BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 27 ЛИПНЯ 2000 року |

Бульба, картопля, картошка

Львівський "вернісаж" - базар. Тобто ринок. Усе продається і все купується. Це нормально. Так і має бути.

“Бульба, картопля, картошка, гарячі пиріжки!” – пропонує якась досить мила незнайома мені жінка – і, не зупиняючись ні на секунду, не звертаючи ні на цент уваги на мене, проходить повз. Швидко так проходить... Шкода.... Ну, не американець я, не натовець з тих, які просто затопили цей куб міського простору. Більше того: я не постійний клієнт, яких знають в обличчя. Яких чують навіть спиною. У найкращому разі – випадковий покупець. Найімовірніше ж – просто гуляє хлопець, так собі, для фону...

Бізнес має свої закони. Вони є універсальними – попит і в Нігерії, і в Україні формує пропозицію. То не Уолл-стрит, але тут також є рух капіталу і кипить кров, і аргументів – вагон. Колишній член спілки художників СРСР, змучений життям, жінками, дешевою їжею, та ще й напідпитку, старший щонайменше на десять років від своїх паспортних сорока, каже: “Чувак, це кічок, кіч – це не вернісаж. Тут взагалі немає картин. Ти хочеш тут купити річ?.. Картину?.. Шедевр?.. Ти ненормальний. Ти – псих. Річ, нормальна картина, на полотні, щоб то було масло, тягне на півтора штуки. Баксами. Хто з такими бабками буде ходити по місту? Якщо хочеш, я тебе познайомлю. Любе, навіть акварель...” Коли моя однокурсниця виїжджала назавжди – чи, коли правильніше, емігрувала в Канаду, – то (“на пам’ять щось оригінальне, в Канаді такого немає”) через знайому знайомих вона зустрілася на конспіративній квартирі одного художника. Три непогані картини цього майстра “потягнули” за дві тисячі гривень... Потім ми ще ходили ставити штамп в одну контору, недалеко від Митної площі, що це не твір мистецтва, який не можна вивезти за межі батьківщини. Виявляється, що то – досить поширене явище – купівля творів мистецтва й антикваріату. Але де?

Приємна інтелігентна жінка старшого віку: “Це дійсно хороша річ, просто унікальна техніка на склі, і я хочу за неї всього сорок...”. Річ дійсно унікальна, тож ціна – сорок (навіть не гривень, а доларів) – не буде чимось більшим, ніж реальна. Тому заради цікавості я все ж таки питаю: “Доларів чи гривень?” “Гривень. Приходьте, я вже в одинадцятій тут.” На жаль, таких речей, за які можна без страху і жалю викласти валюту, тут майже немає. Одиниці. Поставлені на конвеєр ідеї: такі залиті дощем вулиці Львова я бачив і три, і п’ять років тому, а деякі “картини” – і взагалі перемальовані поштівки. “Зрозумій, справжні художники бояться виставляти свої роботи. Вони просто пропадали. Таких випадків тут було мільйон.”

До реклами своїх виробів і загальної інформації на ринку додає пекучу тираду досить енергійна жінка. Вона тихо проклинає конкурентів і владу: “Де ви в Європі бачили, щоб на вернісажі художників продавали такі шмати? Я об’їздила всю Європу. Була і в Америці. Та в Америці за метр полотна, якщо то масло, дадуть тисячу доларів. Моя знайома вивезла...” Під шматами, я так собі міркую, маються на увазі вишиванки, запаски, ліфчики і ще ціла купа виняткової і просто буденної краси речей, зокрема одягу.

Я: “А чому вони тут продаються?” Вона: “Спитайте головного архітектора... Чому тут продають чернівецькі, франківські, тернопільські – чужі люди?..”
У гіршому випадку для них усіх я є просто людиною, яка не знає, де вбити час. Чому б і не поговорити? Таких тут безліч. Вештаються туди-сюди, сюди і туди – і роблять вигляд, ніби прицінюються до картин, дерев’яних виробів і всього того, що тут продається. І все це вони роблять із розумним виглядом людей, які проходять екскурсію залами Ермітажу. Грошей, щоби посидіти в кнайпі немає, а так воно якось простіше...

Майже квадрат... З одного боку – театр імені Заньковецької, з іншого – економічний корпус університету. Преображенська церква і стоянка автомобілів (квиточок – гривня, як і для “художників”). Видає касирка. Кафе “Вернісаж” замикає периметр цього своєрідного базару. Це не вернісаж, як дехто гордо іменує цей шмат асфальту, і навіть не галерея... Це – базар, ринок або, як тепер модно (бо ж калька з англійської), – маркет. Тобто – ринок. Усе продається – і все купується. Це нормально. Так і має бути. Картини, книжки, вишивки, чеканка, дерев’яні роги, вишиванки, ікони, старі грамофони і метал, втілений у різноманітні вироби, пензлі, фарби і підрамники... Медалі – Бреслау 1939 рік, “За Побєду”, “За отвагу”, “УСС – 1914” – і все. Або майже все... Цілі штамповані серії. “Куплю коралі”. Але в мене немає коралів. І долари часів Лінкольна (а скоріше – Рузвельта) мені також не потрібні.
“Справочник юного собаковода”, “Пособие для начинающего гинеколога”, Альфонс Доде “Тартарен из Тараскона.” Біблія, Львівщина – три видання. Скільки? – “Беріть за три гривні.”

Ринок формує наші смаки та їхні уподобання. “Бульба, картопля, картошка!” – приємно, що ця жінка на перше місце ставить галицький варіант, потім – український, а далі – російський. Значить, наших більше. Зле, що немає “картофлі, зімнякі, потейтос...” Значить, братів із Заходу поменшало. Франеки і джони зовсім забули гєників, тож творіння останніх лежать, стоять підперті або ще гірше – висять високо на шнурках.

Добре, коли закінчуються навчання на Яворівському полігоні. Моя знайома з приватної продуктової крамниці, що розташована неподалік: “Вони тут цілий день ходять. Викупили в нас весь шоколад. Поляки взагалі купили три “Гетьмани”. Американці – і ще купа вояків братніх нам народів – накупили купу дерев’яних виробів. Брали навіть шахи. Коробками. Торгувались, як могли. Наші ж махали калькуляторами, де висіли цифри. “Ту доларс, сеті гривна або сикс доларс.” Процес купівлі-продажу подобався всім.

Дві росіянки бальзаківського віку, веселі і приємні: “Ми слишалі, што тут у вас тєрор протів рускіх. Нічєво нєт. Нікаво нє убілі.” Наш вуйко чомусь перейшов на російську, спробував їх задобрити: “Нєт, тут є такі написи, но ви нє вєрьтє.” Але вони в то ніяк не хотіли вірити і весело сміялися: “Гдє? Ми нічєво такова нє віделі”. І в тому ж ритмі, з колосальним запасом оптимізму, вони плавно рухалися далі. І треба сказати, що їх шарм розтопив лід затятих профі – продавців. Їм завели грамофон, за який хотіли сорок зелених, він зашипів і видав “кліп” із класичних совєтських фільмів про війну. Передвоєнне місто, та сама платівка – “Ріо-Ріта” або ще більш печальне (і відоміше) “Утомльонноє солнце поздно с морєм прощалось”. Камери треба, камери...

...Більш як половина зображеного – Львів. Львів дощовий, Львів історично-ностальгічний, Львів у вигнутому дзеркалі; і міфи – на полотні, на дереві, на картоні... Досить стандартно, але не найгірше, хоч і не найкраще з того, що тут можна надибати. Якісь голі баби, замотані в напівпрозорі лахи. Море “природи”, яка виглядає ще паскудніше, ніж на рекламних проспектах страхових компаній. Солодка, нудотна, як старий яблучний мармелад. Усі ці олені, водоспади, сосни. Хто десь бачив такі дерева? “Ця картина тягне на дві тисячі – якась дика імітація Рубенса, – але я вже два роки не можу її продати. Який там бізнес, ніхто ні... не купує... Перекупників і продавців тут до самої дупи...”

“Бульба, картопля, картошка, гарячі пиріжки!” – вже вкотре пробігає повз мене прихильниця ідеї “фаст фуд”. Швидко, дешево і поживно – і ще багато “і”. Але, чорт візьми, вона мене не помічає: на обрії – потенційні клієнти. Ще один “прикол” – матрьошка Путін. Ну, майже московський Арбат. “Скільки? 50 гривень. Неслабо, напевно, така ціна, як за президента...”

Початок усього – біля восьмої, хоча по-справжньому рух починається тільки десь о десятій, в одинадцятій – то вже міні-маркет наших уподобань, а об годині шостій чи сьомій вечора він починає скидати оберти. Народ пакує манатки. “Прийди завтра десь на п’яту – і ми поговоримо.”

На щастя, я знайшов те, що шукав. Старі фотографії Львова. Звичайно, копії. Великі – по сорок гривень. Малі – по п’ятнадцять, десять. Найменші – по п’ять і по три. Я був, грубо кажучи, приголомшений, коли жінка-продавець виставила табличку: “За перегляд без купівлі ціна
0,25 гр.” Там було що переглядати... Треба визнати, було. Сила, гордість бере за цей народ, а кажуть, що наші люди не вміють торгувати... Фантастика. Час робить своє. Давно минулися часи, коли п’ятеро молодих художників виставлялися в дворику біля каплиці Боїмів чи у дворі монастиря Бернардинів, намагаючись продати роботи, які вони виготовляли день чи тиждень. Разові екземпляри... Але принцип “Бульба, картопля, картошка” переміг, тож на конвеєр було поставлено ідею. Хочете – трохи ностальгії, трохи еротики, трохи дерева, старий годинник, самовар, книжку – любе. Ми вам продамо. “Бульба, картопля, картошка...”

POSTUP - ПОСТУП
№125 (569),
27 ЛИПНЯ 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Росіяни атакували Галичину
·Кінець авіаційної легенди

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·Папа Іван Павло ІІ має намір відвідати Україну
·Львівські бухгалтери - профі
·Людські жертви коров"ячої віспи
·КІЛЬКА СЛІВ
·До влади приходять свіжі люди
·Дорожчі трамваї їздитимуть

НАША СТОЛИЦЯ
·Ігор ПИЛИПЧУК: Те, що відбувалося на Львівщині впродовж останніх місяців, просто шокує
·Хто тут провокатор?
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·Диверсії наразі виключаються
·Україна поставили Росію на місце
·Показовий виступ прем"єра на пенсійному рингу
·Америка не віддасть Лазаренка нікому
·Росіяни атакували Галичину

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Туркменистан реструктуризував борги
·Краще бути багатим і щасливим
·СВІТ

ПОСТУП У СВІТ
·Кінець авіаційної легенди
·Колумбія прагне миру
·Нездоланні мури Єрусалима
·Зате віце-президент фаховий
·СВІТООГЛЯД

РЕВЮ В ПОСТУПІ
·REVJU
·Жертва цензури

АРТ-ПОСТУП У СВІТ
·Наркотик під назвою "Някрошюс"
·Єдиний у світі музикант

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·Юзьо ОБСЕРВАТОР

РЕПОРТАЖ ВІД МАЙКЛА
·Бульба, картопля, картошка

СПОРТ-ПОСТУП
·"Шахтар" уже однією ногою в наступному раунді
·Андрій Шевченко коштує 125 мільйонів доларів
·Гонка футбольних озброєнь
·СПОРТ-БЛІЦ
·Секс-меншини проводять Чемпіонат світу

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Що носити цього літа?
·ГОРОСКОП