Полеглі потребують гідного поховання...
Цвинтарі як дзеркало українсько-польських стосунків
ЗУСТРІЧІ
Ігор МЕЛЬНИК
У вівторок відбулося чергове засідання комісії у справах військових поховань у м. Львові, яке вів голова комісії, секретар Львівської міської ради Василь Білоус. Директор музею-заповідника “Личаківський цвинтар” Ігор Гавришкевич поінформував членів комісії про перебіг робіт із відновлення польських військових поховань на цьому цвинтарі. Роботи, які здійснює польська фірма “Енергополь-Трайдент”, ведуться повільно. Відсутня технічна документація для виконання всіх заходів, передбачених ухвалою Львівської міської ради від 1.10.1998 р. За словами І.Гавришкевича, складається враження, що польські будівельники просто затягують час.
Комісія висунула пропозицію, щоби місто само стало замовником робіт із відновлення польських військових поховань і проводило їх надалі власними силами. А насамперед треба визначити термін закінчення робіт і розробити технічну документацію для їх виконання. Тим паче, що поряд із польськими похованнями є близько 50 могил українських вояків УГА, полеглих у 1918-1919 роках.
Бо як це роблять поляки у своїй країні? Не питаючись згоди українців, 7 липня, в день храмового свята перемиських греко-католиків, коли переважна частина громади була в церквах, а молодь виїхала в гори святкувати Івана Купала, польська влада здійснила поховання багатостраждальних останків вояків УПА з Бірчі біля цвинтаря УГА в Пікуличах. Просто розібрали частину огорожі, доточили до цвинтаря 2,6 сотки землі, вирили дві ями позаду Пікулицького хреста і закопали останки загиблих у Бірчі та Лішні. Навіть хотіли позагортати ями бульдозером, але цього не допустила місцева українська громада, яка і встановила два березових хрести. Тепер будуть довгі дискусії щодо написів на тих хрестах, бо поляки нізащо не захочуть, аби на них згадувалися “полеглі за волю Україну” чи “вояки УПА”.
Цими днями польська будівельна організація розібрала пам’ятник воякам УПА в Монастирі біля Любачева, побудований власним коштом українцем Богушем за проектом, погодженим із польською Радою охорони пам’ятників боротьби та мучеництва (РОПБіМ). Тепер панові Богушу доведеться заплатити ще і за демонтаж пам’ятника. Щоправда, поляки обіцяють там щось поставити за власним проектом.
Не вирішивши належним чином справи гідного вшанування вояків УПА, полеглих у Бірчі та Монастирі, польська сторона практично порушила протокол, який підписали міський голова Львова Василь Куйбіда та голова РОПБіМ Анджей Пшевозник 21 липня 1998 року – на який, власне, ця сторона завжди посилалась у своїх претензіях до сторони української. Протокол, нагадаємо, передбачав відновити на польських військових похованнях на Личаківському цвинтарі деякі елементи Пантеону, зокрема фігури левів.
Однак, як зазначив 5 липня у виступі на засіданні Верховної Ради України Ярослав Кендзьор, “низька компетентність окремих українських урядовців, яким доручено займатися цими проблемами, їх бажання будь-що догодити представникам польської сторони, невизнання українською владою руху опору 40-50 років як національно-визвольного – ось основні причини, що створили цю явно ненормальну ситуацію”.
Справді, поляки вміло використовують такі обставини. Коли Львівська міська рада зайняла принципову позицію щодо відновлення польських військових поховань, до переговорів залучили київську комісію Володимира Гусакова. Коли пан Гусаков зрозумів ситуацію і теж став підтримувати позицію львів’ян, до акції долучилися секретар Ради національної безпеки та оборони Євген Марчук і заступник міністра закордонних справ Ткач (від позавчора вже колишнього).
Хоча, у переддень президентських виборів в РП стає зрозуміло, що у поляків теж немає повної єдності. Анджей Пшевознік і голова Ради безпеки Марек Сівєц належать до різних політичних середовищ, але обидва – польські патріоти і не хочуть поступатися своїми національними інтересами. Марек Сівєц міг собі навіть дозволити підійти до львівських пікетників і потримати 30 червня транспарант із написом “Полеглим солдатам на Закерзонні – гідне поховання!”, а ввечері того ж дня на прес-конференції у Львові раптом оголосити про свій раптовий намір провести поховання в Пікуличах саме 7 липня, щоб українці не встигли внести свої корективи.
А на Личакові поляки вже не поспішають. Відкриття недовершеного, на польський погляд, “цментажа Орльонт” не принесе політичних дивідендів у президентських перегонах ні Александрові Кваснєвському, ні жодному іншому кандидату. Тому можна ще почекати, а потім дотиснути українців і наполягти на своєму.
|
|
