Тарас Чорновіл: Я спробую зробити для Львова все, що в моїх силах
Минулого місяця закінчились передвиборчі баталії в Галицькому виборчому окрузі №115. Про початок діяльності у Верховній Раді України ми попросили розповісти новообраного депутата Тараса Чорновола.
– Які Ваші враження від перших тижнів роботи у Верховній Раді України?
– Враження різноманітні. Приємно, що парламент зараз дійсно реально працює. Рік, півроку тому, коли мені доводилось з балкону спостерігати за роботою Верховної Ради, залишався неприємний осад на душі. Зараз такого немає, робота йде досить чітко, кількість законопроектів просто вражає і всі вони досить добре опрацьовані. Сумні враження: по-перше, те, що іноді виходять закони, з якими більшість депутатів не встигає належно ознайомитись Через несвоєчасну подачу законопроектів від уряду, президентської адміністрації, нечітку роботу секретаріату іноді приймаються недостатньо напрацьовані закони, яких краще було б не приймати взагалі. Друге сумне враження – задекларована і розпропагована більшість нині реально ще не існує. Йде “перетягування каната” між різними політичними силами і чинниками, яких цікавлять не інтереси державні, а свої власні. З усіх принципових питань, таких як прийняття податкового кодексу, на моніторі видно, що національно-демократичні партії голосують у повному складі, тоді як так звані “олігархічні” – з великими “пробілами”. Але коли зачіпаються їхні інтереси, чи інтереси адміністрації Президента, тоді і вони у повному складі присутні в залі. Більшість поки що є ситуативною, кон’юнктурною, чи політичною, а не реально діючою.
– Над якими конкретними законопроектами Ви зараз працюєте?
– Зараз я працюю в конституційній комісії. Це не та комісія, що створена при Президентові з постатей на високих посадах, які практично ніколи на неї сходяться, і вона існує, по суті, на папері. До нашої комісії у фракції НРУ, окрім мене, входять ще Р.Зварич та Ю.Ключковський і ми готуємо подання на друге читання щодо імпламентації результатів референдуму. Необхідно принаймні змінімалізувати усі негативи, бо, на жаль, відмінити ми вже нічого не можемо, знайти з того, що є, якесь раціональне зерно та найменшу користь від цього процесу. Окрім того, я зараз працюю у комітеті державного будівництва та місцевого самоврядування – тобто там, де я обіцяв своїм виборцям. Зараз ми працюємо над змінами і доповненнями до Закону про місцеве самоврядування. Я особисто займаюсь проектом щодо посадових осіб органів місцевого самоврядування, бо в цій сфері зараз діється казна-що, а ці питання треба вирішувати . Входжу також до робочої групи, яка на наступній сесії буде займатись законопроектами про Державний прапор та гімн України. Це теж важливі справи. Окрім того, я належу до рухівської комісії з соціальних питань.
– Які перспективи прийняття парламентом Великого Державного Герба та тексту Державного гімну України?
– Я би не побоювався позиції всієї Верховної Ради, як окремих діячів з національно-демократичного табору. Мене лякають особисті амбіції Дмитра Павличка, якому раптом захотілось написати свій текст гімну, мене лякають проекти ненайкращих, але амбітних і гонорових митців, які вважають, що можуть придумати щось краще за те, що вже апробоване десятиліттями і століттями. Коли під час закінчення останньої сесії у залі традиційно виконувався Державний гімн, я бачив, що, як завжди, співали гімн представники наших фракцій, приємно було бачити що і Віктор Ющенко в урядовій ложі теж щиро співав, тоді як більшість депутатів тупо стояла або перебирала свої папери. Однак було видно що і в кріслах комуністичної фракції депутати вже вставали і дехто навіть намагався співати, чого раніше не було. Отже в них уже не має проблем зі сприйняттям державної символіки.
– Кілька днів тому Львівська міська рада прийняла нарешті бюджет 2000 року, який явно не забезпечує найнагальніших потреб міста. Чи зможуть депутати Верховної Ради від Львова більш дієво впливати на бюджетний процес?
– Я розділив питання на два. По-перше, щоб Львову спускався “кращий” бюджет. Будь-яке питання, політичне чи економічне, – це мистецтво серйозних компромісів, які не переходять, однак, певної межі. Я вважаю, що бюджетний процес у Львові затягнувся до нестями. Ще навесні, коли обласна рада спустила абсолютно неприйнятний бюджет, треба було приймати конкретні рішення. Або подавати в суд на обласну раду і здійснювати прямі і жорсткі дії у цьому напрямі, або ж приймати тоді, обмежити видатки найнеобхіднішими витратами і аргументувати, просити, вимагати додатків до бюджету. Місто вибрало якийсь третій шлях, півроку жили без бюджету, як колись уся Україна за Лазаренка. Треба було вибирати якусь одну лінію, а не котитись похилою площиною, як котився Львів за останні півроку. А по-друге, треба взагалі змінювати правила гри. Зараз ми маємо три суб’єкти бюджетного процесу: місто чи самоврядна громада; область чи район; держава. Тепер треба нам змінювати акценти на цій вертикалі . Місто повинне само визначатись зі своїми видатками, а потім досягати певних компромісів з областю, а не навпаки. Держава ж повинна чітко визначити свої пріоритети, а все інше віддати на місця. Розподіл бюджету треба починати знизу, а не зверху. Це принциповий момент. Нарешті у нашому комітеті з місцевого самоврядування створено бюджетний підкомітет, який займатиметься не розподілом коштів, а створенням правил гри. Його очолила відома діячка демократичної партії Ганна Антоньєва з Кіровограда – людина, котра, окрім своєї бізнесової активності, вміє на льоту схоплювати проблеми. І я думаю, що ми з нею знайдемо спільну мову, щоб змінити логіку бюджетного процесу. Я думаю, що ці розмови врешті-решт виллються у нормальний бюджет держави. Тоді не треба буде місту торгуватись за тих кілька мільйонів.
– Чи це реально вже в бюджеті 2001 року?
– Хотілось би вірити. Іноді проти цього виступають представники кланово-олігархічних кіл, бо вони зацікавлені у розвалі міст. Багато депутатів, що вже давно осіли в Києві, теж не хочуть сприймати ці проблеми, бо у столиці їх не існує. Можливо вдасться досягнути якихось компромісів під час затвердження закону про столицю України. Однак набрати необхідну більшість буде дуже важко. Якщо ж відповідний законопроект потрапить у часовий проміжок з проходженням законопроектів, у яких зацікавлені Президент чи основні потужні фракції, шанси його прийняття значно зростуть, бо тоді депутатів буквально зганяють до сесійної зали. В інші дні прекрасні законопроекти провалюються.
– Перед довиборами деякі кандидати обіцяли вирішення нагальних проблем Сихова, того ж багатостраждального мосту на Персанківці, навіть демонстрували документи, підписані Президентом.
– Якби самими обіцянками щось будувалося, то мало би бути вже кілька десятків мостів за кількістю кандидатів. Документи, що публікувались у пресі, не мають жодної юридичної сили. Президент може підписати якийсь документ. Але якщо він підписаний десь на коліні, на ходу і не зареєстрований в уряді – то такого документа просто не існує і його можна хіба що повісити на стіні у рамочці. Цього документа в архівах я не виявив. У мене були розмови з прем’єром, який обіцяв для Львова додатково десь сорок мільйонів, з яких шість має бути призначено на добудову цього мосту. Для мене це питання принципове, і я сподіваюсь, будівництво має розпочатись вже цього року. Я попробую зробити для Львова усе, що в моїх силах. А поза тим я працюю у структурах Руху. Нещодавно я їздив до нашої організації у місті Старокостянтинові Хмельницької області. Там абсолютно критична ситуація з невиплатами зарплати, пенсії; виключення світла по 10-12 годин за добу, – абсолютно мафіозна ситуація. Треба в цих місцях довести людям, що є національно-демократичні сили, які можуть захищати їхні права.
– Хоч Ви, пане Тарасе, є членом Народного руху України, останнім часом вас часто бачать у середовищі партії “Реформи і Порядок”.
– Для мене дуже принциповим моментом є блок НРУ-ПРП. Однією з мотивацій того, що я пішов на вибори, було об’єднання національно-демократичних сил. Для мене принциповим залишається пошук шляхів об’єднання, з тією ж А.Антоньєвою. Коли зміниться щось у середовищі аграрної партії – треба говорити з ними, треба говорити з НДП. А блок НРУ-ПРП треба укріплювати, і всілякі сумніви в цьому є для мене поштовхом, щоб тісніше працювати з діячами партії “Реформи і Порядок” як у Львові, так і в Києві. Просто демонстративно це підкреслювати своєю постаттю, бо люди чекають від нас єдності, всім уже надокучили наші міжпартійні чвари і ворожнеча, ніхто вже цього не хоче бачити.
Розмовляв Ігор МЕЛЬНИК
|
|
