Мільйони зі смітника
У відходах Львова золота більше, ніж на Мужиївському родовищі
Вікторія ПРИХІД
В Україні здавна повелося, що добру господиню пізнавали за тим, як вдало вона вміла заощаджувати. Якщо метафорично перенести цю властивість на нашу державу, очевидно стає, що українські традиції далекі від реальності, бо газдувати Україна таки не вміє. Такій розвинутій на Заході галузі утилізації відходів, а особливо якщо йдеться про промислові товари зі вмістом дорогоцінних металів, досить важко прижитися в Україні. Недосконала, та, зрештою, і не розроблена правова база сприяє процвітанню цієї галузі лише на чорному ринку, тоді як у всіх розвинутих країнах вона займає чільне місце, бо 80% дорогоцінних металів, потрібних для виготовлення промислової продукції, вилучають із відходів виробництва, і лише 20% – із золотих запасів держави. В Україні ж цей процес відбувається у протилежному напрямку: тільки 20% береться з відходів, решта – з запасів дорогоцінних металів. Таке неощадливе господарювання в державі, яка майже не видобуває власних дорогоцінних металів, а лише закуповує їх за кордоном (це робить собівартість продукції, виготовленої на їх основі неймовірно високою, а відтак саму продукцію – неконкурентноспроможною порівняно з більш дешевими західними аналогами), лише погіршує і без того складну економічну ситуацію у країні.
На Львівщині працюють два підприємства, які намагаються більш-менш успішно вирішувати цю проблему. Це – “Топаз” і “Аргентум”. Щоправда, перше займається лише первинною заготовкою, а друге, крім переробки відходів, виготовляє ще і деяку продукцію. Підприємство “Аргентум” вважає себе лідером у цій галузі, бо забезпечує український ринок на 80%. Щороку тут із відходів виробництва вдається зібрати близько 4 т срібла, 150 кг платини, 100 кг паладію, 100 кг золота. Срібло, паладій, металоплатину вони переважно видобувають із каталізаторів хімічної промисловості. Крім того, ще одне джерело надходження срібла – кіно-, фото-, рентгенматеріали. З одних тільки фототочок “Фуджі” та “Кодак”, розповів директор підприємства “Аргентум” Василь Срібний, вони щомісяця отримують близько 10-15 кг срібла. І це при тому, що раніше все це виливали в каналізації.
Співпрацюючи з підприємствами в замкнутому циклі, “Аргентум” допомагає м знизити собівартість продукції: отримавши відходи з дорогоцінними металами, “Аргентум” утилізує їх і виготовляє нову продукцію, необхідну для технологічного процесу. Після використання ці відходи знову потрапляють на утилізацію. Тут вони спершу проходять демонтаж, потім – обробку хімрозчинами, після якої дорогоцінні метали перетворюються на порошок, із якого потім виплавляють потрібну продукцію. Переважно це пластини, смуги, дроти з дорогоцінних металів, порошки, сплави, контакти для електропускової апаратури, стоматологічна продукція, цистоплатин (препарат, потрібний для виготовлення протиракових ліків) тощо. Василь Срібний вважає, що в Україні утилізація кольорових металів – іще не освоєна галузь, тому Україна щороку втрачає десятки мільйонів на операціях закупівлі та вивезення кольорового брухту, тому держава мусить сприяти виникненню та розвитку таких підприємств. Тим паче, вважає він, що “в Україні немає багатих родовищ дорогоцінних металів, навіть Мужиївське родовище не є цінним, бо якщо за стільки часу воно не було потрібне нікому, то, напевно, нічого особливого в ньому немає”. Мабуть, із цією думкою погодилися й австрійські інвестори, котрі, як відомо, вклавши в це родовище 400 тисяч доларів, таки відмовилися від цього проекту, чемно зробивши “па-па”. Мабуть, зорієнтувалися, що збитки будуть більші, ніж прибутки.
|
|
