Право на казку літньої ночі
Сергій СМІРНОВ
Трохи історії
“Від самого народження аж до смерті людина жила в обрядах, то в своїх домових, то в обрядах публічних чи Святах. Добрі божества допомагали їй, але було багато й такого, від чого треба було боронитися. І так в умилостивленні богів добрих та в забезпеченні себе від злого проходило все життя людини. І всі обряди та повір’я випливали з своєї віри, як її звичайний висновок. Певні чини у важливих подіях життя людини й суспільства спочатку були тільки звичаями, – але кожен звичай, коли він повторюється довгий час, перетворюється в релігійний обряд”.
Загалом, Івана Купала – дохристиянське свято літнього сонцестояння, вшанування літнього сонця в час його найбільших активності й сили. До цієї важливої дати народного календаря християнська церква приурочила Різдво Івана Хрестителя – Предтечі Христового. “Купалом” у давніх літописах називали божище урожаю, “плодів земних”, якому на початках жнив приносили жертви; вшановували обрядовими діями, славили в піснях.
У давнину купальське свято побутувало й у Данії, і у Швеції, і в Італії, і в Сербії та Словенії, і в Чехії та Польщі, і у Білорусі та Росії. У Франції сам король запалював купальське вогнище, а великий англійський письменник В.Шекспір під впливом цього свята створив свої “Нічні видіння на Іванів день”. Але найбільшого поширення та пошанування набуло свято в Україні. Проводили купальський обряд і у степовій Україні, й на Волині, й на берегах Чорного моря, Дніпра та Дунаю, і у високих Карпатах. Мабуть, важко знайти таке місце в Україні, де би не знали Купала.
Найраніший опис Івана Купала і Україні дає Густинський літопис приблизно 1630 року: “Сему Купалу бъсу еще и доныне по нъкоих странах память совершают наченще Іюня 23 дня в навечеріе Рождества Іоанна Предтечи, даже до жатвы и далъй, сицевым образом: с вечера собираются простая чадь обоего пола и соплетаю себе венцы из ядомого зелия, или корения, и препоясавшися былием возгнетают огнь, инде же поставляют зеленую ветвь, емшеся за руць около обращаются окрест оного огня, поюще своя пъсни, преплетающе Купалом; потом через оный огонь прескакуют, оному бъсу жертву себе приносяще”.
Та в 1719 році гетьман Скоропадський видав спеціальний універсал, у якому картав “зборища під Івана Купала” як “непутяще безчинство” і наказував “безчинщиків крепко істязовати, а преслушних і от церквы одлучати”...
Трохи емоцій
У нашому сучасному сприйнятті свято Івана Купала – це свято кохання та молодої радості. Це звільнення від щоденної необхідності. Це – вогонь, вода, сподівання та кохання, які знайдуть своє втілення вночі. Це щирість, яка йде зсередини й нічим не стримується, це прагнення бути природним, потрібним, зрозумілим і прийнятим. Це радше не дійство, це – стан і емоції. Це – відчуття і потреба. Потреба в собі й у коханих, котрим ти відповідаєш взаємністю й увагою. Це – нестримуване почуття, пік якого збігається з піком Сонця і не зникає даремно. Символізоване до досконалості, не потребує пояснень своїх дій: плетіння вінків, багаття, копання криниці, а також танці. Воно спонукає до одного – виявити свої бажання. Загалом, люди намагалися не спати. І не тільки тому, що прагнули віднайти цвіт папороті, але й тому, що в цей час усе оживає і бенкетує, з’являються домовики, мавки, русалки, потерчата, упирі, водяники, лісовики, польовики, мерці. Особливо “активними” стають відьми. Вони збираються на свою улюблену Лису гору, щоби, приховавши місяць, викрадений напередодні, бігати голяка на своєму гульбищі...
Трохи життя
Досі збереглися театралізовані дійства, що передають суть і традиції цього, без сумніву, найемоційнішого свята. Однак при спогляданні їх усе одно залишається враження несправжності та “приуроченості”. А тим часом дивлюсь у своїй міські квартирі сумно на кран без води, на вогонь газової плити і позавчорашній принесений букет. Сумно... Кожен із нас має право на казку. Тож не побоїмося реалізувати її. Бодай раз!
|
|
