Еротика в мініатюрі
ЛИСТ ДО РЕДАКЦІЇ
Доктор ЛЯМБЛІОЗІ
Признатися, я люблю бувати у львівському “Арсеналі”. Лише тут переймаєшся гордістю від того, що належиш до людства, яке поклало стільки зусиль і талантів, аби винайти якнайкращі засоби закатрупити ближнього свого. А тепер я заразом оглянув і нещодавно відкриту виставку військово-історичної мініатюри. От її б я заборонив, принаймні для жіночого огляду. Поясню, чому.
У всі часи військовий однострій був орієнтований на те, щоби всіляко підкреслювати чоловічу красу і мужність тих, хто його вбирав. Згадаймо чоловічі убори, які додавали зросту, випнуті груди кірас і лосини в обтяжку. Законодавці військових мод знали, що робили. Додайте ще купу блискучих металевих брязкальць: шнурівок, ґудзиків, кокард та еполет – і маєте майже задурно фатальний вплив на жіноцтво, не залежно від віку, національності та наявності інтелекту. Одним словом, “Чому у нашому місті не стоять гусари?”...або, як співав свого часу Андрій Панчишин: “А ти в’їжджаєш в місто на білому коні, і не одна панянка зімліє у вікні!”
Якщо історичні панянки так мліли від вигляду натуральних вояків, то як же ж мають мліти сучасні відвідувачки на виставці військової мініатюри, де до романтичної ностальгії за часами, коли У КОЖНОМУ (!) місті стояли гусари додасться ще й материнський інстинкт – генетична жіноча схильність розчулюватись від усього маленького, тендітного, зворушливого. І що тоді робити нам, “матолковатим цивілістам”, хто захоче після милування отими “бравими” вояками мліти від наших сутулих спин? Так що зброю нехай собі виставляють, то не зашкодить, виставку мініатюри я б все ж заборонив. За дискредитацію ліпшої половини сучасного людства і дезорієнтацію його прекраснішої половини!
“...Ось чому солдат, який кожної миті може принести смерть іншим і загинути сам, – є таким привабливим для жінок...”– Колишній львів’янин Леопольд фон Захер-Мазох.
|
|
