ЗАМАХ НА КОМІСАРА БОНЦЯ
У 193* році Львів охопила передвиборча колотнеча, не менш бурхлива за нинішню. Ніколи до того політична боротьба не набувала таких радикальних форм. А у політичній боротьбі, як відомо, всі засоби годяться. За місяць до виборів один із кандидатів у крісло віце-президента Львова отримав поштою вельми цікаві знимки. Шантажисту-аматорові вдалося увічнити достойника у момент, коли той виходив із підпільного борделю пані Чабанової в Клепарові. Спритний фотограф вимагав за плівку суму, котра дорівнювала партійним внескам за кілька останніх років. Зрештою, злощасну плівку було викуплено і передано на збереження скарбнику партії на прізвище Кащавка. Той зачинив її у шухляді свого бюрка, та першої ж ночі замок було виламано і плівка знову опинилася у руках невідомих злочинців.
Наступного ж дня соціалістичні денники оприлюднили натяки щодо скорого політичного краху означеного політика, та у його поплічників ще жевріла слабка надія, що компромат не встиг потрапити до рук політичних опонентів. Справа була настільки делікатною, що партайґеноссе вирішили під суворою дискрецією доручити розслідування знаменитому комісарові Бонцю. Допомагати йому мав отой нездалий скарбник Кащавка, котрий, по-перше, міг зідентифікувати плівку, а по-друге, мусив спокутувати перед партією за свою недбалість.
Спершу Бонцьо встановив особу фотографа-шантажиста – це був такий собі Сальо Квурт, який тримав невеличке ательє у Винниках. І Бонцьо з Кащавкою рушили автом до Винник, де зупинилися у невеличкому готелику, заміряючи зранку взятися за спритного Квурта. Під час вечері у ресторації Бонцьо скептично вивчав свого помічника. Кащавка весь час совався на кріслі, озирався навсібіч і раз у раз зденервовано обмацував вузол своєї широкої кравати. Не дивно, що він так сіпається, бо коли ганебні знимки вигулькнуть у газетах, на його політичній кар’єрі можна ставити великий жирний хрест.
Після вечері Бонцьо повернувся до покою і виявив, що тут встигли побувати непрохані гості, причому навіть не намагалися приховати свій візит. Випотрошена валізка валялася на ліжку, а комісарові речі було розкидано по цілій кімнаті. Бонцьо незворушно поскладав речі назад до валізки і забрав її з ліжка, аж тоді виявив серед розшарпаних простирадл рахунок з місцевого льокалю “Лотос”. За мить він, повністю вбраний і зосереджений, уже стукав до покою Кащавки:
– Прошу пана, то ви вже вляглися до ліжка? Маємо новий клопіт, бо тоті кляпидухи вже знають, жи ми тут. Вони підкинули до мого покою це конто з місцевої кнайпи “Льотос”. Гадаю, жи нас хочуть затягти до того льокалю, де, певно, чигає бандитська засідка. Тож мусимо їхати у протилежнім керунку, до поліційного постерунку, аби заручитися допомогою.
– Чи ви при ґлузді, пане Бонцю? – заверещав з-під коца Кащавка. – Яка ще допомога? Жадна жива душа не має знати, що ми тут! І ніде я з вами не поїду – я вже додивлявся другий сон, коли ви запукали!
– Чи ви зле мене зрозуміли, любий пане? Зараз мова про наші з вами душі. Вони і так уже знають, жи ми тут, і готують пастку. Ми гадали, жи вийшли на лови, а насправді полюють на нас, — зимно озвався Бонцьо. - Тож за квадранс часу чекаю на вас під готелем.
По хвилі набурмосений Кащавка вже всідався до авта. У двох кварталах від постерунку Бонцьо заклопотано озирнувся назад і прорік:
– Ви виділи? Нас наздоганяє якесь авто.
Справді, з темного провулку за костелом Меретина раптом вилетів великий чорний лімузин. Щомиті відстань між автами скорочувалася. Кащавка перепуджено захлипав і зсунувся з сидіння на підлогу. І вчасно, бо з лімузина почали стріляти. Бонцьо швидко викрутив кермо вправо, і жодна куля навіть не подряпала їхнє авто. Тепер вони мчали до складів тютюнової фабрики, намагаючись загубитися у вузьких провулках, та лімузин міцно сидів на хвості.
Зрештою, пролетівши хисткий місток через Маруньку, Бонцьо вискочив на Галицьку і за мить загальмував обіч поліційного відділку. Від брами до них уже бігли постерункові. Кащавка видерся назад на сидіння і, постогнуючи, обтирав носовичком спітніле чоло. Потім обсмикнув плаща і поправив зсунутий набік вузол краватки. Бонцьо зневажливо глянув у його бік:
— Та не трусіться ви так, пане політику. З найгіршої оказії ми вже виплуталися. Ті ґунцвоти ніде від мене не дінуться, бо у такому маленькому містечку впасти на їхній слід буде нескладно. Тим більше, жи першого члена банди я заміряю приарештувати вже тепер. Зізнайтеся, Кащавко, адже це ви вкрали тоту кляту плівку, за яку я мало не наклав головою. І я навіть припускаю, жи ви маєте її при собі.
Чому Бонцьо дійшов такого висновку?
Відповідь на кримінальну загадку “Таїни дактилоскопії”, вміщену у “Поступі” від 29 червня:
Вбивця, як ми знаємо, працював поліційним експертом. Тож для нього не було нічого простішого, як залишити на руків’ї ножа відбитки якогось невідомого трупа.
Л. А.
|
|
