Таїни дактилоскопії
КЛУБ КОМІСАРА БОНЦЯ
Нинішнє чергування видалося напрочуд спокійним – очевидно, злива зіпсула полювання шукачам нічних пригод. Бонцьо сидів у криміналістичному бюрі, гортав газети і смакував запашною кавою. Господар бюра, поліційний експерт Людвік Пфіфер, тим часом повністю заглибився у свої мензурки і скляні пластинки і тільки скрушно прицмокував язиком. Зазвичай Пфіфер геть вимордовував гостя нескінченими теревенями, а нині був такий мовчазний і зосереджений, що Бонцьо мимохіть насторожився:
– Що ви там усе яйкаєте, пане Людвіку? Перепочили б трохи, випили б зі мною кави.
– Та от ніяк не дам ради з тамтим самогубством матуристки Гроґулівни! Піскозуб казав здати справу до архіву, мовляв, там усе ясно як білий день, а щось вона мене муляє.
– Що ви хтіли тим вповісти? Ви ж самі занотували у протоколі, що на бравнінґу є іно відбитки десператки і жадних інших!
– Так то воно так, пане Юзю, та не подобаються мені ті відбитки. Знаєте, а от зробімо тепер експеримента. Візьміть-но до рук пістолета і прикладіть собі до скроні.
– Гаразд, уже приклав. Що, і на цинґль тра тиснути?
– Тисніть, прошу пана, він не заряджений. Тепер обробімо пістолета вуглевим порошком і погляньмо, як лягли ваші відбитки. Ну, а що я казав! А от відбитки Гроґулівни розташовані так, ніби вона тримала бравнінґа люфою від себе!
– Цебто це не самогубство?
– Ні, пане Юзю, схоже, що бідачку застрелили і вклали їй бравнінґа до рук вже по смерти. Тим мерзотникам клепки не бракло, та все ж вони забули, жи зброя втрафить до рук досвідченого експерта.
– Я так і гадав, що тут нечисто. Вродлива і багата пестунка долі має за місяць скінчити студії і пошлюбити дуже достойного хлопа. А замість цілого того щастя пускає собі кулю в голову! А весь чималий спадок по матері переходить до її зведеної сестрички. А сестричка та – любаска знаного ошуста Бельковського! Тепер усе ясно. Пане Людвіку, завдяки вашій пильності розкрито ще один тяжкий злочин.
– Що й казати, пане Юзю, теперка кримінальники помудрішали. Коли пан Курка тільки-но запровадив ві Львові дактилоскопічне бюро, ми їх пачками лапали. А нині вони працюють іно в рукавичках. Або вимащують пальці спеціяльним клеєм. Та і не просто воно – шукати злодія за самими відбитками. Було би в нас, як в Америці – там поліцаї про всяк випадок беруть відбитки у всіх підряд, зачинаючи від шкільної дітлашні. То є дуже помічне, пане Юзю. Може, хтось собі і заміряв забити чи зрабувати, а ще сто разів подумає, бо знає, що на поліції є його пальчики.
– Здається, це не перший трафунок, коли вбивця хтів викрутитися, залишивши нам чужі відбитки. Пам’ятаєте справу цукерника Дзядка?
– Ага, це коли любаска зарізала хлопа і підкинула ніж із відбитками його шлюбної жінки? Ножа вона поцупила у Дзядкової на кухні. Коли б не моя наука, бідна кубіта вже б зогнила у криміналі. На щастя, та стервоза Ґеля й гадки не мала, жи коли ріжуть хлопа і коли – шпондерок на канапки, то залишають ріжні відбитки.
– То ви твердите, що досвідченого експерта здурити неможливо? А як же довічна мрія злодія – пограбувати банк і залишити там “пальчики” тестьової, га?
– Скорше за все, тестьова викрутиться. Теперка правдивий спеціяліста вміє стільки мудрих аналізів, жи дуже трудно було б замилити йому воко.
– Виглядає, що такий злочин під силу тільки спеціялістові? – гмикнув Бонцьо і раптом зауважив, що на Пфіферове лисувате чоло набігає хмара.
– Пане Людвіку, чи ви розгнівалися на мене? Присягаю, що не хтів вас скривдити. Я ж знаю, що ви не тільки ліпший дактолоскопіста, а й найпурєдніший зі смертних.
– Та ні, пане Юзю, я не гніваюся. Мушу ствердити, жи ви мали рацію. Найгірше, коли злочин планує той, хто мусить його розкрити. Такого не візьмеш голіруч. Знав я одного покруча зі Станіславова. Жінка його любилася з сусідою, а він не хтів того стерпіти і вирішив забити обох. А як знав, жи поліція одразу впаде на його слід, то примудрився лишити на цизорику чужі відбитки, та ще й такі, що годі відшукати... То така, пане Юзю, прикра історія, жи не хтів-бим згадувати. Найприкріше, жи я сам вивчив його на експерта.
– Стривайте, пане Пфіфере, то він був вашим колєгою?
– Та був, трясця його матері.
– І за його чин арештували невинну людину?
– Ні, пане Юзю, вбивцю не знайшли... Киньмося тої розмови, ліпше я вам іще свіжої кавусі запарю!
– Здається, я вже знаю, як він це зробив! Станіславівським поліцаям не пощастило – вони не мали власного Бонця!
Справді, а як же експерт-перевертень спромігся це зробити? Відповіді – наступного четверга.
Відповідь на кримінальну загадку “Злочин і кара”, вміщену у “Поступі” від 15 червня:
Відсутність на бюрку відбитків Мандля і Скавронка звільняє Клоппера з-під підозри: навряд чи він повитирав би відбитки попередніх клієнтів лихварки і залишив би власні. Алібі для Мандля – першого клієнта Фляксової – забезпечив різник Скавронек, котрий бачив лихварку живою о 10 годині. Виглядає на те, що стару таки забив той Скавронек, по чому стер усі відбитки.
Л. А.
|
|
