REVJU
Людина звикає до всього, і до собачого посліду на хідниках, і до облуплених будівель на захаращених базарними ятками вулицях і площах Королівського столичного міста. Навіть два розвалені будинки на площі Міцкевича вже так “вросли” в міський краєвид, що всі вже звикли до тих парканів і вічно закритої вулиці Театральної. Виростають діти, котрі просто не бачили іншого образу галицької столиці. Складається враження, що і влада, і депутати, і громада за щоденними клопотами забули, в якому унікальному середовищі живуть, і сприймають повільну деградацію міста як щось неминуче.
Хіба що приїде хтось із боку та нагадає нам, куди веде цей шлях сповзання на маргінес цивілізованого життя. Колишній львів’янин, а тепер мешканець Москви Ігор Клех, якому вдалося за кілька останніх років стати в російській столиці доволі відомим автором текстів, що користуються попитом у читачів, назвав нещодавно нинішню ситуацію у Львові “деурбанізацією та дегенерацією міського середовища”.
Звичайно, ми можемо обурюватися чи не сприймати діагнози заїжджих “мудреців” і тішитися, що процес деурбанізації притаманний усій модерній євроамериканській цивілізації, яка обирає для життя індивідуальні будиночки серед природи замість багатоповерхових кам’яних мурашників. Такий бум охопив на зламі 80-90х околиці Львова та навколишні села, де донині світять порожніми вікнами сотні недобудованих кам’яниць – пам’ятників епохи дешевих цегли й енергоносіїв. Якщо незабаром уведуть податок на нерухомість, то можна буде купувати собі такі споруди за безцінь, тільки що з ними робити? Викинути шкода, а утримувати неможливо.
Звичайно, у Нью-Йорку, Лондоні чи Парижі можна знайти занедбані житлові квартали, недіючі заводи, навіть руїни. Але це десь на загумінках, не на парадній вітрині міста, яка має бути чистою і випуцуваною, щоби приваблювати, а не відлякувати людей (як своїх, так і туристів), створювати позитивне враження в усьому світі.
Бо, за великим рахунком, до Львова і нема чим надто привабити іноземних туристів. Наші готика та бароко – це екзотика для росіян чи решти українців, але ж ми не можемо конкурувати не те що з Прагою чи Віднем, а з будь-яким пересічним західноєвропейським містечком. Навіть якщо воно не належить до списку світової спадщини ЮНЕСКО. А якщо до того додати печерний рівень більшості наших готелів, рекреаційних і гастрономічних закладів, труднощі перетину кордону, то Галичина може бути привабливою лише для аматорів екстремальних видів туризму.
Єдине, що може розбудити бажання поляка, німця, єврея, австрійця, росіянина приїхати до Львова, – це сентиментальні спогади, які треба з усіх сил підтримувати і розвивати. Бо галицька столиця за довгу історію змогла стати легендарним містом для великого шмату Європи. Тому не варто нищити легенд, якими пообростали вулиці та кам’яниці Королівського столичного міста Львова і багатьох міст, сіл та містечок нашого краю. Навіть тих, які виглядають для нас, на перший погляд, непатріотичними. Наприклад, про “львівських орльонт”, адже задля них щодня приїжджають до Львова сотні поляків. Королі та цісарі, єпископи та рабини, письменники й артисти, купці й авантюристи з різних країн “чіплялися віками за нашу благодатну землю. А чи знають про багатьох із них львівські “чичероне”?.. Тому так рідко можна побачити нині на львівських вулицях тлуми туристів.
На жаль, і львів’яни не завжди можуть собі дозволити виїхати десь у гори чи до моря, чи на екскурсію до іншого міста. Характерно, що одна туристична агенція на вулиці Дорошенка, незважаючи на комісії міської ради та добровільні антирусифікаційні дружини, вперто продовжує вивішувати оголошення на “общєпонятном язикє”, рекламуючи тури “со Львова” до пляжів Середземного моря чи екзотичних островів. Бо ж добре знають, що галичанин, навіть якщо має якусь копійку, не буде вкладати її в якісь “вицєчки”, а відпочиватиме в селі на копанні бульби. А вже якщо їдуть десь наші люди у світи, то користуються послугами фірм дрібнішого штибу, які у кращому разі довезуть десь на роботи у Грецію, Італію чи Святу Землю, а в гіршому зникнуть, вициганивши у клієнтів останні доляри.
Поза тим наш Президент звільнив Сергія Тигипка з посади міністра економіки України у зв’язку з обранням того народним депутатом України. Найімовірніше, на цю посаду призначать лідера партії “Реформи і Порядок” Віктора Пинзеника, який уже двічі займався в різних урядах економікою. Пинзеник ніби погоджується, та хоче ще, щоби йому й віце-прем’єрство дали. А там уже всі місця зайняті, хіба що Юлію Тимошенко посунуть. У кожному разі когось із них умовлять, а ми у Львові будемо мати нові вибори – у Франківському окрузі №117. Знову розривка для політиків і клопіт для двірників, котрим треба буде плакaти зі стін і стовпів зішкрябувати.
А виконавчий комітет Львівської міської ради мав на останньому своєму засіданні поважний клопіт. “На прохання трудящих” було підготовлено проект рішення про перенесення павільйону “Цісарська кава” з проспекту Шевченка на вулицю Валову. Однак власниця цього закладу не давала на це згоду, тому виконком має чергову проблему, як “трудящим” догодити і потім із власниками кав’ярні клопотів не мати.
Леон РЕВІЗІОНІСТА
|
|
