Hammerklavier: соната пам"яті батька
ТЕАТР
Катерина СЛІПЧЕНКО
Жозіан Столерю належить до тих акторок, які вміють залишатися на сцені основною персоною, незважаючи на будь-яке оточення. Hammerklavier, інсценізація книги Ясміни Реза, – з тих текстів, які дозволяють актору яскраво виражати свій талант. Hammerklavier – соната Бетховена, через яку зустрічаються батько та донька, двоє піаністів. Hammerklavier – назва, яку Ясміна Реза обрала для своєї автобіографічної книги, присвяченої батькові – людині, присутній у всьому її житті, у всіх її творах.
У стриманому оформленні (художник Ерік Герен), яке є чимось середнім між будуаром та кушеткою психоаналітика, Жозіан Столерю, вдягнена в чорне, за прикладом арабських казкарів розповідає відоме і невідоме з біографії Ясміни Реза, розповідає про її життя, її оточення, мандри разом із батьком. Вона розповідає, як дитина існувала серед однокласників, яку роль відіграє родина у її дорослому житті та в її професійному успіху. З гумором і водночас із нотками ностальгійного суму вона розповідає про стосунки Ясміни з її угорським літературним агентом Мартою чи з Полем, другом сім’ї, який помер від СНІДу.
Ясміна розповідає про себе через віртуозну гру Жозіан Столер, голос якої заполонює весь простір сцени, і подає текст таким чином, що зал то вибухає сміхом, то втискається в крісло від шоку, то балансує на межі плачу. То оксамитовими вібраціями, то писком травесті Жозіан Столерю представляє майже сорок персонажів, зображених у книзі. Проте й основою книги, і головним акцентом виставляє стосунки батька та доньки, адже Hammerklavier – музичне втілення любові: як книга, так і вистава є зворушливим вшануванням пам’яті батька, який шалено любив свою доньку.
Жозіан Столерю упродовж усієї дії просто напівлежить на кушетці і говорить, говорить, говорить... По суті її єдиним інструментом є голос. Але глядачам нудитися не доводиться, адже цього цілком достатньо, щоб передати всі нюанси почуттів, всі перипетії життя, всі тонкощі музики. Цілком зрозуміло, чому у 1994 році акторка отримала нагороду імені Мольєра, найвищу театральну нагороду Франції, за роль у “Відвідувачі” Еріка Емманюеля Шмідта. До речі, тексти цього драматурга вимагають володіння всім багатством інтонацій, у чому могли би переконатися львівські глядачі хоча б на прикладі “Загадкових варіацій”, що теж належать перу Еріка Емманюеля Шмідта.
Залишається лише сказати, що вистава йде у Національному французькому театрі, що у парку де ля Віллетт, а Жозіан Столерю є сама собі режисером.
|
|
