. Єдине, з чим я не погоджувався, то це з позицією обласної влади щодо НПК “Галичина”. Я вважав, що до керівництва цього заводу треба ставитися більш жорстко, та мене стримували. Матолич уже себе пережив як керівник. Це вже не той Матолич, що п’ять років тому. Я вважаю, що на такій посаді людина може працювати максимум чотири роки, бо починає отримувати лаврові вінки, заспокоюється і втрачає інтерес до роботи. Тому його треба було переводити на іншу роботу, щоби він знову відчув зацікавлення. Я вважаю, що кожну людину треба експлуатувати. От мене поексплуатували у Львівській області, і я зробив усе, що вмів і міг.
– Ще однією проблемою було те, що я російськомовний, і Степан Романович постійно на нарадах робив мені зауваження. Якщо я можу російськомовну аудиторію примусити годинами мене слухати, то на нарадах в облдержадміністрації я не міг чітко висловлювати свою думку, бо мене постійно перебивали.
– Зовсім нещодавно голова облдержадміністрації Степан Сенчук повідомив про нове призначення керівника управління вугільної промисловості й паливно-енергетичного комплексу. Ним став Леонід Мельник, колишній керівник Перемишлянського району. Це була ваша пропозиція Степанові Сенчуку, чи ви пропонували когось іншого?
– На жаль, Степан Сенчук не призначив ту людину, котру я пропонував. На мою думку, на цю посаду потрібно було призначити мера Червонограда Петра Олійника. А загалом, в ідеалі на цю посаду потрібно брати людину не з Львівщини. Таку, щоби не була обтяжена львівськими інтригами і могла б усім протистояти, як у прикладі зі мною. Я абсолютно незалежна від усіх цих факторів людина, я ніколи не просився і не тримався за цю посаду, бо не є кар’єристом. Я працював заступником губернатора і не хвилювався, що мене можуть завтра вигнати, у мене було своє бачення роботи, і я робив те, що вважав за потрібне. На посаду заступника з питань паливно-енергетичного комплексу потрібно було призначати людину вільну, “свою” в усіх київських структурах, бо зима цього року буде дуже важка, і це ще легко сказано...
– Ви вважаєте, що зробили все можливе для Львівщини, і тому пішли далі?
– Я визнаю, що зробив не все, що міг. Це можна пояснити тим, що разом із моїм приходом у Львівську область змінилися “правила гри” на паливно-енергетичному ринку та політична ситуація. Це – як термін “політекономіка”: не можна розривати політику й економіку. Нафту звідки ми отримуємо? З Росії. Газ звідки отримуємо? З Росії. Тому потрібно бути обережнішими, незалежно від того, хто вони – російськомовні чи кацапи, чи бозна-хто ще. Ми стовідсотково отримуємо енергетику з Росії, тому треба трохи орієнтуватися на них.
Розмовляла Іванка ПОПОВИЧ
|
|
