Добра пам"ять має жити довго
ВШАНУВАННЯ
Василь СКРІБА
Понад три роки минуло від дня смерті Софії Караффи-Корбут (23.08.1924 – 29.11.1996). Днями в рідному селі художниці – Куткорі Буського району Львівської області – відбулось освячення пам’ятника на її могилі.
– Так, вона мала сьогодні спочивати у Львові, в пантеоні діячів української культури, бо була одним із найбільших тих діячів, – сказав у промові присутній на освяченні директор Літературно-меморіального музею Івана Франка Роман Горак, маючи на увазі Личаківський цвинтар, де Софія Петрівна не забажала бути похованою, і додав:
– Там сьогодні спішить зложити свої кості кожен начальничок, котрий вважає, що своїми грошима і почестями, наданими йому при житті, здобув путівку у безсмертя. Вона ж вважала за необхідне прийти до свого рідного села.
І от на могилі Караффи-Корбут постав пам’ятник роботи львівського скульптора Івана Микитюка. Як розповів сам автор, праця над пам’ятником тривала два роки. Перш ніж робота набула остаточного вигляду, п. Микитюк виконав безліч ескізів, аби знайти саме те, що шукав. Центральна плита з зображенням Мавки з “Лісової пісні” Лесі Українки, художнє оформлення до якої стало лебединою піснею Софії Петрівни, за задумом скульптора, повинна наголосити: “Тут спочиває графік”. А три кулі, на яких тримається хрест, – ніщо інше, як образ того, що вона називала головним у житті – праці, віри, честі.
Софія Караффа-Корбут оформила 57 книжок, із них 23 були надруковані у видавництві “Каменяр”. “Відібравши для своєї творчості такі домінантні в нашій духовній культурі твори-явища, як “Кобзар” Тараса Шевченка, “Іван Вишенський” Івана Франка, “Лісова пісня” Лесі Українки, Софія Петрівна ніби дала нам зрозуміти, на що орієнтуватися, за чим жити і як саме жити”, – сказав директор “Каменяра” Дмитро Сапіга. До речі, як повідомив Василь Валько, розпорядник творчої спадщини С.Караффи-Корбут, невдовзі повинні вийти друком іще три книжки в оформленні художниці, дві з яких – “Іван Вишенський” і “Лісова пісня” – видасть спільно з “Каменярем” видавництво “Місіонер”.
Своєрідною крапкою має стати
60-а книжка (“Марічка невеличка” Миколи Петренка), яка повинна була з’явитись у доробку Караффи-Корбут першою, проте через те, що ілюстрації до неї були виконані у багатьох барвах, вийшла трохи згодом у спрощеному кольоровому вирішенні. Початковий варіант оформлення художниця подарувала поетові Миколі Петренку, який зберіг його дотепер, і от незабаром “Марічка невеличка” має вийти у світ такою, як її задумала Софія Петрівна. Видати книжку, за словами п. Валька, пообіцяв “Каменяр”.
Аби добра пам’ять по митцеві жила довго, “Каменяр” і Василь Валько вже наступного року збираються впровадити обласну премію імені Софії Караффи-Корбут за найкраще художнє оформлення книжки.
|
|
