Досвід Хорватії на шляху до християнської Європи
Періца ЮРІЧ
Хорватський досвід на шляху вступу до Європейського Союзу достатньо скромний. Лише після останніх виборів на початку цього року в Хорватії почалась інтенсивна політична діяльність, пов'язана з початком переговорів про стабілізацію і приєднання до Європейського Союзу (ЄС).
Для усіх країн Східної і Середньої Європи приєднання до ЄС є метою першорядного значення, в якій наші країни бачать вирішення своїх найважливіших проблем, наприклад, проблеми демократії, безпеки, життєвого рівня прав людини, зайнятості, засобів масової інформації, економічні, інформаційні, технологічні проблеми тощо.
Останнє десятиріччя
Перш ніж говорити про хорватський досвід, дозвольте мені зробити короткий аналіз позитивних і негативних кроків, здійснених протягом 10 останніх років існування нашої держави як незалежної країни. Хорватія була у складі колишньої Югославської Федерації, як одна із 6 республік. 1989 і 1990рр., коли відбулись політичні зміни в багатьох країнах Середньої і Східної Європи, в усіх республіках колишньої Югославії формуються численні політичні партії, на зразок європейських, або ці партії формуються на основі власних, певною мірою збережених демократичних традицій, які існували до початку ІІ Світової війни.
Розпад Югославії був очевидним ще до початку демократичних перетворень через розпад, насамперед, Комуністичної партії Югославії, а пізніше й через занепад авторитету союзних інституцій, таких як союзний уряд і союзний парламент.
Одночасно з розпадом союзних органів влади у Югославії зміцнюється влада у кожній з колишніх республік, які одна за одною (чотири) проголошують незалежність; а решта дві республіки, Сербія і Чорногорія, продовжують традицію Югославії на основі міжнародного визнання, яке відбулось 1918 року.
Однак на початковій стадії розпаду Югославії Сербія і Чорногорія, які повністю контролювали югославську армію (ЮНА), намагалися здійснити свої максималістичні цілі. Ця акція відбувалась під гаслом "Усі серби в одній державі!", і було очевидним, що при потребі будуть використані й військові сили. Сербія і Чорногорія вважали внутрішні кордони федерації адміністративними, були впевнені в тому, що міжнародна спільнота не протестуватиме проти порушення принципів недоторканності кордонів.
1990 року, після розмови з одним відомим сербським політиком, що тривала цілу ніч, я зрозумів, що сербів цікавить 70% територій Боснії і Герцеговини, однієї з республік колишньої Югославії, та невизначена частина території Республіки Хорватії. Керуючись цим, вони хотіли провести переговори щодо вирішення кризової ситуації у Югославії. Це було неприйнятним.
Особливо несхвальне, нехристиянське і нелюдське ставлення мала сербська політика щодо мусульман, як до основної довго- і короткотривалої загрози для сербських національних інтересів. Згодом ця фобія була частково перенесена на Хорватію. У традиціях хорватсько-сербських відносин при спробах відмежування мусульман у Боснії і Герцеговині засвоївся принцип: "Поводьмося так, наче їх не існує, де більшість сербів -- Сербія, де хорватів -- Хорватія".
З 1990 по 1995 рр. через сербську меншину в Республіці Хорватії, яка становила 12% населення, почалася агресія ЮНА, тобто Сербії і Чорногорії проти Хорватії. Ця агресія 1992 року поширилася ще в Боснії і Герцеговині.
Ця війна проти Хорватії мобілізувала всі людські і матеріальні ресурси країни під гаслом "національної єдності". У цей період відбувалась не лише руйнація, були також і людські жертви.
Це був важкий час: четверта частина населення країни разом з біженцями із Боснії і Герцеговини мала документи, які засвідчували статус біженця і забезпечували права в Республіці Хорватії (РХ). Одночасно відбувалася ліквідація великих підприємств, які не мали альтернативного ринку, ні продукції, яка б могла конкурувати на світовому ринку. Під час війни створено новий клас капіталістів. Виникли також і десятки тисяч малих родинних підприємств, що було великим прогресом для нашого господарства. Монетарна політика в РХ проводилась так, що було забезпечено монетарну стабільність з мінімальною інфляцією до 3% річних, що створювало стабільність життя у воєнні і повоєнні роки.
Навесні 1992 року РХ підтримала політичну ініціативу проголосити Боснію і Герцеговину незалежною державою. Напередодні референдуму про незалежність, Республіка Хорватія закликала хорватів у Боснії і Герцеговині проголосувати за незалежність країни. Голоси "за" лунали із хорватських і мусульманських громад, а -- "проти" -- із сербських общин. Цим референдумом водночас розпочато війну у Боснії і Герцеговині, яка принесла Хорватії важливий перепочинок для консолідації власних сил і побудови інституцій, особливо військових.
"Раніше чи пізніше Хорватія повинна буде побудувати нормальні стосунки із Сербією", -- говорив покійний хорватський президент др. Франьо Туджман. Відповідно до цих заяв він мав відкриті і таємні контакти з президентом Сербії С. Мілошевичем.
Ключовою проблемою військової кризи на території колишньої Югославії була Боснія і Герцеговина. У цій кризі особливо відзначились, крім президентів Сербії і Хорватії, посередники з Європейського Союзу, які спонукали поділ країни на етнічні зони. У цьому сенсі відомими є плани тодішніх міжнародних посередників лорда Оувена, Столтенберга і Венца, які були ініціаторами нових хвиль сутичок, на цей раз з хорватської сторони, проти мусульман. Таким чином у Боснії відбувалась війна всіх проти всіх. Хорватія допомагала тамтешнім хорватам, Сербія допомагала сербам, а ісламський світ -- мусульманам.
Війна і релігія
Військова криза в цей період війни у Боснії і Герцеговині "всі проти всіх" розбудила сильні релігійні почуття серед представників усіх конфесій. Різноманітна пропаганда -- хорватська, мусульманська, сербська -- хотіла проголосити цю війну "війною цивілізацій", релігійними війнами, тощо. Цю ідею частково впроваджували в життя і зацікавлені пропагандистські кола у всьому світі, бажаючи ці трагічні сутички перетворити у сутички релігійні.
Першими католицькі єпископи з Хорватії, Боснії та Герцеговини надіслали послання до світової громадськості, що релігійної війни у країні не існує, а католицькі єпископи виступають за збереження цієї держави як мультинаціональної і мультирелігійної, через що були піддані різним політичним нападам. У період найжорстокіших сутичок і безнадійного становища у цій країні загальне число біженців під час війни становило близько 2,5 млн. жителів або 56% населення. І сьогодні поза межами Боснії і Герцеговини проживає 712 тисяч громадян, а 810 тисяч втратили свої домівки.
Під час війни Папа Римський Іван Павло ІІ висловив бажання відвідати Боснію і Герцеговину, а також католицьку Церкву у Сараєві. Візит Папи, здійснений трохи пізніше, був важливим внеском до справи миру у цій країні і цілому регіоні.
Шлях до ЄС
Військово політична і гуманітарна криза на території колишньої Югославії для ЄС була підтвердженням усіх європейських слабкостей та політичних незгод, а також доказом відсутності якісних механізмів для втручання в такі безнадійні конфлікти. Вона показала, наскільки інтереси окремих великих європейських країн стоять над спільними загальноєвропейськими інтересами.
Наш хорватський досвід на шляху до ЄС переобтяжений нашим найсучаснішим минулим і нашою роллю у війні, яка була різнобічною, від жертви агресії до учасника у військових діях у Боснії і Герцоговині безпосередньо і посередньо. Участь ця не була до кінця узгодженою з владою нової держави, а часто була спрямована проти цієї влади. Така участь Хорватії у військових подіях у Боснії була на руку великим сербським цілям, жертвами яких були і ми самі. Ціна цих дій була для Хорватії дуже високою.
Поряд з величезними людськими і матеріальними жертвами, Хорватію засудили ті держави, які підтримували наші справедливі прагнення до незалежності, а політики, які тоді були при владі у РХ, засудили католицьких єпископів, як хорватських так і боснійських.
Мирна угода, підписана у Дейтоні через посередництво США та інших європейських країн, поділила Боснію і Герцоговину на дві частини. Серби отримали 49% території, своє самоврядування і армію, 51% території складає хорвато-мусульманська федерація з двома арміями і спільним міністерством оборони, а вся Боснія і Герцоговина є під протекторатом і наглядом багатонаціональних сил. Рішення краще ніж катастрофа, але дуже далеке від справжнього вирішення проблеми. Проведенню Дейтонської угоди в життя найбільше заважає режим в Белграді (Югославія), який результати угоди тлумачить як позитивний результат війни.
У Ґаазі організовано міжнародний трибунал для військових за злочини, скоєні на території колишньої Югославії. У Хорватії назва цієї міжнародної інституції залишається малопопулярною.
Відомі закиди колишньому режимові в Хорватії на чолі з покійним др. Франьо Туджманом, президентом Республіки. Це -- автократія стосовно влади з боку президента, помилки у зв'язку з війною у Боснії і Герцеговині, а особливо непринципова політика щодо Боснії і Герцеговини. Переговори з режимом у Югославії і потрапляння у пастку через спробу поділу Боснії і Герцеговини як суверенної держави, члена ООН; некооперована політика, коли йдеться про міжнародну спільноту, особливо ЄС та інституції міжнародної спільноти, як, наприклад, Міжнародний суд щодо військових злочинців у Ґаазі. Наслідком цього була хорватська політика ізоляціонізму, характерна для такої системи влади.
Усе це привело на початку цього року до влади коаліцію з шести лівоцентристських партій. Колись виразно проамериканська політика стала виразно проєвропейською. У цьому сенсі за дуже короткий період часу ЄС завершив двосторонні переговори про вступ Хорватії до Світової організації торгівлі. Рада міністрів ЄС прийняла пропозицію Європейської комісії щодо відкриття переговорів про укладення угоди щодо стабілізації і приєднання, привітала прогрес Хорватії щодо важливих напрямків, пов'язаних з поверненням біженців, співробітництво з трибуналом у Ґаазі, регіональне співробітництво, демократизацію медіїв та перші кроки на шляху реформування структури господарства.
Правоохоронні інституції в Хорватії почали системне переслідування порушників кримінального законодавства, особливо у сфері приватизації й керівництва підприємствами, а також організовані кримінальні групи. Усе це відбувається при великій підтримці нашої громадськості. У будь-якому випадку нова влада, в якій значне місце посідають і колишні міністри покійного президента Туджмана, обіцяє ясний і узгоджений шлях на шляху до європейської інтеграції. Ця влада залучила нашу країну в структуру "Партнерство заради миру". Під враженням дуже свіжих обіцянок, здійснених європейськими центрами, уряд будує амбіційну і швидку програму вступу Хорватії до ЄС та НАТО.
Сьогоднішній хорватський уряд рішуче відмовляється від помилок Туджмана, що є дуже добре. Але він не визнає того позитивного, що здійснив Туджман, -- і в цьому його помилка. Нова влада у Хорватії мала б чим пишатися, якби в країні не настав стан депресії. Ця депресія відчувається у господарстві через збільшення кількості безробітних, кількості збанкрутілих підприємств, а також у духовній сфері.
Так само, як однією крайністю був ізоляціонізм, який ми пережили, іншою крайністю є кооперативність сьогоднішнього уряду, наприклад, у запровадженні рівня прав меншин, тощо. Такі кроки ніде не проводяться, і це певною мірою викликає застереження, що ми стали експериментальним полігоном соціалістичного інтернаціоналізму. Такі задуми можуть належати лише соціалістам.
Легких та швидких рішень приєднання до ЄС окремих країн-членів не існує. Для всіх країн це складний та довготривалий шлях. Таким він буде і для всіх наступних бажаючих вступити до ЄС.
Зрозуміло, що перед поширенням на схід ЄС повинен і сам здійснити необхідні зміни, без яких не можна рухатись далі, і які були б корисними і для старих членів, і для новоприйнятих. Шлях до нашої мети, до повноправного членства у ЄС не буде ні коротким, ні простим, він буде вимагати багато праці і часу. На той час ні ми, ні ЄС не залишимося без змін.
ЄС нав'язав Хорватії "Пакт про стабільність", який є дуже інтелектуальним політичним проектом, що базується на ідеї реконструкції і взаємозалежності держав на Балканах у господарстві, торгівлі та політиці. "Пакт про стабільність" на даний час виключив перебування Сербії, поки при владі є президент С. Мілошевич, але її приймуть одразу, коли він відійде від влади.
Добре обізнані фахівці вважають, що однією з причин того, що влада Мілошевича міцна, і він тримає в своїх руках усі карти, якими може відповісти обвинувачувачам з Ґааги, є те, що його стосунки із Заходом протягом останніх декількох тижнів були дуже інтенсивними.
Роль Церкви
Цей внесок був би неповним, якби не охопив і ролі Католицької церкви на шляху нашої країни до ЄС. Католики в Хорватії складають 90 % мешканців країни, але у нас діє також більшість християнських церков, а також існує ісламська громада.
Відбуваються чисельні міжконфесійні зустрічі і спільні молитви. Остання така зустріч відбулась на початку червня. На ній продовжили розгляд проекту Cartae Oecumeniae, пов'язаний із співробітництвом між церквами в Європі, проект екуменічної хартії європейських церков при переході до нового тисячоліття, який розпочала Рада Європейських Конференцій Єпископів і Конференції Європейських церков. Подано конкретні пропозиції до тексту проекту.
Голова Хорватського Комітету Йосип Бозанич, архієпископ загребський, встановив контакти з головою єпископського комітету ЄС, магістром Йозефом Гомейєром, архієпископом Ілілдсгейму. Крім того, наші єпископи підтримують зв'язки з єпископами з ЄС, де все частішими стають численні хорватські місії.
Католицькі єпископи в РХ зрозуміло і публічно висловлюють власну позицію підтримки європейської інтеграції за умови збереження ідентичності нашого народу.
Крім цих даних, заради повнішої ілюстрації діяльності католицьких єпископів у країні, нагадаю про реакцію владики Йосипа Бозанича на один з вироків Міжнародного трибуналу за злочини, здійснені на території колишньої Югославії, яка схвилювала хорватську громадськість і створила політичну дилему навколо співробітництва з Міжнародним трибуналом в Ґаазі, наслідком чого стала ізоляція країни в міжнародному плані. Загребський архієпископ публічно заявив, що Хорватія не має права знову пережити міжнародну ізоляцію.
Архієпископ Бозанич є членом Постсинодної ради Європи, яка налічує 14 членів. Як відомо, десять із них, серед яких і архієпископ Бозанич, були обрані на ІІ позачерговому синоді Європи, а чотири з них призначені Папою.
Особлива роль католицької церкви на шляху Хорватії до ЄС вже в тому, що вона є рідною для багатьох людей не лише в Європі, а й у світі. Сьогодні в світлі наших політичних намагань приєднатися до ЄС, приналежність протягом тринадцяти століть більшої частини хорватів до католицької церкви -- наш вагомий аргумент, який хорватська політика повністю не використовує, але який найяскравіше свідчить про наш народ. Для нас це найкраща пропозиція, яка відчиняє нам багато дверей. З такою рекомендацією ми прибули сюди в Україну.
За християнську Європу
Для Хорватії, як і для всіх інших країн Середньої та Східної Європи, приєднання до ЄС є одним з чудових ідеалів, яким можна заповнити наші прогалини. Це -- ідеал, який відносимо до нашої матеріальної та духовної дійсності. Для цього слід працювати і жертвувати собою.
Наша організація має назву "Товариство хорватських чоловіків католиків "Папа Іоан VIII", який 879 р. офіційно визнав Хорватію як європейську державу. Тому сьогодні, коли ми говоримо про становище Хорватії та її шлях до ЄС, ми з гордістю згадуємо ім'я Папи Іоана VIII . Наша організація, яка об'єднує чоловіків з усіх верств хорватського суспільства, хоче займатися посвітою чоловіків-католиків, що можуть в нашому суспільстві якнайкраще виконувати роботу на посадах, які вони займають, якщо вони віруючі.
Ми виступаємо за християнську Європу, за Європу на християнських засадах, а не за Європу великих та малих інтересів. Тож перш за все ми повинні працювати у власній сім'ї та на Батьківщині, а також встановлювати дружні зв'язки в Європі. У цьому і сенс нашого візиту до України.
Єдиний ідеалізм, який я ще не вичерпав -- християнський ідеалізм. У ньому наш захист і порятунок.
Переклала проф. Людмила Васильєва
|
|
