Нездоланні мури Єрусалима
КЕМП-ДЕВІД
Любко ПЕТРЕНКО
Сотні палестинців агресивно продефілювали вчора вулицями Ґази. Демонстранти викрикували антиізраїльські гасла, погрожували розв’язанням “нової інтифади”. На переконання організаторів акції, фіаско переговорів у Кемп-Девіді – це “яскравий доказ помилковості стратегії Ясира Арафата й інших поміркованих палестинських політиків”. Тож сили безпеки Ізраїлю та Палестинської автономії зараз у стані алярму.
Питання палестинських земель стало найболючішою територіальною проблемою з часу закінчення Другої світової війни. Тисячі спроб його вирішити як військовими, так і дипломатичними методами призводили тільки до загострення конфлікту. Лише в середині 90-х років з’явилися перші натяки на можливий успіх. Створення Палестинської автономії, виведення ізраїльських військ із частини окупованих територій на Західному березі річки Йордан і Сектора Ґази, встановлення миру (хоч і хисткого) на Близькому Сході підготували ґрунт для остаточного вирішення палестинської проблеми.
До 13 вересня, згідно з попередніми домовленостями, має бути досягнуте остаточне порозуміння між ізраїльтянами та палестинцями. У цьому контексті переговори в Кемп-Девіді мали вирішальне значення. Великі надії на них покладав передовсім палестинський лідер Ясир Арафт, оскільки успіх давав йому право на титул “Фундатора нової арабської держави”. Не останнє значення вони мали і для ізраїльського прем’єра Єгуда Барака, який мир для своїх земляків заклав в основу своєї урядової програми, а досягнути його можна було саме в Кемп-Девіді. Для американського ж президента Біла Клінтона ця зустріч була просто епохальною, адже давала шанс увійти в підручники історії не стільки бомбардиром, як миротворцем.
І все ж, переговори в Кемп-Девіді були приречені зі самого початку. Єгуд Барак відлітав до Америки, маючи за спиною розвалену коаліцію. Всі колишні політичні союзники зненацька стали ворогами, щойно він натякнув про можливість поступок палестинцям. Ясир Арафат під тиском радикального крила Організації визволення Палестини заявив про одностороннє проголошення Палестинської держави 13 вересня. Така заява напередодні переговорів не могла не внести елементу напруженості в майбутню зустріч.
Словом, обидві переговорні сторони, наскільки могли, обмежили собі простір для маневрування. Та навіть незважаючи на це і завдяки активному посередництву Клінтона Баракові й Арафату вдалося домовитися майже щодо всіх питань, винесених на порядок денний. Було узгоджено межі Палестинської держави, визначено подальшу долю єврейських поселенців на Західному березі, Ізраїль погодився виплатити компенсації палестинським біженцям. Але ось “на десерт” подали статус Єрусалима, і ця страва явно “не пішла”.
Щоправда, навіть у цьому питанні було досягнуто суттєвих зрушень. Уперше ізраїльський лідер зважився обговорювати саме питання поділу Святого Міста.
Незважаючи на тиск співвітчизників, Барак погодився утворити автономію в деяких кварталах міста, заселених арабами, не мав нічого проти вивішування там палестинського прапору, надання особливого статусу мечеті аль-Акса – однієї з трьох найважливіших для ісламу святинь. Але Арафат затявся на одному: Єрусалим має стати столицею Палестини, і жодних компромісів. Через таку впертість усі 15 днів переговорів пішли котові під хвіст. Негоціанти відбували додому виснажені та злі, звинувачуючи дорогою один одного.
Як події розвиватимуться далі? Ну, палестинці вже лякають новою інтифадою. В Ізраїлі ситуація для прем’єра Барака значно корисніша: невдача переговорів (а головно відсутність поступок палестинцям) дає йому шанс повернути до коаліції ті партії, які нещодавно, гримнувши дверима, з неї вийшли. “Я втішений, що переговори завалилися”, – заявив у телевізійному інтерв’ю Натан Щаранський і зазначив, що готовий провести консультації з Бараком щодо відновлення коаліції. “Якщо Барак захоче з нами говорити, то ми, звичайно ж, не впиратимемося”, – пообіцяв лідер ультраортодоксальної партії “Шас” Елі Їшаї. Тож і з поразок можна витягати певні дивіденди.
Та все ж, на переговорному процесі не можна аж ніяк ставити хрест. Клінтон не збирається годитися в цій ситуації з роллю безталанного миротворця, коли всі навколо глузуватимуть: “Клінтонові ще далеко до Картера, якому вдалося помирити Ізраїль із Єгиптом”. Американський президент уже відіслав на Близький Схід свого представника, щоби готувати ґрунт для нових переговорів. До 13 вересня ще купа часу, а відтак і купа можливостей для компромісу. Тільки би цього справді бажали араби та євреї.
P. S. У недільному зверненні Папа Римський виступив за надання Єрусалиму особливого міжнародного статусу.
|
|
