Акт 30 червня 1941 року
ІСТОРІЯ
Ігор МЕЛЬНИК
Закінчення. Початок – стор. 1
Тепер деякі дослідники люблять будувати припущення: що було б, якби німці “були мудрішими” і погодились у 1941 році на якусь форму української державності, як це вони дозволили у Словаччині чи Хорватії? Звичайно, це могло б мати вирішальний вплив на перебіг воєнних дій на східному фронті та безумовно призвело б до поразки СРСР. Хоча, без сумніву, перемога у ІІ світовій війні все одно була б на боці США та її союзників. Але переможці не могли б не рахуватись у післявоєнному світі з Україною і навряд чи пішли б на відновлення радянської імперії. Та й жертви українців у цій війні були б значно меншими.
Однак сталось так, як сталось, і Акт 30 червня 1941 року став кульмінаційним пунктом українських визвольних змагань середини ХХ століття, давши поштовх розвитку збройного опору окупантам, який тривав до середини 50-х років.
Знаменно, що на ці дні припадає ще дві роковини. 29 червня 1945 року згідно з договором між СРСР та Чехословаччиною Закарпатська Україна стала складовою частиною УРСР, щоправда, без Пряшівщини та Сиґідської Марморощини. А 28 червня 1940 року, після капітуляції Франції, відбувся поділ Румунії. Угорщина захопила Північну Трансильванію, Болгарія – Південну Добруджу , а радянські війська зайняли Північну Буковину та Бесарабію. До складу України увійшли, разом з Буковиною, Хотинщина та Буджак з Ізмаїлом і Білгородом, зате заселене переважно українцями нинішнє Придністров’я стало складовою частиною Молдавії. Кордони, перекроєні тоді Сталіним, залишились у спадок нинішній незалежній Україні, якої б не було без Акту 30 червня 1941 року.
|
|
