BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 1 СЕРПНЯ 2000 року |

Легенди Львова та околиць від Юрія Винничука

Як козаки взяли Високий Замок
У нижній частині Стрийського парку, неподалік від озерця, протікає невеличкий потічок з надзвичайно чистою водою. Цей потічок має свою цікаву історію.

Коли в 1649 році козаки облягали Львів, гетьман Хмельницький дав наказ штурмувати в першу чергу Високий Замок, не місто. Керувати штурмом доручив Максиму Кривоносу. А треба сказати, що Кривоніс був великим лицарем і характерником, якому не могла протистояти жодна фортеця. Проте напередодні облоги він був важко поранений і не міг керувати штурмом так, як то було звикле. Три дні повстанці штурмували Високий Замок, та ніяк не могли його взяти, неначе їм щось заважало. То порох до рушниць і гармат підмокне, то драбини ламаються, то тятиви на луках рвуться. Ці невдачі так засмутили Кривоноса, що на третю ніч він навіть не склепив очей, розмислюючи над різними фіґлями, які б допомогли узяти замок.

І ось щойно дзиґар на вежі Львова вибив північ, у шатрі з’явилася якась таємнича постать. При тьмяному світлі свічок годі було роздивитися хто це, та коли незнайомець наблизився, Максим побачив кремезного козака в старосвітському строї з коштовною булавою за поясом. Через усю шию від вуха до вуха в нього тягся широкий червоний шрам.

– Що ви за один? – зірвався Кривоніс, хапаючись за пістоля. – Як вас варта пропустила?

– Я – Іван Підкова, гетьман, страчений ляхами у Львові. І мене, крім вас, ніхто не годен уздріти. Я прийшов помогти. Але перед тим мушу оповісти одну пригоду. Багато років тому, коли Львів був руським городом, забрів сюди один пустельник. Коли підійшов під міську браму, вона вже була замкнена. А був тоді суворий припис, аби кожен, хто приходив до міста після закриття брами, ночував за містом. Як на те лиха злива взялася так періщити, що пустельник почав кликати сторожу пустити його до міста. Врешті один молодий десятник пошкодував старого і наказав спустити мотузяну драбину та підняти старого на мур. А що пустельник був дуже стомлений дорогою, дозволили йому переночувати у вартівні. Але вранці з’явився сотник і дуже розгнівався тим, що вартові порушили закон, та звелів зопалу скарати десятника на горло. Пустельникові нічого не залишалося, як пригрозити, що коли десятника стратять, він накладе на місто страшне прокляття. А в ті благословенні часи пустельників та святих поважали більше ніж королів, і мусив-таки сотник скоритися та замінити десятникові кару смерті на вигнання з міста. У нагороду за це пустельник проголосив, що місто Лева ні один ворог не годен буде зруйнувати. А десятника за його добре серце наділив незвичайною силою і небавом він став славним лицарем, що вславився подвигами.

– Стривайте, пане Йване, – перебив Підкову Кривоніс. – Тота історія займава, але чей же не задля неї ви мені явилися?

– А то вже як сказати. Адже Хмельницький вчився колись ві Львові, історія ся йому добре знана, а через те він і не штурмує міста. Не мені вам казати, як гетьман щиро вірить усіляким ворожбитам та пророкам.

– Але ж тоді виглядає на те, що Львова ми ніколи не візьмемо?

– Самого міста не візьмете. Але Високий Замок можна здобути. Коли мене ляхи полонили, я заповів свою шаблю забити в землю між пагорбів коло потоку Сорока. У ній схована моя сила. Я можу показати тобі це місце. Коли добудеш мою шаблю, на тому місці заб’є джерело. А як вип’єш з нього води і вмиєшся нею, то отримаєш таку силу, що зможеш захопити Високий Замок. Але мусиш вибирати: коли захопиш Замок, то через декілька днів помреш, а коли відмовишся – залишишся жити.

Запала мовчанка... Кривоніс задумливо покрутив вуса і за хвилю твердо відповів:

– Раз мати родила, раз і вмирати. Я ніколи від смерті п’ятами не кивав. Чи зможу я спокійно жити після того, що якоїсь одної фортеці у свому житті таки не взяв? Ні! Таке життя для мене мука. Веди мене до своєї шаблі!
А над ранок козаки штурмом взяли Високий Замок.

Після того, як Високий Замок впав, делегація Львівського магістрату віддала ключі від міста Богдану Хмельницькому. Але гетьман не став його брати, а, обмежившись викупом, рушив далі. За кілька тижнів Кривоніс помер. Перед смертю велів покласти шаблю Підкови в свою домовину. Чудесне джерело ще й досі радує спраглих своєю цілющою водою. А місто Лева за всю його історію ні один загарбник так і не зруйнував.

Ніч на цвинтарі

У 18 столітті там, де тепер Стрийський парк, був старий закинутий цвинтар. Усюди панувало запустіння. Нагробки понищено, частину їх розібрано для будівельних робіт, могили і хрести потонули в чагарях та бур’янах.
Одного разу в корчмі на Персенківці гуляла компанія батярів. Коли всі добре випили, то зачали пригадувати собі різні страхи про відьом, упирів і закляті місця. Хтось згадав і цвинтар у Стрийському парку. Ходили чутки, що вночі на ньому з’являється привид, а тому вечорами всі намагалися обходити це місце десятою дорогою.

У цій компанії був і Шльомко, знаний у всій околиці батяр і шибеник. Добре хильнувши цьмаґи, він став доводити товариству, що нічого у світі не боїться і зможе переночувати на цвинтарі.

– Бо я, хлупаки, ніц ся не бою. Ні чорта, ні дідька, ні дідьчої мами.

– Добре, як ти такий зух, то, може, заночуєш на цвинтарі?

– А шо? І заночую! Заклад?

– Заклад! Барильце цьмаґи!

Шльомко взяв пляшку горілки, хліба та кілька цибулин, накинув на плечі довгого плаща та, запхавши за халяву ножа, повів компанію до Стрийського парку. Перед самим цвинтарем товариство зупинилося і далі Шльомко рушив сам.
Він обережно ступав поміж руїн, заплутуючись ногами в ціпких батогах ожини, аж поки не вибрав якесь рівніше місце. Тут він сів на повалене дерево, витяг ножа, накраяв ковбаси, хліба, потеребив цибулю, і, ввігнавши в колоду ножа, відкоркував пляшку та почав причащатися. Для хоробрости навіть затягнув якусь пісеньку.

Аж тут зловісно погукнула сова, з-за хмар з’явився жовтий серп місяця, зненацька у кущах навпроти щось затуркотіло, неначе хтось наближався. Шльомко відразу притих і відчув, як його проймають холодні дрижаки. Миттю протверезівши, він шарпнувся втікати, але якась невидима сила притиснула його до колоди. Тишу розітнув крик жаху.

Через деякий час усе стихло. Аж над ранок, коли батяри прийшли на цвинтар, то побачили мертвого Шльомка, який з виряченими очима сидів на колоді, спершись на нагробок. На його тілі не було знайдено ніяких ран чи інших слідів смерті. Лише пола плаща була пришпилена ножем до колоди.

Як Збоїська отримали свою назву

У старі часи за Полтвою ріс густелезний ліс, в якому поселилися самі баніти, себто вигнанці. То були люди, яким у покарання за їхні вчинки під страхом смерти заборонено з’являтися в межах міста. Розбишаки та опришки, або як їх називали, збої, були такими відчайдухами, що не визнавали над собою жодної влади, слухали тільки свого отамана.

Ватаги поселян жили з того, що нападали на купецькі валки, грабували дідичів і міщан. І не міг маґістрат ніяк дати ради собі з розбишаками, бо щойно вояки рушали на їхнє впокорення, ті відразу в ліси ховалися.

У 1691 році до Львова підійшли татари. Вони легко захопили Замарстинів і вже готувалися штурмувати місто, коли несподівано ззаду на них наскочила ватага збоїв. Напад був такий раптовий, що вдалося їм пробитися в саму середину татарського табору і зарубати кількох ворожих зверхників разом з ватагом. Зчинився переполох і татари, не орієнтуючись у кількості нападників, кинулися тікати і багато їх загинуло в мочарах, потонуло в Полтві.

За цей подвиг маґістрат пробачив збоям усі їхні провини і дозволив з’являтися в місті, але за умови, що вони перестануть займатися розбоєм, а візьмуться за господарку. Так воно й сталося. З тих пір це поселення дістало назву Збоїська або Збоїща.

Легенди Дублян

Дублянська пані

Колись давно жила в Дублянах заможна поміщиця, котра мала великий маєток, сад та озеро. Поміщиця була залюблена в свій сад і берегла його, як зіницю ока. Озеро в неї було таке чисте, що плесо вражало своєю блакиттю, в якій відбивалося небо. Поміж білих хмаринок пропливали лебеді. Поміщиця любила й сама прогулюватися човном по озері, і тоді лебеді підпливали до неї і брали їжу з рук.

На схилі віку вона подарувала свій маєток дублянській рільничій школі і попросила, щоб по смерті її поховали в саду за будинком. У саду, який тепер називається ботанічним, досі зберігся нагробок з дуже пошкодженим написом.
Кажуть, що й по смерти поміщиця пильнує свій сад й озеро, і коли їй видається, що їх занедбали, то дуже гнівається. Тоді плесо озера навіть у погідний день вкривається брижами, листя дерев тривожно тріпоче і шелестить. Інколи вдавалося побачити її постать у білій сукні, вона швидко рухалася поміж дерев і зникала без сліду.

Легенда про закохану дівчину

Жила собі в Дублянах дівчина, котра думала, що не зустріне ніколи такого хлопця, в якого варто було б закохатися, і тому дуже гонорувалася. Всіх, хто до неї залицявся, відбувала кпинами і насмішками. Так за нею і ходила лиха слава норовистої злючки.

Та минув час і найшла коса на камінь – дівчина закохалася в гарного парубка, але той навіть уваги на неї не звертав, бо кохав іншу. Коли одного разу він прилюдно пожартував над її почуттями, дівчину охопила така розпука, що вона кинулася в озеро і втопилася. Відтоді не було року, аби топельниця не забрала до себе одного хлопця. Коли мешканці помітили це, то розрили озеро, щоб там ніхто не купався.

Минули роки, поступово усі забули про топельницю та відновили озеро. Як тільки це сталося, дух ображеної дівчини знову об’явився і знову кожного року топиться в озері якийсь хлопець. То потопельниця збирає своє зловісне жниво.

Легенда про Божу Матір

На закруті біля сільськогосподарського університету колись давно стояла фігура Божої Матері. Після війни в 50-х роках вона була знищена. Відтоді на цьому місці стали траплятися автомобільні аварії та нещасні випадки, гинуло багато людей. І всі розуміли, що то є кара за знищену фігуру. І тільки останнім часом, коли відновили каплицю, аварії припинилися.

Легенда про жидівську корчму

При самому в’їзді в Дубляни, в ліску, який називається Малиняк, стояла жидівська корчма, з якої завше долинали голосні крики, регіт, п’яні співи. Біля корчми і вдень і вночі можна було побачити сільські хури, господарі яких бездумно пропивали свої зарібки та майно. І гулялося там і в свята, і в будні, і в пости малі та великі. Але раз на раз не приходиться: і якось у Великодню п’ятницю під час неймовірно гучної забави корчма запалася під землю.

Раз на рік у Великодню п’ятницю лунають з-під землі зойки і ридання горопашних грішників. І коли б хтось виявив бажання їм помогти, то мусив би прислухатися до їхніх криків, бо ж вони тоді промовляють свої імена. І якщо за їхній упокій помолитися та свічку поставити, душі їхні будуть вибавлені з мук.

POSTUP - ПОСТУП
№128 (572),
1 СЕРПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Форма одягу - службова
·"Карпати" переписують історію

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Чия демократія формальніша?
·Матолич ще не подав заяву про відставку
·Сумна хроніка вихідних
·КІЛЬКА СЛІВ
·Місто дуже мляво, але ремонтуватимуть

НАША СТОЛИЦЯ
·Де беруться робочі місця?
·Кому потрібен випускник школи?
·Робота з неба не впаде

ПОСТУП З КРАЮ
·Шубу забрали подалі від гріха
·Геракл із ніжним обличчям
·Солдати бавилися у війну
·Україна знову в "Зеніті" слави
·Президент благословив Інтернет

ПОСТУП У СВІТ
·Бен Ладена заганяють у кут
·Concorde - знову проблеми
·Жучки для прокурора
·Полювання на іммігрантів
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Польщі не потрібний російський газ
·Конкурс за імперію в спадок
·СВІТ

АРТ-ПОСТУП
·Іван Остафійчук: Найбільш дієвим є мистецтво етики
·Доктор Бонь - це вже стандарт!
·Творець сценічного світу

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Задумів багато - треба працювати

ЛЕГЕНДИ У ПОСТУПІ
·Легенди Львова та околиць від Юрія Винничука

ЛИСТИ ПОСТУПУ
·ЕПІСТОЛЯРНЕ
·З ЛИСТІВ ДО ЮЗЯ

СПОРТ-ПОСТУП
·"Карпати" переписують історію
·Перша перемога Барикело
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Зоряне кохання, зоряні війни
·ГОРОСКОП