Тарас Чорновіл: Я не буду конформістом
– Перше, що вразило в результатах довиборів у Верховну Раду по 115-му виборчому округу, – це нетрадиційно низька для мешканців Галичини явка. Це, звісно, жодним чином не ставить під сумнів легітимність вашої перемоги, але чи затишно ви почуваєтеся, будучи обраним не просто меншістю, а меншістю від меншості?
– Річ у тому, що така кількість, яка прийшла у Львові – це нормальний відсоток громадян, які приходять на вибори в будь-якій нормальній країні. Явка ста відсотків – ознака тоталітаризму. Те, що було на референдумі – один із фактів рецидиву тоталітарного режиму, які в нас іноді проскакують. Тому низькі відсотки є якраз ознакою демократії. Тільки в нас вона, на жаль, трохи з інших причин. У всьому світі люди не йдуть голосувати, бо знають, що кого б вони не обрали, їхнє життя від того не погіршиться, а в нас люди бояться і, часто небезпідставно, що кого б не обрали, їхнє життя не покращиться. Це – принципова різниця і я б сказав, що навіть трагедія. На наступних виборах ця меншість може відіграти дуже недобру роль, через те, що при такій явці дуже легко фальшувати. На цих виборах ті, хто збирався зробити “вибори без вибору”, діяти нечесними методами, програли через те, що вони не допрацювали технічні моменти і не врахували порядності львів’ян. Що стосується іншого нюансу меншості, то ви гляньте на те, як відбулися вибори в інших округах, гляньте хто пройшов і яка була явка. Відносно чесно відбулися вибори лише у двох містах: у Львові і в Києві, себто там, де явка була найнижчою. Я не беруся цього доказувати, але я змушений про це заявити: по всій Україні явка була не вища, як 30%, деінде досягає до 50-60% – це все, гадаю, докинуті голоси. Іншими словами я намагаюся сказати, що низька явка не мусить викликати почуття морального страху і незручності, бо я переконаний, що якби явка (реальна, а не сфальшована) була вищою, пропорційно зросла б і кількість відданих за мою кандидатуру голосів. Занепокоєння мусять викликати причини, які відбивають у виборців бажання голосувати й брати активну участь у політичному житті держави.
– Ви говорите про певну “нечесність” інших кандидатів, але її до певної міри закидають і вам. Не йдеться про відверті фальшування – блок ПРП-НРУ-КУН, який вас підтримував, звинувачують у тому, що під час передвиборчої кампанії він узурпував владу й чинив тиск на громадську думку...
– Це один із варіантів, щоб поставити все з ніг на голову. Коли я читав у газетах інтерв’ю з тією людиною, яка це сказала, то сміявся так щиро і відверто, як уже давно цього не робив. Треба вміти гідно, відверто і просто визнати свою поразку: просто встати і сказати: “Я програв”. Я дуже вдячний Вікторові Мусіяці, який вранці передзвонив і привітав мене з перемогою, Михайлові Хвойницькому, який теж по-людськи гарно мене привітав і з яким ми відразу ж відновили свої давні товариські стосунки. На жаль, чимало хто на такі кроки ще не здатний. Мені здається, це – просто загальноукраїнська проблема недостатності елементарної політичної культури. Що стосується мого тиску, тим більше на рівні області, то це просто смішно. Так, справді наш блок формує більшість у міській раді, рухівцем навіть міський голова, але наша влада зробила один дуже добрий крок: вона не втручалася у виборчий процес і я не був кандидатом від влади. Мої контакти з владою обмежилися однією зустріччю з Василем Куйбідою, коли він відмовився висуватися в кандидати на мою користь. Я взагалі уникав зустрічей із владою, щоб уникнути таких звинувачень. Тиску не було, люди просто повірили мені, бо я йшов від блоку партій: від команди в команду, яка є в нас у парламенті. Час одинаків у політиці минув. Всі втомилися від розбрату, всі хочуть об’єднання.
– Варто, власне, сказати, що здатністю чинити тиск на громадську думку в нас свого часу відзначилася президентська вертикаль. Чому, на вашу думку, вона цього разу бодай мінімально не втрутилася в виборчий процес? Може, це – вияв утрати виконавчою владою інтересу мати в цьому парламенті “своїх людей”?
– Причина полягає в ряді факторів. Насамперед у тому, що в Києві зараз відбувається певний перерозподіл влади. Я не хотів би цю сферу дуже серйозно аналізувати, бо є багато речей, які довести зараз неможливо. Я просто знаю про певні нюанси, які свідчать про розгортання дуже серйозної ворожнечі між олігархами, про те, що вони почали гризти одне одному горло. Я не будую на тому жодних ілюзій, бо гадаю, що скоро вони всі помиряться, але на сьогоднішній день конфлікт є, і обласна адміністрація не знає, хто з цього конфлікту вийде переможцем, а хто переможеним. Саме через це місцеві можновладці тимчасово відмовилися від активних дій. Говорити ж, що Президентові вже не розходиться, хто працюватиме в Верховній Раді, гадаю, неправильно. Кучмі і його адміністрації було важливо, щоб не пройшли ліві, – це дійсно так. Окрім цього, у країні дуже серйозний законодавчий вакуум, і якщо раніше Президент недооцінював моменту законотворення, то зараз він зрозумів, що керувати державою “ручним методом” стає небезпечно. Верховна Рада почала реально потужно працювати і це суттєвий момент. З часу створення більшості у вісім разів зросла кількість законопроектів, які проходять, і, що важливо, неймовірно зросла якість законів. Це дуже й дуже суттєвий момент. Я й не йшов би у Верховну Раду, якби вона й далі залишалася бездіяльною.
– До речі, яку тактику роботи у Верховній Раді ви провадитимете?
– Я йду в уже сформовану команду й працюватиму безпосередньо у блоці фракцій НРУ та Реформи – Конгрес, де всі рішення приймаються або голосуванням, або консенсусом. Моя позиція загальнополітична співпадає з позицією цих фракцій – інакше я від цього блоку й не йшов би. Щодо моєї безпосередньої роботи, то я схиляюся до того, щоб працювати задля потреб регіонів – ми занадто багато пропустили в цьому напрямку. Питання місцевого самоврядування, адміністративної реформи тощо, для мене визначальні. Це має бути нормальна логіка кожного депутата-мажоритарника. Регіони треба рятувати, а тим більше львівський, який перебуває зараз у стані страшного занепаду й зневаги з боку держави.
– Чи не боїтеся ви, Тарасе, прикро вразити своїх виборців “негостротою” позиції, яку ви в контексті блоку фракцій збираєтеся зайняти, адже вони (себто виборці) поза вашою волею все ж проводять аналогію між вами і вашим батьком?
– Моя позиція завжди була й буде достатньо гострою. Я ніколи не опущуся до конформізму. З цілого ряду питань, які нав’язуються сьогодні Україні, можна очікувати дуже принципової моєї власної боротьби. Інша річ, що блок – це команда, яка передбачає наявність у ній “гвинтиків”, “рівноправних” учасників, і людини, яка бере на себе роль “двигуна”. Так от я себе бачу на місці між “двигуном” і “гвинтиком”, яким я не можу бути принципово, адже така позиція не відповідає моїй життєвій активності. Я не можу сліпо підкорятися рішенням, з якими я не згоден. Я буду відстоювати і відвойовувати те, що вважаю правильним і вартісним. Але мушу сказати, що достеменно знаючи ситуацію в усіх трьох партіях і їхніх фракціях, я переконаний, що суттєвих протиріч не виникне, адже все, що приймалося ними донедавна мене задовільняло.
– Гаразд, Тарасе, блок і справді не передбачає одноосібного лідера, а от окрема політична партія – інша річ. Із набуттям статусу народного депутата логічною була б і зміна вашого статусу у вашій партії. Чи маєте ви амбіції щодо ролі “двигуна” в НРУ?
– Тут слід розрізняти три поняття, бо роль “двигуна” – одне, роль “лідера” – інше, а роль “голови партії” – ще інше. Це дуже добре, коли всі ці поняття можна застосувати до однієї особи, як це було з моїм батьком, В’ячеславом Чорноволом, але, зазвичай, це не так. Роль “двигуна” в партії я готовий виконувати хоч сьогодні. Натомість роль лідера переймається не самою людиною, а надається їй від оточуючих, коли тебе починають сприймати як лідера, створювати тобі харизму. Лідером я хочу стати однозначно, а от чи хочу я стати головою Руху – інша річ. На сьогоднішній день в НРУ є голова, який у рухівському середовищі сприймається як харизматична постать і є достатньо добрим дипломатом для виконання тих потреб, які нам зараз необхідні. Ми прагнемо об’єднання політичних партій, які близькі нам ідейно, які близькі нам за своїми державницькими і реформаторськими принципами, і для цього нам потрібна така постать, якою є видатний дипломат і політик Геннадій Йосипович Удовенко. Хворобливих амбіцій і любові до посад у мене нема, в мене є амбіції чину. До того ж, я не хочу стати людиною, через яку можуть розпочатися внутріпартійні розбрати. Нині в Русі все спокійно, жодних протистоянь нема і те, що висвітлюється в пресі, дуже й дуже часто надумане.
Розмовляла Тетяна Нагорна
|
|
