Символ Америки, геній джазу
ЮВІЛЕЙ
Сергій КАЛІБЕРДА
4 липня американський народ відзначає День незалежності. Але на 2000-ий рік припадає ювілей, який стосується не тільки американців: виповнюється 100 років від офіційної дати уродин короля джазу Луї Армстронга. Його можна вважати музичним генієм своєї епохи. Він реконструював ранній джаз, підняв його на якісно новий рівень, вплинув на музичні течії, які пізніше з нього вийшли: рок та його різновиди. Вплив Армстронга відчула навіть класична музика Копленда, Мійо, Пуленка, Онеггера та інших.
Життя Деніела Луїса Армстронга вмістило в себе не одну, а декілька типово американських драм, а негараздів у його житті вистачило б на декількох. Та в нашій пам’яті Луї Армстронг залишився щасливим, життєрадісним артистом, таким собі улюбленцем долі, здатним розсмішити будь-яку аудиторію. Насправді як творча особистість він був значно багатший та глибший, ніж стереотипні уявлення, що склались про нього. Для десятків мільйонів людей він був веселим виконавцем популярних мелодій, серед яких були такі відомі, як Hello, Dolly та Blueberry Hill. Вони знали, що “Сечмо” не тільки співає хриплуватим голосом, але й грає на трубі і завжди готовий задовільнити очікування глядачів смішними гримасами та кумедною балаканиною.
Щодо дати народження і всього що з ним пов’язано – легенда, створена пізніше і не без участі самого Луї. Він був зовсім малим, коли мати-повія покинула його. Батько ж ніколи не піклувався і не цікавився Луї, бо підозрював або знав, напевно, що він – не його син. Неможливо навіть уявити, скількох звичайних речей він був позбавлений у дитинстві.
Він народився негром, і тому всі двері для нього були зачинені, а відсутність засобів для існування та найнеобхіднішого, завадило розвинутись у ньому прагненню до самоствердження. Усе життя йому заважало невміння торувати шлях у житті, не схилятися перед авторитетами. Це вплинуло на його вміння та здібності боротися за місце під сонцем. Його сором’язливість та занижений рівень самооцінки, що переходив у комплекс неповноцінності, приводили до того, що він легко потрапляв під чужий вплив, під чужу, часто корисливу, залежність. Деякі музиканти вважали його нерозумним, навіть дурнем, але самого Луї це ніколи не ображало. Просто він постійно відчував обов’язок піклуватись про тих, хто цього потребував. Але коли цей несміливий, сором’язливий “нігер” виходив на естраду і починав хорус за хорусом виконувати пристрасну, гостру, як ракета спрямовану в небо, мелодію, він набував такої впевненості, що багатотисячна аудиторія переставала помічати інших музикантів і для неї існував тільки він один, Армстронг.
Найвідомішим його прізвиськом, яке залишилось з ним назавжди, стало “Сечмо”, яке він одержав, коли став уже дорослим і відомим музикантом. “Сечмо” походить від спотвореного англійського слова “satchelmouse”, що означає “рот, схожий на сумку”. Пізніше, вже відомим музикантом, Армстронг страждав від професійного захворювання трубачів: його верхня губа, що мундштуком притискається до зубів, була сильно деформована, іноді кровоточила, і при грі він зазнавав неабияких труднощів. З часом на губі утворився рубець, губа втратила жвавість та рухливість, і, як наслідок, якість його гри значно знизилась. Але Луї все більше подобалось співати, а його щире виконання, унікальний голос, неперевершене вміння свінгувати підкоряли слухачів.
Парадокс в історії джазу та житті Армстронга полягає в тому, що він сам дуже рідко вживав слово “джаз” і ніколи не називав себе “джазменом”, а в історію джазу ввійшов, як його реформатор та найкращий джазовий корнетист, а пізніше – трубач та один із найцікавіших вокалістів. Якщо з корнетом і трубою все зрозуміло: ними він володів досконало, його гру відрізняла різка, гостра, як лезо, атака та чудове, сильне впевнене звучання, то феномен його співу без голосу, хриплуватого, іноді з рокотанням, важко збагнути. Коли 1958 року два відомих отоларинголога з Вірджинського університету зацікавились його голосом і обстежили Луї, вони вказали на понівечення голосових зв’язок хронічною хворобою – лейкоплакією – молочно-білими наростами, які виникають при запальних процесах. Можливо, що хвороба була одним із наслідків важкого дитинства.
Серія платівок, об’єднаних назвою “Louis Armstrong Hot Five”, записаних у другій половині 20-х років, – це, безумовно, найцікавіші записи імпровізаційної музики ХХ століття. Їхня винятковість була миттєво усвідомлена виконавцями та прихильниками джазу. “Гаряча п’ятірка”, а пізніше “Гаряча сімка” зробили джаз таким, як він став. “Гаряча музика” захопила Америку, змінила розуміння імпровізаційної музики, погляд на можливості та призначення джазу. Ще 1929 року музиканти Нью-Йорка урочисто подарували Армстронгу годинник з написом “найвеличнішому трубачеві світу”. Якби не з’явився Армстронг, джазова музика повністю стала б прерогативою композиторів. Виховані на європейських традиціях музиканти й аранжувальники, такі як Дюк Елінгтон, Дон Редмен, Гай Ломбардо та інші вже встали на цей шлях. Найтонші ритмічні нюанси, передати які з допомогою нотного письма неможливо, могли б взагалі не народитися, а джаз міг би не набути своїх найкращих рис: можливості емоційного діалогу виконавця з слухачем, непередбаченості, спонтанності та імпровізаційності. Але прийшов Армстронг, і самі музиканти вже не схотіли далі ретельно виконувати те, що записано. Вони хотіли грати так, як грав він, хотіли вміти “розмовляти” з слухачем, хотіли отримувати задоволення від спілкування. Піаністи захоплювались Ерлом Хайнсом, виконавці на язичкових духових інструментах – Сіднеєм Беше, на мідних духових – Саєм Олівером. Армстронг не наслідував нікого, він вийшов з самого себе. У житті він часто потрапляв у залежність, на сцені ж він чув тільки свій внутрішній творчий голос і підкорявся тільки йому. Він любив, щоб йому аплодували, і тому часто вдавався до трюків: він не усвідомлював, що робить зле.
Визнання та статки принесла не “Гаряча п’ятірка”, а створений значно пізніше, у повоєнні роки, спеціально “під Армстронга” інший ансамбль “All Stars” – “Усі зірки”. З ним він набув такої слави, якої не мав жоден естрадний діяч світу. У 50-60-ті роки Армстронг став “послом миру” та об’їздив з гастролями весь світ. Він знявся більше як у 60 повних та короткометражних фільмах, працював з найвідомішими фірмами грамзапису, записав сотні годин своєї, іноді “гарячої”, іноді трохи сумної “блюзової” музики. На честь його 70-річчя з ініціативи президента Сполучених Штатів у Голівуді відбувся грандіозний прийом, на якому були присутні 6700 запрошених.
На жаль, доводиться визнати, що з часів Армстронга джаз, що належить до індустрії розваг, зробивши крок вперед у технічному відношенні, в ритмічному, мелодійному та гармонійному плані зробив крок назад. Ера синтезаторів та електронної музики зробила непотрібними живий оркестр, емоційне спілкування замінила на екзерсис (систему вправ) нездар. Електронні носії звуку звільнили авторів від необхідності володіти елементарними музичними законами та нотною грамотою, щоб записувати музику, а можливість нашвидкуруч “творити” музику і ритм на синтезаторі спримітизувала музичну думку. Тому і висуває мас-культура не талановитих, а “розкручених”, не композиторів та виконавців з новими музичними ідеями, а продюсерів з “крутими” бізнес-планами, за якими стоять спонсори з тугими гаманцями. Тому й душить нас ефір низькопробним непотрібом.
Проте, є один-єдиний критерій, який дозволяє легко відрізнити якість твору і виконання: треба поглянути на нього з дистанції часу. Кращим роботам Армстронга більше 70 років, але вони мають над нами таку ж владу, ніби створені в наші дні. Людство завжди потребуватиме хоралів Баха та хорусів Армстронга.
|
|
