Для кого наша пісня від Бога?
КОНЦЕРТ
Марта КІНАСЕВИЧ
Закінчення. Початок – стор. 1
Сумні згарища ансамблю із назвою “Ватра” не відлякали молодого Ігоря Білозіра. Він вірив у те, що недаремно народився під таким світлим прізвищем. Про дату народження колективу сам Ігор Білозір говорив дослівно таке: “ Конкретно важко сказати, коли день народження “Ватри”. Сам колектив було створено набагато раніше, коли він ще був самодіяльним ансамблем і працював на Львівському автобусному заводі, де сформувався... Приблизно можна сказати, що колектив почав зароджуватися десь у 1977 році...” Тоді на Львівському автобусному заводі дуже славним був ансамбль “Ритми Карпат”. Саме в тому ансамблі Ігор зустрівся із теперішнім звукорежисером Львівського обласного радіо Зеновієм Левковським, який тоді був клавішником, та теперішнім звукорежисером радіо “Ініціатива” Романом Лозинським, що грав тоді на скрипці.. Як пригадують ці музиканти, тоді “Ритми Карпат” зібрали досить пристійний склад інструменталістів, випускників музичної десятирічки.
Наприклад, вірменин Ігор Антонюк, який працює зараз із Софією Ротару, або дуже сильний бас-гітарист Ігор Березяк, чи Юрко Луценко, який має зараз у США свою приватну студію. Сашко Завгороднюк – керівник колективу Львівської філармонії, аранжувальник, зараз працює з Мар’яном Шуневичем. У складі тих “Ритмів Карпат” були й Ігор та Оксана Білозір. А у “Ватрі” коли її очолив Ігор Білозір, музичним керівником був Роман Лозинський. І , як він сам стверджує, між ними не було жодних розмежувань “Ми просто були закохані в одну пісню. – Говорить Роман Лозинський. – У той час в репертуарах завжди бракувало українського.”.
І справді, основний акцент у тодішніх програмах “Ватри” був на українській народній пісні. Тоді естрадна обробка української народної пісні була чимось дуже мінусовим. З тим усіляко боролися, як тільки могли. Але варто переглянути програми, – і можна побачити в ній більш як половину обробок. У цьому був вираз творчої свободи. Як влучно сказав Зеновій Левковський: українська народна пісня якраз і давала початкуючим “ватрівчанам” під керівництвом Ігоря Білозіра почуття тієї творчої свободи. То були часи, коли музичне життя Львова було просто перенасиченим, і українська пісня складала основу багатьох ансамблів. І це в ті часи, коли колектив не випускали на сцену, якщо він не мав у репертуарі хоча б трьох пісень російських. А ось у “Ватри” збереглися програми, де все українське!
Серед обробок українських пісень у репертуарі “Ватри” є одна, яку я хочу виділити. Це обробка “Колискової”, яку зробив Ігор Білозір. Мені пригадується, що десь під час однієї з наших пізніших розмов він мені навіть сказав, що вона розкладена на сім голосів. Тепер цю “Колискову” співають наші Шевченківські лауреати Ніна Матвієнко і львівські “Дударики”. А у виконанні “Ватри” ця “Колискова “ прозвучала ще у 1979 році.
Коли ансамбль перейшов на професійну сцену, до нього приєдналися соліст Роман Цимбала, саксофоніст Володимир Пасічник, ударник Юрій Кедринський. Взагалі “ватрівчани” відзначалися тим, що вміли грати на багатьох інструментах. Наприклад, Ігор Березяк, який закінчив Київський інститут культури, грав і на скрипці, і на тромбоні. А Орест Хома , крім того, що він перкусист, ще й співає і грає на народних інструментах: сопілці, флоярці. “Олексій Сердюк також віддавна дружить з нами, – хвалився Ігор Білозір. - Його ж пісні всі знають! Це “Чарівна бойківчанка”. “Вір в любов”, “Якби мені не тиночки”. А пригадуєте , якою популярною була його пісня “Вінок з барвінку”? “У нашій програмі українські народні пісні, в основному, та деякі твори учасників колективу, - пояснював колись в одній із радіопередач Ігор Білозір. - Але всі вони близькі до народних пісень. Тому що народна пісня – це для нас взірець”.
“Ми хочемо, – казав Ігор Білозір восени 1979 року, – щоб наша “Ватра” запалила іскру любові до правдивої музики. Адже саме поняття ватра – це вогонь, те пристанище, яке зближує людей. Біля вогню зароджуються найближчі стосунки, лунають найщиріші побажання, розмови... Насамперед даруємо тепло наших пісень усім слухачам. Ми все-таки хочемо, щоби задоволення мав також і колектив на сцені, тобто це ніби невеличке свято, взяте десь з гір чи з народних гулянь, коли ото співають, танцюють, веселяться, розповідають цікаві історії.. Отак повинно бути й на сцені. Щоб не було отої грані, що тут колектив – а тут глядач. Щоб ми були як одне ціле, щоб люди в залі веселилися і ми разом з ними. Тоді це найкраще...”
Можливо, й справді концерт з участю зірок української естради, атракція зі свічками, трансляція у нічному ефірі, виконання найпопулярніших пісень Ігоря Білозіра – втілення одної з найбільший мрій композитора. Але чому посмертно? Чому?
|
|
