BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 27 ЛИПНЯ 2000 року |

Юзьо ОБСЕРВАТОР

Львівське корсо
Саме так колись називали Академічну. Кожне європейське місто мало і має своє корсо – вулицю для спацерів. Зазвичай така вулиця перекрита для транспорту і мешканці міста мають змогу вільно прогулюватися, не здригаючись від вищання гальм та несподіваного бібікання.

Тим часом те, що маємо зараз, відверто жахає. Авта стоять уздовж обох боків вулиці, повиїжджавши на хідники, попід колесами темніють плями мазуту. Час від часу вмикається в чиємусь авті сигналізація і починає довбати вуха.
Спацерувати Академічною зараз дуже незручно. Відразу за книгарнями вам шлях перепиняє жахлива буда з книгами та газетами, що скидається на циганську. І хоч то все українські видання, але від цього вона не стала привабливішою. У спеку хлопи, які там торгують, розбираються до пупа, п’ють пиво і ліниво позіхають, створюючи незабутню атмосферу зовсім не центрової вулиці, а провінційного пляжу.

Упродовж усієї Академічної, площі Міцкевича й проспекту Свободи раз по раз надибуєш жебраків, співців і музик. Саме лише споглядання цієї убогої самодіяльності викликає глибокий смуток. Що за порядки панують у нашому місті? Адже в усіх інших європейських містах музики мусять отримати дозвіл маґістрату на те, аби мати змогу порушувати тишу. Їх ще перед тим обов’язково прослухають і визначать конкретне місце, де дозволяється стояти. У нас же – повна свобода. Де хочеш собі стій чи сідай і репетуй що заманеться – хоч козацькі, а хоч блатні пісні. Все дозволено.

Час від часу з’являються в центрі різні сектанти на зразок кришнаїтів чи якихось напівбожевільних проповідників. І їм теж ніхто не заборонить влаштовувати свої акції, хоч би й біля пам’ятника Франкові.

Цієї неділі під вечір, поблукавши центром і прилеглими вуличками, я весь час наштовхувався на якусь звукову атаку. На Галицькій якийсь чмурик з наркотичним блиском в очах ґвалтував електричну гітару, а поруч сидів його кумпель і вибивав дикі полінезійські ритми. Біля пам’ятника Підкові чоловік, що скидався на хронічного ідіота, на весь голос читав по-кацапськи святе письмо. На площі Міцкевича лунали звуки африканського там-таму, голоси сліпців, бренькіт гітари. Попід стіною на проспекті Свободи грала жива музика, бадьорі кацапські пісні зворушували серце Кобзаря – поета-інтернаціоналіста. Публіка вищала, танцювала і горланила п’яними голосами. Біля пам’ятника линули колгоспні хори. Залишається тільки розкласти довкола Кобзаря традиційні сільські колоди, розкидати кізяки, пустити кілька курей, аби співаюча публіка могла відчути себе як удома – на рідних селах.
Та коли до випускання курей ще не додумалися, то знайшовся якийсь дотепник і на хіднику біля вулиці Дорошенка поставив два картонні пудла. На одному сидів кролик, на другому – нутрія. Поруч лежала кепка з копійками. Не здивуюся, коли одного разу хтось приведе слона.

Перейшовши на площу Ринок, бачиш страшну брудну халабуду. На тичці майорить синьо-жовта фана. І я собі думаю: ну якщо вже наш маґістрат не має грошей на помешкання для цих людей, то, може, би вже купили їм військового намета – художники б його розмалювали, аби виглядав на гетьманський, і прибили таблицю: “Намет Богдана Хмельницького під час облоги Львова”. А тих людей, що живуть у ньому, най би вбрали в козацьку одіж, аби час від часу розігрували штурм ратуші. Була б люксусова атракція, туристи б валили зі всіх сторін. Та й за який рік, може, б тоті страйкарі вже собі на помешкання заробили.

Кацапізми
Вар’ятів маємо більше, ніж годен Кульпарків помістити. Але є надія, що і він розбудується. Колись, як встановлювали пам’ятник Підкові, який пролежав у майстерні скульптора купу літ, то мусили видовбати на камені, жи то є герой “російського, українського і молдавського народів”, хоч була це повна нісенітниця. Підкова ніколи в Московщині не був і для нашого молодшого брата нічого героїчного не вчинив. Ну, і в же в наш час тоте перше слово зішкробали. Але дивлюся – знову об’явилося. Якийсь хворий кацаписько вималював білою фарбою: “російського”.

І біда не в тім, жи він тото вималював, а біда в тім, жи ніхто ще досі того не стер. І я вже починаю серйозно непокоїтися нашою ментальністю. Шось сі з нами стрєсло.

При цьому тривожить мене ще одна річ. Букви старанно були вмальовані там, де колись їх викарбували, отже, це не робилося вночі.

Імпрези
Вповідають мені, жи приїхав Дмитро Павличко до театру Заньковецької, аби послухати, як його вершики зі сцени звучать, і виголосив промову, з якої ясно було, жи хтось йому мої обсервації показав.

Публікацію його вірша про Шептицького народний поет розцінив як наклеп і провокацію. Бо, виявляється, увесь час совітської окупації він був... у підпіллі. Ну, тіпа Конрад Валленрод. Себто тільки вдавав, жи став правовірним комунякою, а насправді завше залишався українським патріотом. А щодо Шептицького, то поет сказав, що тут нема куди подітися від фактів. Адже владика тиснув руку і німецьким, і більшовицьким зверхникам. Дивно, що присутні при цьому актори, які задіяні у виставі про митрополита Андрея, не закидали поета яйцями. Хоча, з другого боку, на ту платню, що вони отримують, яєць не напасешся.

Зате, з третього боку, хочеться Павличкові сказати: ти не самотній. Є в тебе кумпель – Мирослав Попович, автор “Нарису історії української культури”. Сесю ніби історію вивчають і в нас. І пишеться там чимало різних бздур, образливих для галичан, зокрема й така:

“Зміни настроїв у широких верствах громадськості Галичини відобразив Андрій кардинал Шептицький, – шкробає наш культурист. – У вересні 1939 р. він вітав телеграмою Сталіна з возз’єднанням України, що відбивало щирий ентузіазм західних українців у перші часи після визволення від Польщі. Влітку 1941 р. він вітав телеграмою Гітлера – теж цілком щиро”.

На жаль, пан Попович не читав численних спогадів очевидців вступу Совітської Армії в Галичину, обмежившись совітськими джерелами. Ніхто собі жодних ілюзій не робив, всі розуміли, що на зміну одному тирану прийшов інший – підступніший та жорстокіший. Адже про голод і розстріли всі добре знали. Тому писати зараз про щирий ентузіазм у вересні 1939 – це ознака куцого розуму.

Пірдучники
І що наші бідні діти винні? Кому вони завинили? За які гріхи мучаться? Якісь вар’яти пишуть для них нісенітниці, аби діти стали такими самими вар’ятами, як вони самі. Ну почитайте, що сотворили в “Записній книжці – довіднику школяра”, виданому в Ужгороді:
“Державний Герб України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”.
Шкода, що не дописали: і з вирваними зубами.

Гімн
Бажаючих внести свою лепту у спотворення нашого гімну все більшає і більшає.
В газеті “Експрес” якийсь читач написав:
“Вважаю невдалим початок гімну, який дублює польський “Єще Польська не зґінела”. Чому так песимістично – “ще не вмерла Україна”? Може, краще “вже відродилась”? В проекті гімну ні слова не сказано про український народ, лише згадуються “браття молодії”, яким усміхнеться доля. Виходить, що значна більшість українців, які не належать до кланів “братів молодих”, залишиться безталанною. Далі в проекті гімну “браттям” дається обіцянка “запанувати у своїй сторонці”. А за цю свою свободу варто “положити дух і тіло” і показати, що вони є “козацького роду”.

Таким чином, згідно з цим гімном, в Україні будуть панувати “браття молодії” (“нові” українці), які невідомо чому приписуються до “козацького роду”. Словом, який Кабмін, такий і гімн.

Львів,
Віталій Пимонович Палієнко”.

Цей лист зайвий раз засвідчує глибоку дрімучість наших краян щодо історії з’яви гімну. Адже подібними словами починається не тільки гімн Польщі, а й гімни інших держав колишньої Австро-Угорської імперії. І чомусь ніде більше, крім нашої зачуханої України, не виникає божевільного бажання щось змінити чи переробити, бо ж гімн народу – це щось священне і непорушне. І автором гімну можуть бути лише справжні подвижники, такі як Чубинський та Вербицький. Чи має моральне право писати новий гімн поет-колаборант? Чи має право сумніватися в доцільності окремих висловів простий смертний?
Треба взагалі пишатися тим, що ми маємо наш давній справді народний гімн. Москалі такого гімну не мають. У них є царський гімн “Боже, царя храні”, від якого зараз лишилася тільки музика без слів.

Але якби ж то тільки на гімні обмежувалося. Є окремі клієнти, що претендують і на Святе письмо. Один із таких єгипетських мудреців вирішив внести зміни до молитви “Отче наш”, що й опублікувала газета “За Вільну Україну”:
“Пропоную і свої коректури до Господньої молитви: “Батьку наш небесний, хай освятиться ім’я Твоє, бо воля і царство Твої як на небі, так і на землі. Хліба щоденного дай нам на сьогодні і прости провини (гріхи) мої, як і я прощаю винуватцям моїм, і не введи мене в спокусу (до зла). А ще збав мене від лукавого. Амінь”.

Інертність мислення ніколи не була мирною подорожницею. Але такий бар’єр мусимо долати. Коментую свої лише чотири коректури. 1. Слово “Отче” – не з українського оберегу, а звернення “Батьку”, особливо в Західній Україні, носить глибоку шанобливість. 2. Українській мові притаманний лаконізм, а тому слова “Який є на небі” напрошується замінити словом “Небесний”. 3. Слово “хай” є закликом, тоді як синонім “нехай” втратив динамізм, щось угодовське. 4. Кінцева фраза Господньої Молитви за стереотипом має такий зміст: “Але збав мене від лукавого”, – і аж ніяк не контекстує з попередньою. Отже, цей алогізм можна ліквідувати пропонованою редакцією: “А ще збав мене від лукавого”. Пропонованими коректурами підноситься велич Творця, зміст набуває українського колориту.
Іван КУЧЕР,
с. Бірки на Львівщині”.

Маємо тут черговий маразм. Пристосовуючи молитву до сучасних літературних норм, ми тим самим відмовляємося від нашої старокиївської традиції, від нашої давньоукраїнської мови. Руйнуємо специфічну атмосферу урочистості, яку викликає промовляння давніх слів: Отче, іже єси, дай нам днесь, прісно, во віки і т.д.

І знову ж, не можу надивуватися нашому бажанню щось конче зруйнувати. Чомусь уся католицька Європа може молитися латиною і не перекладати молитов на свою мову, а всі мусульманські народи моляться арабською і їм це не заважає.
Бігме, Кульпарків плаче за такими реформаторами.

POSTUP - ПОСТУП
№125 (569),
27 ЛИПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Росіяни атакували Галичину
·Кінець авіаційної легенди

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Папа Іван Павло ІІ має намір відвідати Україну
·Львівські бухгалтери - профі
·Людські жертви коров"ячої віспи
·КІЛЬКА СЛІВ
·До влади приходять свіжі люди
·Дорожчі трамваї їздитимуть

НАША СТОЛИЦЯ
·Ігор ПИЛИПЧУК: Те, що відбувалося на Львівщині впродовж останніх місяців, просто шокує
·Хто тут провокатор?
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Диверсії наразі виключаються
·Україна поставили Росію на місце
·Показовий виступ прем"єра на пенсійному рингу
·Америка не віддасть Лазаренка нікому
·Росіяни атакували Галичину

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Туркменистан реструктуризував борги
·Краще бути багатим і щасливим
·СВІТ

ПОСТУП У СВІТ
·Кінець авіаційної легенди
·Колумбія прагне миру
·Нездоланні мури Єрусалима
·Зате віце-президент фаховий
·СВІТООГЛЯД

РЕВЮ В ПОСТУПІ
·REVJU
·Жертва цензури

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Наркотик під назвою "Някрошюс"
·Єдиний у світі музикант

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·Юзьо ОБСЕРВАТОР

РЕПОРТАЖ ВІД МАЙКЛА
·Бульба, картопля, картошка

СПОРТ-ПОСТУП
·"Шахтар" уже однією ногою в наступному раунді
·Андрій Шевченко коштує 125 мільйонів доларів
·Гонка футбольних озброєнь
·СПОРТ-БЛІЦ
·Секс-меншини проводять Чемпіонат світу

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Що носити цього літа?
·ГОРОСКОП

 


В период летних отпусков, лучшие проститутки Питера, готовы составить мужчинам компанию во время загородного отдыха и тура за границу.