Спас, рукостворений у Львові
Версія тисячоліття, що минає, виткана Іриною Проніною
ТЕКСТИЛЬ
Наталка КОСМОЛІНСЬКА
“У нас є тільки те,
що ми втрачаємо,”
– сказала вона собі.”
Торнтон Уайлдер, День восьмий
Це репортаж з виставки, якої ніхто з львів’ян не бачив. Але добре, що відбулась. Там, де була можливість. У московському виставковому залі “Варшавка”. Але як шкода, що це знову не у Львові. Знову на Іринині виставки матимуть змогу завітати якісь бельгійські принцеси. А от ми, alma mater, лише десь, колись, вряди-годи, на львівському салоні маємо нагоду бачити якісь поодинокі твори. Або – дослухатися – що там, у Молдавії на симпозіумі, що там у Румунії, що у Бельгії... Це ті, хто причетні, хто дуже близько, хто втаємничений, що...
... що Ірина Проніна – одна з “ культових” випускниць Львівської Академії мистецтв, з тих, на кого покладають надії викладачі і кого впізнають в академічних коридорах з щирою радістю всі: від вахтерів до завідувачів кафедр.
... що це саме її сценографія і поліграфія були задіяні у виставі львівського ТЮГу “Мауглі”, яка під тиском обставин і амбіцій хоч і зійшла передчасно зі сцени, але у пам’яті Львова залишилась принаймні безпрецедентною рекламою: два білих біг-борди в центрі міста із зворушливо-оголеним хлопчиком у променях дитячо-наївного сонечка кілька місяців поспіль зачіпали крокуючих повз них громадян щирістю і чистотою висловленої емоції.
... що це саме зроблена нею реклама весь позаминулий рік, зупиняла цікавих: маленька дівчинка – біла на білому – простягала перехожим метелика, такого бажаного серед зими, такого теплого... Або шокуюче-правдивий Антосик з рекламного плакату торгової марки “Добра вода”, якому справді 95 років, виринав уздовж рекламного проспекту ...
Тема виставки, якої ми не бачили, дещо стандартна для кількох останніх років – “Тисячоліття – Mellennium”. Форма – класична для вихованки текстильного факультету ЛАМ: гобелени і батики. Але! Ірина Проніна – художник, якому є що сказати людству про СВОЄ тисячоліття, мудрості і краси якого вона шукає. Її тематика не належить якійсь конкретній країні, культурі, релігійній конфесії. Християнство в його глобальному розумінні як системи етичних і естетичних координат задіяне в гобеленах “Зміст літери”, “Тисячоліття”, “Спас – карі вишні” авторським добором цитат і скорочень класичних Біблійних текстів та класичного ж таки іконописного візуального ряду. Та це не механічна репродукція постмодерних візій. Це – особистий, прискіпливо вивчений і прожитий – чесно, щиро і на повну емоційну силу – досвід глибокого і талановитого художника, який може і хоче поділитися ним з людством. З нами.
Батики Ірини під домашньою назвою “Пергамени Мелькіадеса” – такий собі мистецький записник з культових текстів Арсенія Тарковського, Умберто Еко, Йосипа Бродського, Габріеля Маркеса. Це ті цитати, які занотовуєш для себе і друзів, як з ними внутрішньо абсолютно згідний. Це ті відповіді класиків на твої розпачливі запитання, що додають ще одну крихітку до розуміння сенсу життя або крихітку сили бути в тому житті, жити навіть тоді, коли нічого в ньому не розумієш, коли світ є несправедливим, хоч плач.
Конденсуючи енергетику світової культурологічної спадщини, Ірина тче гобелени, якими з’ясовує для себе, насамперед, місце минулого в сучасному. І у майбутньому заразом. “ Ріка часу пливе і спливає, і ми в тій ріці відокремлюємо свою частинку: отут є ми теперішні, отам – те, що було перед нами, онде – те, що буде,” – каже вона. Відчуття плинності і віртуозність виплетеності формують атмосферу.
“Якщо я тчу гобелен ДВА (!) роки – це вже теж історія, історія, яка існує навколо тисячоліттями. Історія, частинкою якої я є. Головне – щоби під час створення гобелену були чистими руки, свідомість і дух,”– концепція Ірини Проніної. Творча й особиста . ЇЇ мистецтво – і факт, і коментар до факту одночасно. Це – щире до беззахисності твердження: це мене цікавить – це мене болить – це мене захоплює – це я люблю – це ненавиджу – цього прагну – цього не хочу ...
А ще на виставці були писанки – символ планети Земля, крихкий символ світобудови, кожна – самодостатній світ, з авторським розписом за вічними мотивами Брейгеля, театру, світу слова, чуда Святого Юра...
P. S. Шкода, що ми її не бачили, цієї виставки, про яку очевидці відгукувалися доволі однозначно: “Як з України, – то найліпше!” Але митець лишається у Львові...
|
|
