Присмерки закарпатських богів
Есдеки поступово втрачають вплив у регіоні, який досі вважався їх вотчиною
ЗАНЕПАД
Олександр ЧЕРНЕНКО
У неділю, 23 липня, більшість мешканців Закарпаття знову ходили на виборчі дільниці. Мукачівці обирали собі мера, мешканці кількох інших районів – депутатів до обласної ради. Закарпаття – відома своєю виборчою активністю на всю країну область (на референдум, як свідчили перші повідомлення обласної виборчої комісії, прийшло 112% (!) виборців. Пізніше комісія виправилася до 100%). Тому 60 % – кількість “волевиявлених” минулої неділі – здивували.
Утім, для більшості українців, які живуть по той бік Карпат, вибори мера Мукачева цікаві насамперед тим, що вони дещо видозмінили кольори на політичній мапі України. І якщо довибори до парламенту 25 червня нинішнього року позбавили “багрянцю” південно-східні регіони, які традиційно належать до так званої “червоної смуги” (як відомо, жоден із представників лівих сил там не пройшов), то липневі вибори в Закарпатті виявили цілковиту недоцільність замальовувати цю область на політичній мапі у рожеві соціал-демократичні (з “об’єднаним” відтінком) кольори. Якщо так триватиме і надалі, то найближчим часом усю територію держави можна буде сміливо зафарбувати темно-сірою фарбою єдиної потужної на сьогодні партії, ім’я якій – “адміністративний ресурс”.
Отже, стереотип зруйновано. Сталося це, звичайно, не відразу. Спершу був скандальний вихід із партійних лав голови облдержадміністрації Василя Балоги та більшості голів районних адміністрацій (варто зазначити, що практично все вище керівництво Закарпаття раніше мало членські квитки СДПУ(о)). Потім – знаменитий приїзд до Закарпаття “Суркіса-Медведчука” з гострою критикою “деструктивної” позиції обласного керівництва. Однак знані парламентарії приїхали та поїхали, а пан Балога почав займатися підготовкою до виборів міського голови Мукачева. З цієї посади він, власне, й потрапив на свою теперішню (до речі, не без допомоги вищезгаданих нардепів). Але який розумний керівник іде на підвищення просто так, не залишивши по собі вірного “спадкоємця”? Такий був і у Балоги: донедавна в.о., а нині – міський голова Мукачева Йосип Кулл.
Спершу об’єднані соціал-демократи намагалися боротися. Тому в семи округах на довиборах до обласної ради та на виборах мера у Мукачеві виставили “своїх” кандидатів. Більше того, були навіть спроби ведення передвиборної кампанії з залученням значних (як для периферії) коштів та з підключенням загальнонаціональних каналів (“1+1”, “Інтер”). Але далебі. Вибори мера Мукачева з певними застереженнями можна порівняти з виборами мера Києва.
Тоді, в 1999 р., на підтримку Омельченка об’єдналися: міська виконавча вертикаль, більшість київського бізнесу, переважна більшість партій та ветеранських, жіночих, молодіжних, військових, профспілкових і ще невідомо яких організацій. В активі соціал-демократа Суркіса були лишень Леонід Кравчук, Софія Ротару, синій логотип “Динамо” (Київ) та рожева троянда СДПУ(о). Це, як відомо, не допомогло. Кияни залюбки підспівували Ротару, аплодували Реброву і йшли голосувати за Омельченка.
У Мукачево, звісно ж, виконавиця “Червоної рути” не приїжджала. Масштаб не той. Якісні кольорові листівки за Василя Мангура, есдеківського кандидата на посаду міського голови, – це вершина досягнень передвиборного штабу СДПУ(о). Однак і вони виглядали незле на тлі майже цілковитої відсутності агітаційної продукції інших кандидатів.
Проте київські вибори, певно, стали добрим уроком для послідовників соціал-демократичних ідей. За день до виборів майже всі кандидати від СДПУ(о) зняли свої кандидатури, аргументуючи це своєю цілковитою впевненістю у тотальній фальсифікації результатів голосування. Краще піти красиво, ніж пролетіти з тріском – очевидно, саме цим принципом керувалися соціал-демократи, знімаючи своїх кандидатів. Але “красиво” піти їм не вдалося. Заяви про будь-яку фальсифікацію після відмови від контролю за виборами виглядають, щонайменше, смішно. Та й фальсифікувати, власне, не було що.
Відтак тепер перспективи подальшої приватизації Закарпаття одним фінансово-політичним угрупованням виглядають досить проблематичними. Цікаво, округи якої області оберуть лідери СДПУ(о) для подальших звитяг на законодавчій ниві...
Після такого своєрідного перебігу останніх подій постає резонне запитання: хто ж все-таки стоїть за легальним супротивником есдеків – головою обласної Ради Василем Балогою? Бо досить сумнівно, щоб “адміністративний ресурс” місцевого масштабу міг так активно і ефективно ставати на прю із всеукраїнською фінансово-економічною і політичною потугою. І ось тут оглядачі відзначають два важливі моменти. По-перше, кажуть, що Балога діє під патронатом Віктора Ющенка. Прем’єр нещодавно побував в Ужгороді й досить схвально відгукнувся про діяльність обласного голови, таким чином непрямо благословивши його на антиесдеківську діяльність.
Є й ще один цікавий момент: серед новообраних депутатів облради фігурує і прізвище Сергія Ратушняка. Колишній екс-мер Ужгорода, який зазнав краху якраз тоді, коли на Закарпатті починала розквітати троянда “Суркіса-Медведчука”, і зараз перебуває у Львівському СІЗО. Той факт, що проти Ратушняка ні влада, ні СДПУ (о) (два основні гравці) не вживали якихось серйозних заходів, можна пояснити такими міркуваннями: влада вирішила скористатися потенціалом С. Ратушняка для боротьби з СДПУ(о) (позаяк екс-мер має давню приязнь до київських гастролерів). Натомiсть есдеки виходили з того, що економiчнi iнтереси ужгородського екс-мера та теперішнього губернатора неминуче ввійдуть у суперечність.
Тому сьогодні можна говорити, що Закарпаття з театру одного актора впевнено і стрімко перетворюється на сеанс одночасної гри трьох політико-економічних центрів.
* автор – керівник Аналітичної служби Комітету виборців України
|
|
