Спільний музей для Європи
ПРОЕКТИ
Берлін, Брюссель та Париж об’єднали свої зусиллі задля реалізації ідеї будівництва символічного, хоча й великого, музею “Розум Європи в історичному розвитку”. Попри конкуренцію, проекти трьох європейських столиць взаємодоповнюють один одного.
У Брюсселі історик Елія Барнаві займається науковою програмою цієї споруди. Він є адептом ідеї, за якою Європа має спільний культурний простір уже понад тисячу років, проте ця концепція музею, який мав би відкритись у 2003 році, викликала жорстоку полеміку... у Греції.
У Берліні вже у червні 1999 року в Museum Europаischer Kulturen було урочисто відкрито виставку, яка мала продемонструвати взаємозалежність культур у старому світі. Цей музей, що володіє етнологічною німецькою (235 000 творів) та європейською
(40 000 творів) колекціями, має символічне значення: він був за стіною, яка ділила Берлін на два міста. “Культура етнічна, регіональна або національна в Європі не існувала незалежно одна від одної”, – стверджує куратор виставки Еріка Карасек. Саме на таких виставках має робити акцент майбутній музей європейської культури, також він має стати базою для наукових досліджень спільних культурних явищ у Європі, вважають німецькі організатори.
У Парижі Мішель Коллардель, директор національного Музею мистецтв та ведучий популярної програми (ATP), запропонував “європеїзувати” заклад, яким він керує. Проте зміни ще не затверджені остаточно.
Виникає запитання, як ідея про необхідність створення такого музею з’явилася одночасно в кількох європейських містах? Після об’єднання валют Європа постала перед потребою об’єднання умів, об’єднання культур. Але як надати ваги цій ідеї, як інтелектуально виправдатися в очах широкої публіки? – розшукуючи спільне історичне коріння, емблеми, міфи, які розділені сьогодні.
Історики дійшли згоди, що провал великих об’єднуючих структур (влада каролінгів) не завадив появі у всій Європі схожих суспільних та релігійних структур. Незважаючи на певні розходження в різних країнах, на рівні символів та віри було знайдено єдність. Але що робити з музеєм? Мішель Колардель вважає, що “музей є суспільною інституцією, і саме він робить символи матеріальними. Такий музей не є місцем демонстрації, як музеї образотворчих мистецтв. Він ставить питання. Він не створює модель, лише схему. Без сумніву, там мають демонструватись і вироби матеріальної культури, яка є відбитком реальності, проте тут має зберігатися певна дистанція”.
Європейський музей має шукати єдності на європейському континенті, не заперечуючи того розмаїття впливів, які формували кожну європейську країну.
Якщо за приклад взяти Францію, то вона поєднала в собі культуру германських племен, норманів, бретонців, каталонців, корсиканців і басків, не кажучи вже про внесок італійський та про впливи недавньої імміграції.
Мішель Коллардель вважає, що музей має показати і мінливість європейських кордонів, впливи інших континентів на Європу, а Європи – на інші континенти у хронологічному аспекті. Також варто показати, вважає він, те, що історично об’єднує Європу, і те, що її роз’єднує. Музей повинен стати місцем для роздумів про війни, геноциди, масові вбивства, яких у Європі не бракувало.
В результаті має створитися ціла мережа музеїв, які співпрацюватимуть один з одним, спеціалізуючись на різних аспектах, обумовлених у першу чергу географією: Берлін скоріше орієнтується на Східну Європу, Париж – на Західну та Південну, а Брюссель планує зосередитися на історичному аспекті. Берлін робить акцент на антропології, Франція – на мультикультурі. Проте наразі в жодній країні такого музею ще немає.
К. С.
|
|
