З ЛИСТІВ ДО ЮЗЯ
З Вашої ласкавої згоди хотів-би я подякувати панови Макітрі за цікавість до моїх публікацій, а разом з тим–заклиЫкати ще й други@х панів та пань пропонувати своїх заходів для порятунку української мови. Ще краще–набратися сміливости таки її рятувати щоденно своїми особистими вичинами. Особливо запрошую Світлу обласну, міську, районові адміністрації від Ґаранта, а також–з вийнятковою теплотою та надією–галицьких багачів. Тих останніх–без ріжниці віросповідання і походження.
Винен єм, однак, певних роз’яснень шанованому мною панови Макітрі з приводу його суґестій, поміщених у „Поступі“, чис@ла 100 і 119. Отже-ж, правдою є те, що нині, окрім мене самого, ніхто прикметника „ро@сийський“ з наголосом на першому складі та буквою „и“ у другому складі, не пише. Я часом користаю зі „Словаря росийсько-українського, зібраного і впорядкованого М. Уманцем і А. Спілкою“ та виданого у Львові в роках від 1893 до 1898. Правдоподібно, пізніше й иньші люде, та й самі Уманець зі Спілкою, перейшли на новіший правопис, але–не п. Мацюк. В тому місці найшла коса на камінь. Трудно. Що ж до слова „Ро@сия“, то коротке неглибоке і ненаголошене „и“ відіграє тут швидше ролю апострофа, подібно до польського „Rosja“.
Далі йде справа „новомодної заміни букви и на і ніби-то під англійську вимову“. Я би не ризикнув безапеляційно стверджувати в цьому ділі щодо „новомодности“. У словнику Голоскевича зустрічаємо Сильвестр та силюета, мимо того, що в ориґіналі останнього слова звучить-таки глибоке м’ягке „і“: la silhouette. Очевидно, завдяки дороги до запозичення–з французької через польську: sylwetka. Має рацію пан Макітра, що латинь до нас колись ішла через німецьку, а от чи через польську–сумніваюся. Зате Поляки добре нахапалися французької, тієї ж німецької, а в ближчі часи ще і англійської (правда, не в такій ідіотично великій кількості, як нинішні Українці). Так само я би не ризикував в якості арґумента проти букви и експлуатувати той факт, що „латина і німецька не мають букви и“. Пишемо чужі слова не по буквах, а так, як легше нам вимовляти! А от звук „и“, особливо в англійській мові, дуже і дуже присутній. Дев’ята літера англійської абетки (читається ай) рідко в ізольованій позиції, між двома приголосками, вимовляється, як українське м’ягке глибоке „і“. Непорозуміння викликане втручанням роЫсийського правопису. Москалі буквою и позначають всі три звуки, які відповідають українським „і“, „ї“, а також короткому „и“. В той час, коли українська літера и позначає, як те ж коротке „и“, так і ще ряд звуків (ы, е, э). Тому, коли Москаль пише принтер, Українцю слід, не встидаючись, писати так само, не „перекладаючи“, і тоді українська вимова англійського слова printer найближче відповідатиме ориґіналу, не зважаючи на позірну присутність англійської літери i. А найкраще писати друкарка.
Поза тим, наЫйдете у моїх статтях значно більше неусвідомлених блудів, бо „розмовляю і пишу далеко не досконало“ („Поступ“, число 91). Але я є ніхто, тому радив би-м радше вишукувати помилки десь на щаблях бантів міської та обласної адміністрацій, і отій-ото високопосадовій урядницькій братії вже не заощаджувати громадянського обурення, не один раз на рік, а щоденно–поки пиху не змінять на упокору за гріхи проти нації. Більше було-би резонансу та користи, якби принаймні кожен двадцятий львів’янин з вищою освітою брав зі собою олівця, коли сідає перед телевізором, та потім подавав списки блудів до друку в ґазеті міської чи обласної адміністрації–ото би ся наїли встиду! (Правда, іще проблєма змусити панів само в себе закоханих сідати на простий дріт перед народом…)
Знову-ж, якби-м ся хтів заперти, то закидів пана Макітри мігби-м ся позбути покликами на словник Грінченка: звиклий=„привыкший“, розгулятися=„расшалиться, разыграться, раскрутиться“; через=„по истечении (времени)“: „буде у вас через місяць дитина“; поЫверх=„поверхность, этаж“. В укр.–рос. словнику 1961го року можна іще надибати ось який приклад: „гарячі бризки продирали рівний поверх води“ (Коцюбинський). Слово поверховний є найчистісіньким польським словом (powierzchowny), і в жадних українських словниках не зареєстроване; смію сподіватися, що і в літературі не вживається. Натомісь у словнику синонімів Караванського подибуємо: поверховий=поверхне–вий, неглибокий, плиткий, позверхній, побіжний; поверхово=по верхах. Так само слово псота в українській мові не є синонімом збитків. Значить воно речі серйозні: нужда, біда, бідність, лайка. А от в польській мові воно дійсно значить те, на що натякає п. Макітра: жарт, бешкет, фіґлі, витівки, пустощі, капості, баламутство. Можемо вважати польське і українське ці слова не більш, як омонімами.
Той, хто критикує (і в першу чергу, п. Мацюк), часом помиляється не менше, аніж критикований. Тому ще й досі не маємо доброго роЫсийсько-українського словника, що філологи загрузли в наркотичному дурмані несуттєвих пересварок і взаємної критики. Отож обіцяю на будуче стримуватися від зужиття паперу на дрібні суперечки. Глядімо краще, що б нам допомогло, не замериканізувавшись і не спольщившись наново, відхреститися від Москаля.
Остаюсь при найглибшій повазі,
Роман Мацюк
|
|
