Суржик для інтелігенції
Роман МАЦЮК
Юрій Рогоза написав книжку „День рождения буржуя“, за якою поставлено серіял. Можливо, я б і самою книжкою зацікавився, якби при її реклямі з позиралка телевізора на мене одверто і безсоромно не глипала її ро@сийськомовна назва.
Якось душа не лежить... Тому – про фільм лише. В ньому, окрім символіки назви, я боляче вловив іще один символічний епізод: коли в українському селі, колисці народної пісні, яку полюбляють час від часу затягати як давно змосковщені Хохли, так і Москалі-поселенці, „Толстый“ під свою гармошку виспівує кацапських частушок... То вже нам кінець? У фільмі показано міське середовище, яке мало-б зродити українського „бизнесмена“, без котрого нині є неможливим поступ суспільства. Склад цього середовища: Кацап „Толстый“; Москалі: слідчий по особо важным делам та психіятр Костя; перекинчик Вера; особа яскраво вираженої ніякої національності Артур; решта – Iнтер. Для Українця місця просто немає. Реалізм. Правда, не знаю, – константуючий, огуджуючий, чи оптимістичний. Не маю нічого проти забави у двомовний натуралізм (якою мовою писався текс „від автора“ – не знаю, але здогадуюсь). З другого боку, можна було-б і перекласти всю книгу українською мовою – для українського читача. I фільм теж. Так, як перекладаємо американські бойовики. Чому цього не зроблено? Будуть казати на Рогозу, що він вирішив, наче Украинец и так поймёт, да так и интересней – „в оригинале“. А я наполягаю, що передати адекватно ро@сийський блатний жаргон дуже та дуже важко. I за розвиток аналогічного жаргону слід було братися уже давно, і не єдиному Рогозі. Иньша справа, що Бог наділив українську літературу переважно святенниками-чистоплюями... А як же нам потрапити у XXIше століття, коли світ змінюється? У житті самого соціуму теж багато випало: наприклад, щодо розвитку української проституції – в прямому розумінні, не політичної. (Я дійшов цього висновку ще у дитинстві, під впливом одного оповідання турецького письменника Фахрі Eрдінча). Суспільство іще не стане українським від того, що після чергової перемоги Iнтера на президентських виборах, Великий Комедіянт кивком мізинця лівої ноги дозволить превести декотрі вимучені патріотами покращення в україномовних висиланнях „Загальнонаціонального“... аби потішились та заспокоїлись – заробили все-таки. (покращення є: наприклад, „Нескафе“ перестало жарити, тільки смажить). Але суспільство почне ставати українським тоді, коли підтіпанки, які обслуговують приватне життя Високих Народних Обранців та Високих Членів доленосно-реформатор-ських Структур, перейдуть на українську мову. I суспільство стане українським, коли повії найпрестижніших „бизнесменів“ користуватимуться в щоденній роботі українським жаргоном – не суржиком, лиш професійним жаргоном. Чому я вважаю, що такими незвичними для декого мірками вимірюється престиж мови? Та тому, що всі бачимо, яке місце займає кримінал і еротика в житті сильних світу, але не бачимо, поки-що, иньших мотивів існування у світогляді цього панства. В усякому разі, українських мотивів не бачимо.
Якщо ж панове українські літератори мають себе за надто велике цабе для чорної роботи, хай би творили білу. Де український вищий світ? Де затхла, але вишукана розкіш офранцужених салонів українського Толстого, де бутафорні пригоди донжуанів українського Дюма, де солодкі муки лінивих снобів українського Пушкіна?. Не було в історії – чи варто гордитися, що нема й у літературі? Все, на що спромоглися класики в цьому керунку – дріб’язкова метушня адвокатсько-попівських якнайдрібніших міщанських салоників. А тим часом, штучно створена для потреб вищого світу, ро@сийська літературна мова нагромадила немало витончених форм для опису життя шляхти, людей влади, людей мистецтва – сильних світу цього. На відміну від називництва стислих наук, чи, скажімо, в царині широко-вживаної побутової лексики – де на перший план виступає просте призвичаєння до тієї чи иньшої термінології, де мотивація може і не відігравати великої ролі, – називництво дієслівними, прикметниковими та подібними формами при описі тонших понять життя духовного, понять, що стосуються інтелекту, настроїв, рис характеру, поведінки, вимагає незрівнянно ширшої палітри, глибокої, дослівної, психологічно обґрунтованої мотивації. Потреби опису безмежного різноманіття витончених форм життя, психіки, думки розвиненої особистості, емоційного стану, неймовірного розгалуження мислення, найтонших відтінків змислів, невловимих варіяцій душевного стану, відрухів міміки, поведінки, багатогранність добра і многоликість зла – є над чим попрацювати обдарованим письменникам, добираючи, конструюючи, вигадуючи, зрештою, нові слова, розвиваючи лексику. Українська класика знає майстрів опису картин природи. А також картин нендзи та горя. Досить! Чи ви хочете, щоб українського школяра і далі нудило від п’яних розборок чужої йому за соціяльним станом кайдашевої сім’ї, в той час, коли йому ближча для розуміння сім’я Сімсонів чи життя в Беверлі Хилз? Дайте йому український Район Мелровз. Намалюйте образ людини дії та аґресії – не раба стримуючої псевдоморалі та плаксивого співчуття. На цьому й розвиваймо лексику: плекана зовнішність, здорова цера, тонка зваба прикрас, стримана розкіш оздоб, потаємна елеґантність дорогого одягу, вишукані назви вигадливих страв, скрита розбещеність забав, дискретне багатство інтер’єру, скромна сила внутрішньо-звироднілої поведінки, сплетений Го@рдієвим вузлом характер, пекельна райдуга душевного світу Людини-Пана. I присмак блакитної крови, що усе цементує. Спробуймо, а переконаємось, як нам брак відповідників до латинських та грецьких коренів, до колоритно-безпосередніх французьких, складених німецьких, перетравлених англійських, штучно зрощених кацапськими дяками і наступними московськими письменниками чи то болгарських, чи старо-українських слів. Можливо, читач у цьому місці впаде у спокусу нагадати мені, що українська мова посідає третє місце серед поширених у світі – одразу за французькою та фарсі. Так, посідає. За ознаками мелодійности, за можливостями словотворення, за глибиною синтезуючих можливостей морфології. На жаль, – не за показником вироблености. Жодним чином не мігби-м принизити цим зауваженням українську мову – не тому, що воно надумане, лиш тому, що українська мова для мене РIДНА. I вже тим лиш одним краща за будь-яку иньшу. Але ось подаю приклади, над якими міг-би розміркувати мій можливий опонент, той, кому могло-б здаватися, що не варто трудитись над виробленням української мови. Порівняймо з ро@сийською: Восседать, заседать (два слова) – укр. засідати, засісти (одне слово). Караванський пропонує возсідати, але більш ніде такий переклад не зустрічається. Якщо погодитись з двома омонімічними значеннями слова засідати, то й тоді рос. мова може запропонувати відповідник заседать в значенні синоніма до восседать (гляди словник); всідатися зайнято відповідником усаживаться. Мнить – укр. марити, мріяти, мислити, уявляти – всі вже зайняті рос. відповідниками: грезить, мечтать, мыслить, воображать. Местоположение – не має відповідника; укр. місце розташування, місцезнаходження, місцепробування зайняті рос. відповідниками месторасположение, местонахождение, местопребывание. Содействовать, способствовать (два слова) – укр. сприяти (одне слово); укр. погоджати зайняте ро@сийським благоприятствовать. Вскрывать, раскрывать (два слова) – розкривати (одне слово). Застенчивый, стеснительный, стыдливый (три слова) – соромливий (-язливий) (фактично одне слово). Кумир (ох уже ця надокучлива „старо-церковщина“) – не має відповідника, бо ж існують іще також і ро@сийські: божок, идол, истукан (бовван), болван (бовдур). Подвержённый – мотиваційний відтінок не передається укр. відповідниками схильний до, доступний, приступний, підвладний (рос. подвластный); асоціяції, викликані дієсловом внушать не завжди влучно передаються українськими навіювати, вмовляти (в когось...); рос. подвергаться не перекладемо як підлягати чи підпадати під, бо існують рос. відповідники подчиняться, подпадать. Слово предпринимать Українець змушений перекласти цілим виразом – вживати заходів, або вдаватися до заходів. Собутыльник лише віддалено викликає ті ж асоціяції, що й „товариш від чарки“. Ввергнуть відрізняється значеннєвим відтінком від укр. укинути, упустити в. Ро@сийським здание, постройка, які не є синонімами, відповідають українські, фактично, синоніми: будівля, будова; останнє до того-ж швидше значить процес будівництва чи будівельний майданчик; українські слова будинок, споруда вже зайняті рос. відповідниками дом, сооружение. Прямодушный – укр. одвертий, щирий вже зайняті рос. откровенный, искренний. Благодушный – укр. добродушный вже має дослівного ро@сийського відповідника. Честолюбивый в укр. мові перекладемо хіба що ґалліцизмом (з латині) амбітний. Усердный несе відмінне чуттєве навантаження, аніж укр. ревний, ретельний, пильний, заповзятий, запопадливий, запопадний, запальний, щирий, завзятий; укр. старанний зайняте рос. відповідником старательный. Расчётливый я не вмію перекласти: ощадливий, обачний, дбайливий – мають иньший змістовий відтінок, розважливий – вже зайнято (гляди нижче); так само, як і подавляющий (переважний, переважаючий) мають відповідниками преобладающий, превосходящий. Попирать не перекладемо жодним з наступних: топтати, нехтувати, зневажати, гнобити, утиска@ти, гнітити – бо всі вони вже мають своїх відповідників: топтать, пренебрегать, презирать, угнетать, притеснять, удручать. Так само смутно (представлять, чувствовать) ми передаємо словами неясно, нечітко, невиразно, непевно, кожне з яких вже і поза тим має свого ро@сийського аналога. Я радив-би додати: мутко, мрячно – та який редактор погодиться? Відчуття, що викликаю ться одним з улюблених слів Андрія Миколайчука –
„озорство“ (радіовисилання „Віч-на-віч з естрадою“ 19го березня 2000го року) – він сам не в стані передати ні українським словом „пустощі“, ні жодним иньшим. Слово торец в рос. мові потроху втрачає первісне значення „мостина“ (для вимощування дороги дерев’яною бруківкою), прибравши значення стин, зріз, поперек, торчак... але українські технократи вперто пишуть торець. Искушённый не можемо перекласти як досвідчений, бо є опытный; прожжённый – як бувалий, бо існує рос. бывалый; благоразумный – як розважний (розважливий), бо маємо рассудительный. Взагалі, ро@сийсько-український тритомний словник має 133 гасла на „благо-“ в ро@сийській частині. Словник Грінченка – всього 30, з яких шість слів пов’язано з „благовіщенням“; до них можна іще додати від сили з десяток слів на „добро-“– і оце й усе. До рос. привносить, чинопочитание та великодушный перекладу взагалі не знаходимо (окрім кальки, ясна річ); посилаються, як правило, на спільну слов’янську основу або признають факт існування досить великої кількости спільних для обох мов слів – приємніше від цього не стає. Исход мислиться інакше, аніж укр. вислід чи здобуток; латинізм результат присутній в обох мовах. Так само издержки не передається добре українськими відповідниками витрати і на@клад; укр. втрати та видатки мають своїх відповідників – потери, расходы. Рос. растлевать передає якийсь неповторний аромат потаємного змісту, відмінний від категоричних українських розбещувати, розпаскуджувати; хіба що перекладати описово: „зваблювати до солодкої ницости“. Вираз „игра имела свою изюминку“ я не вмію перекласти до цього часу: укр. вирази живчик, з перцем, – чомусь не смакують в цьому контексті. Оговорка перекладу не має: укр. помилка має відповідника ошибка, а слова@ обмова, обмовонька, обмовка – усі мають єдине значення „наклеп“. Я б запропонував „омилка“ – та хто почує, хто сприйме?.. До чотирьох рос. слів первичный, начальний, первоначальный, первообразный найдемо лише три відповідники: первинний, початковий, пе@рвіђсний. Два різні рос. слова обычный і обыкновенный передаються, як правило, одним: звичайний; прикметник звичаєвий вживається обмежено. Прозорливый не має перекладу, хіба що прозочний (Уманець), що швидше мало-б значити „прозорий“; передбачливий падає на предусмотрительный. Iменник подлог не перекладете, не вживши вже зайнятих спільних з ро@сийською мовою подделка чи фальшивка. У виразі „столб воды обрушился на храбреца“ укр. відповідник обвалився не передає вповні значення „навалитися, руйнуючись та розпадаючись на часті“, яке присутнє в ро@сийському обрушиться завдяки звукам „р“ та „ш“.
Буду втішений арґументованим запереченням мого песимізму щодо зусиль (властиво, відсутности помітних зусиль) з боку спеціялістів, скерованих на розвиток книжкової мови. А поки-що хочеться кинути клич: де ви, українські книжники, що ваше завдання – винаходити лексику? Чи після роботи дяків-Московитів Українцям все, що залишилось – мавпувати?!
Чи має право Українець бачити недоліки?
Окремі злосливі, але нерозумні ро@сийські шовіністи можуть впасти у спокусу показати пальцем на попередні відступи моєї статті, як на доказ недостатности української мови. Иньші ж, знов, українські „інтеліґенти“ , котрим тільки здається, що вони є патріотами, можуть пробувати кривитися при першій-ліпшій згадці про внутрішні труднощі нашої мови. До чогось такого я ставлюсь зовсім спокійно. Кожна мова має як переваги, так і вузькі місця. А тим паче немає підстав роздмухувати проблєму, якщо її коріння лежить не в природі мови, а швидше у лінивстві „майстрів слова“. Я всього-лиш поділився з читачем деякими труднощами, на які наштовхнувся, і спробував описати деякі проблєми так, як вони мені виглядають. Чи надумані ці питання, і наскільки вони серйозні – нехай скажуть спеціялісти. Але вже зараз хочу наголосити, що для націоналіста, як я розумію це слово, недоліки громадського життя, слабші риси національного характеру, вужчі місця рідної культури чи мови – не можуть бути предметом жалю, зневіри, розчарування, розпачу... Навпаки, – це є нагода попрацювати для рідної раси, поправити, розвинути, вдосконалити її образ, і тим оправдати своє особисте існування. Поширеною є думка, що людина знаходить сенс існування в продовженні роду. То це вірно тільки наполовину. Саме@ оце „продовження роду“ насправді відбувається лиш до такої міри, наскільки Твої нащадки унаслідують, зберігають, і розвивають етнічний тип.
Далі буде
|
|
