Тиха річниця
56 років тому радянські війська гучно входили у Львів. Тепер шуму набагато менше
ВШАНУВАННЯ
Андрій САЙЧУК
Зовсім тихо і майже непомітно порівняно з минулими роками відзначили 56-у річницю визволення Львова від німецько-фашистських загарбників. Ветеранів зібралося небагато (заледве 100 осіб), проте були квіти на могилах загиблих вояків, на Марсовому полі – вінки до Вічного вогню (втім, не такого вже й “вічного”, як показала історія).
Найретельніше до заходу, як з’ясувалося згодом, підготувались органи охорони правопорядку. Очевидно, пам’ятаючи обіцянки організаторів минулих мітингів до дня визволення та гостей зі Східної України провести “багатотисячні колони демонстрантів під червоними прапорами” вулицями “Бандерштадта”, міліціонери заповнили все Марсове поле, а на бічних вулицях розташували автобуси, “напхані” “беркутами”, котрі ліниво позіхали. Відтак людей у формі виявилося на імпровізованому мітингу значно більше, ніж самих ветеранів. І це при тому, що була відсутня навіть звичайна на таких імпрезах львівська “клюмба”. А це означає, що нарешті ми вчимося бути толерантними, а відтак можемо сприймати без проблем святкування 27 липня, як і проходи комбатантів УПА. І що з того, що Київ дотепер не визнав останніх воюючою стороною? Що з того, що добра половина тих полковників, підполковників, майорів Червоної Армії, похованих на Пагорбі слави, звільняла Львів уже не від німецько-фашистських загарбників, а від повстанців-галичан? Кожна сторона має право вшановувати пам’ять загиблих у цій війні. І тут ми щонайменше не повинні наслідувати варварство попереднього режиму. І якщо справедливо, що про мертвих слід казати або нічого, або добре, то оберімо останнє.
|
|
