Мовчання руйнує Львів
ПАМ"ЯТКИ
Микола БАНДРІВСЬКИЙ, депутат міської ради
“Не руйнуйте відкрито пам’яток старовини, але й не реставруйте їх. Минуть роки і вони самі зруйнуються. Робіть вигляд, що не помічаєте цього, оскільки зайняті вирішенням великих народногосподарських завдань...” – одна з усних директив радянських часів (цит. за: Гречин К. // Аудиторія, 1998, № 3, с. 18).
У байку можна, зрештою, й повірити, якщо її повторювати щодня. Так і щодо “вмираючих” кам’яниць у центрі Львова: журналісти навіть престижних і шанованих усіма львівських видань підхопили кинуту з магістрату “качку”, що, мовляв, пам’ятки архітектури валяться в центрі Львова... самі. А на виведення їх із аварійного стану буцімто немає коштів. Спробуймо з’ясувати...
Ще 13 травня минулого року сесія Львівської міської ради прийняла Ухвалу № 228 “Про спрямування коштів від орендної плати за нежитлові приміщення на ремонтно-реставраційні роботи у центральній частині м. Львова”. Ухвала зобов’язує акумулювати на ці потреби 50 % коштів, зібраних ЖЕКами в центрі міста. Однак, пункт 1.2 тієї ж Ухвали зобов’язував перераховувати ці кошти “...з урахування Ухвали Львівської міської ради від 26.02.1998 року за № 1083 “Про залучення коштів для утримання і ремонту будинку міської ради”. Завдяки цьому казуїстичному “уточненню” гроші, призначені на рятування пам’яток потекли зовсім в іншому напрямку і на інші потреби. Ви гадаєте, бодай хоч одна гривня була виділена на “вмираючі” будівлі – пам’ятки архітектури в центрі Львова, такі як: Театральна, 16 (охор. № 1320), пл. Соборна, 14 (охор. № 1223) та ін.? А дзуськи! Виконком, на відміну від депутатів сам вирішує, що в центрі Львова є аварійним і вкрай потребує ремонту. Головне – сесія проголосувала за “необхідну” Ухвалу. А з грішми виконком вже якось сам...
Ви не зауважували, з якою неймовірною швидкістю йде нарощення п’ятого (мансардного типу) поверху на міськраді і перекриття його мідною бляхою? Так, тут задіяні ті кошти, які насправді мали рятувати архітектурне обличчя нашого міста. А замість того його сучасні можновладці покращують собі умови праці (нагадаю читачам, що на 4-му поверху міськради знаходяться два “силових” департаменти: житлового господарства та архітектури. У першого з них пам’ятки архітектури перебувають на балансі, а другий – власне архітектурний, зобов’язаний піклуватися про їх збереження. У складі цього департаменту навіть є Управління охорони історичного середовища, яке створене в 1992 році замість ліквідованого ДІАЗу – Державного історико-архітектурного заповідника. Тобто в нас все, як за радянських часів: хто що охороняє, той те й має.
Я б не заперечував проти нарощування ще одного поверху над міськрадою, якби виконком або ж Галицька адміністрація знайшли хоч пару сотень гривень на перекриття проваленого даху на пам’ятці архітектури на пл. Соборній, 14 чи знайшли інвестора на сусідні з ним відселені будинки, теж пам’ятки, на пл. Соборній № 12 (охорон. № 1222) та № 15 (охорон. № 567). А що робиться замість цього? Три дні тому департамент житлового господарства оголосив конкурс на придбання двох останніх приміщень за (Ви не повірите!) 42 000 у. о. та 58 000 у. о. Вершиною абсурду є останній пункт у переліку об’єктів виставлених на конкурс – відома всім скалічена пам’ятка архітектури XVIII ст. на вул. Театральній, 16, за яку львівські житловики вимагають 50 000 у. о.
За що?! Та такі “вмираючі” будівлі, доведені до такого жахливого стану саме департаментом житлового господарства (в якого ці пам’ятки перебували на балансі довгі роки), треба віддавати за одну гривню й на додаток звільняти на 19 років від орендної плати. Головне – щоб за рік-другий пам’ятка була належно відреставрована і не відлякувала своїм виглядом потенційних інвесторів від центру Львова. Напрошується здогад, що комусь у владних структурах вже добряче намуляли око оті напіврозвалені кам’яниці, яким по три-чотири століття. Тому й вирішили не давати кошти на ремонт, а почекати поки самі заваляться. А після цього мати справу вже зі “звільненою” земельною ділянкою – одне задоволення. І від охочих побудувати свій бетонно-скляний офіс у центрі міста – встигай тільки відбиватися. Головне – ні копійки на реставрацію, тільки новобудова, і десь приблизно такий механізм зараз запущений у дію.
Все було б добре, якби не одна дошкульна проблема: вимоги пам’яткоохоронного законодавства України (зокрема, ст. 207 КК за знищення пам’ятки архітектури) та вимоги ЮНЕСКО, основною з яких є гарантія щодо дотримання законів про збереження та реставрацію пам’яток архітектури. Окрім того, невжиття з боку міськвиконкому дієвих заходів по збереженню відселених кам’яниць – пам’яток архітектури суперечить Положенню Міжнародної (Вашингтонської) Хартії про охорону історичних міст (1987) та Положення стосовно міст, які занесені у список Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
І після цього всього ще когось дивує, що до Львова не йде так довгоочікуваний інвестор? Як сміливо підмітив голова Галицької райадміністрації на річному звіті свого відомства, у вихідні дні на Личаківському цвинтарі буває чомусь більше людей, ніж у центрі Львова... Серйозно перейнявся проблемами “омертвіння” центру Львова і міський голова. Але, на жаль, дотиснути і скерувати потік коштів із ремонту міськрадівського даху на приведення до пристойного стану конаючих пам’яток довкола Ринку, ніхто чомусь не здатен.
Складається враження, що такі цінні відселені пам’ятки архітектури XVII-XVIII ст., як на вул. Староєврейській, 22, на вул. Братів Рогатинців, 23, на вул. Театральній, 16 нікому вже із чільних достойників не потрібні і ці пам’ятки кинуті напризволяще, щоб “тихо й поступово вмирати“.
|
|
