Гонитва за банківськими злодіями
Була глупа ніч. Підінспектор Львівської дорожньої поліції Мулик чергував на Жовківський рогатці. Організовуючи дорожню службу, Дирекція поліції закликала дільничні комісаріати вислати кількох молодих енергійних поліціянтів на курси постерункових регулювальників. Муликові пощастило: комісаріат при Бальоновій висунув сам його кандидатуру. Оце служба! Це вам не за злодіями ганятися. Новенький однострій, кашкет, високі лискучі черевики, елеґантна ошатна палиця... Мулик пишався новою службою і особливо любив нічні чергування в передмісті, де люди звикли рано лягати і рано вставати. Авта їздять тут нечасто, тим паче вночі.
От і нинішнє чергування видалося навпрочуд спокійним. А як молодий постерунковий не мав інших розваг, то вслухався в нечастий шум двигунів і бився сам зі собою об заклад, чи вгадає здалека марку проїжджого авта. Он у напрямку Дублян пропчихала старенька вантажівка, он автодоріжка привезла до хати припізнілого гультяя, а це віз молочника продзеленчав порожніми бідонами...
Квадранс на третю з дільниці між Олійною та Височаною почулося ревіння потужного двигуна. А це, мабуть, “пакард”. На хресті Жовківської двигун раптом заглух. Мулик, здається, навіть чув чоловічі голоси і траскання дверцят. І що робити такому розкішному авту в дільниці, заселеній молочниками та городниками? До того ж, на хресті й будинків раз, два і нема – самі нескінченні городи.
– Та яка мені, до дідька, справа? На моїй ділянці все спокійно, – обсмикнув сам себе молодий постерунковий. – Ніч тепла, і навіть на сон не так і хилить, бо звечора напився міцної кави у кнайпі старої Лисевичевої. Хтось приїхав, хтось від’їхав – хіба то мій клопіт?
Раптом із перехрестя на Жовківській знову загарчав двигун. Авто повільно виїхало з-за рогу, різко набираючи швидкість, спаскудило нічне повітря хмарою смердючих вихлопів і завернуло ліворуч, на вулицю Мазепи. Був це “Пакард”. Чорний. Номерна бляха...
– Та на біса мені їхній номер? Вони ж ніц не порушили! Його слова заглушило ревіння ще одного авта, яке вилетіло з Височаної і помчало в керунку Малехова з таким гуркотом і смородом, що постерунковий аж розпчихався. От дива! Знову чорний “пакард”! Мулик зневажливо сплюнув. Його дратували ті новомодні американські монстри – щось таке дике, смердюче і неґречне. До того ж, жеруть купу бензини і часто спричиняють “карамболі” на дорогах.
Гудіння обох машин помалу стихало вдалині, й довкола знову запанувала лагідна липнева тиша. Мулик зиркнув на годинник: до кінця чергування ще далеко. Він уже починав куняти, коли з напівсну його висмикнуло наближення нового авта.
– “Форд”, модель 1928 року, – машинально відзначив поліціянт, вглядаючись у темну дорогу. – Щось мені той звук на диво знайомий.
Ну, так і є! Це ж бригада з Бальонової. А за кермом, певно, сам комісар Бонцьо!
За хвилю поліційний “форд” загальмував біля його посту, і з вікон висунулися до болю рідні писки Бонця з Піскозубом.
– Сервус, Мулику! Ціле щастя, жи нині саме ваше чергування. Годину тому зрабовано філію Селянської кредитної спілки. Драби тікали великим чорним автом саме через Жовківську рогатку. Ми спершу гадали, жи то якісь гастролери, та де – наші, місцеві. У їхньому авті понад двісті тисяч золотих, тож вони зроблять усе, щоби чимшвидше втекти зі Львова. Дозорчиню з Банківської нині мучило безсоння, то вона добре їх запам’ятала. На номерній блясі точно є сімка і п’ятка. Ви часом не занотували номер?
– Та де, пане Юзю, в такій темряві, – прикро похнюпився Мулик.
– Гаразд, тоді вкажіть керунок, у котрому вони поїхали.
Мулик пошкробав потилицю:
– І ви, пане Юзю, заміряєте наздогнати ту залізну почвару на старенькому “форді”?
– Та ви іно вкажіть нам керунок, а самі женіть до телефона і просіть у директора поліції про допомогу. Ну, то щось кажіть! Де вони завернули?
– Розумієте, пане Юзю, тут було два такий самих авта. Я і гадки не маю, котре саме вам тра, адже не можете розірватися навпіл.
І Мулик детально переповів нещодавні події.
Бонцьо вже витискав педаль газу.
– Та де ж ви, пане Юзю? Чи вже знаєте, за котрим із авт слід розпочинати гонитву?
– Ну, а ні! Дякую, Мулику, ви завше були спостережливим хлопом. Та мушу визнати, жи дедукція – то, звиняйте, не ваш козир. І добре, жи ви поміняли службу. Кожному своє, як то казали давні римляни. А ви вже здогадалися, за котрим із “пакардів” слід розпочинати гонитву?
Відповіді – наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “Замах на комісара Бонця”, вміщену в “Поступі” від 6 липня:
По-перше, плівка з компроматом іще не встигла потрапити до рук злодіїв, бо навіщо би їм тоді ганятися за Бонцьом і Кащавкою. По-друге, тільки Кащавка знав, куди їде комісар, і тільки він міг повідомити банду про їхній маршрут. І щось отой Кащавка надто вже панькається зі своєю краваткою. Дивно вже те, що розбуджена серед ночі людина, життю котрої загрожує небезпека, не забула вбрати краватку. Швидше за все Кащавка ховає плівку саме у вузлі краватки.
Л. А.
|
|
