BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 23 червня 2000 року |

Зиновій Кулик: "Понад усе в мене - Україна"

– Пане Зиновію, зачну з Ваших останніх львівських років. Ще навчаючись у Політехніці, Ви пробували сили в журналістиці, потім вирішили стати дипломованим журналістом, працювали на Львівській студії телебачення. У 1973 році Ви закінчили Львівський університет і зразу після закінчення перейшли працювати в обком комсомолу. Чим Ви займалися в обкомі комсомолу?

– Півтора місяця інструктором, а пізніше – завсектором інформації.

– Ви курували журналістику, точніше, як тепер кажуть, медіа? Що входило у Ваші обов’язки?

– Збір інформації, обробка для прийняття рішень. Сектор преси тоді був у відділі пропаганди – вони займались пресою.

– У ЦК комсомолу теж займались інформацією?

– Так, той самий сектор інформації.

– До журналістської діяльності Ви повернулися після захисту дисертації з політології.

– Саме повернувся, я був призначений, даруйте, тоді ще не ставали, тоді саме призначали, першим політичним оглядачем на українському телебаченні. І треба сказати, що Микола Федорович Охмакевич тоді через мої передачі, через коментарі, через мою щотижневу програму “Хто ми” мав величезну кількість неприємностей. І своїм найбільшим досягненням у журналістиці я вважаю не інтерв’ю з Горбачовим чи Лєхом Валєнсою, а системну роботу з формування громадської думки перед грудневим референдумом 1991 року.

– Що Вам дала комсомольська робота? З нинішньої точки зору – більше позитивного чи негативного?

– І те, і друге. Тоді це було те, що ми пробуємо сьогодні робити через молодіжний уряд, молодіжний парламент. Комсомол тоді ні за що не відповідав, але це була нормальна, як на мене, підготовка кадрів для тамтої системи. У таких ігрових або напівігрових ситуаціях відпрацьовувались механізм прийняття рішення, його опрацювання тощо.

– А негатив?

– Негативу теж досить, тому що людина в молодому віці пізнає всі пружини бюрократичного механізму – комсомол був віддзеркаленням партійної структури – то пізніше дуже важко проявити якийсь елемент творчості, нестандартності. Якщо ця людина обирає для себе таку апаратну долю, то розуміє, що буде там таким собі гвинтиком, виконавцем. Через це для людини, яка хотіла щось зробити в житті, комcомольський стаж – це був певний досвід, а далі йшлося працювати за фахом.

– Яке Ваше ставлення до останнього покоління комсомольців – кінця 80-х, які пішли у бізнес, і багато з них успішно ним займається?

– В принципі ніяке. Тому що, з одного боку, їм було дуже важко: вони розуміли, що все йде до розвалу, а треба було публічно відстоювати ті ідеї, які не мали перспективи. З іншого боку, їм було порівняно легко, бо, дійшовши до певного щабля, вони набули адміністративного досвіду і багато в чому їхня успішна бізнесова діяльність побудована на жорсткій централізації, особливо у банківській сфері. І цей досвід жорсткого адміністрування, а також те, що конкуренція тоді була невеликою, дозволив їм створити структури, які на початках працювали достатньо ефективно.

– Яким був Ваш особистий розрив з тамтою системою? Коли Ви вийшли з партії?

– Я, на відміну від багатьох знакових фігур, навіть керівників національно-демократичних рухів і організацій, вийшов з партії не після ГКЧП, а після аспірантури – за рік до ГКЧП. Причому достатньо демонстративно, але це вже така справа...

Керівництво компартії України було абсолютно непридатне до горбачовських змін, реформ.

– Зараз створюють міф про автономістські інтенції компартії України часів Щербицького.

– Такі ідеї були присутні. Більше того, згадайте групу “239” у Верховній Раді. Хоча ззовні вона могла виглядати монолітною, насправді всередині групи були і автономістський, і пристосуванський, і ортодоксальний напрямки. В кінцевому результаті, мотивація ортодоксів при голосуванні за Декларацію про державну незалежність є загадкою.

– У Вас є гіпотези для її пояснення?

– Немає, більше того, я не бачу потреби їх шукати.

– Вас не цікавила історія як наука?

– У даному випадку стоїть питання: для чого провадити такі дослідження. В кінцевому випадку в політиці має сенс результат, а не процес. Якщо політик творить історію, то він хоче досягнути результату, якщо не вміє творити – стає аналітиком. Так само як поет і літературний критик: є люди, які творять літературу, а є такі, які постійно говорять, що це погано. Хоча наступне покоління критиків каже, що це геніально, а третє покоління ставить під сумнів і перше, і друге.

– Мені видається, що коли б ми зрозуміли мотиви тодішнього голосування комуністів, то це допомогло б усвідомити причини нашої теперішньої кризи.

– Я не бачу прямої залежності. Стан сьогоднішній, це не результат їхньої тодішньої позиції, це – значно серйозніше. На мою думку, такий крок, який був здійснений у Чехословаччині із забороною комуністам займати керівні посади, у нас був просто неможливий. Неможливий тому, що навіть комуністично виховані чиновники (а інших у нас не було) у масі своїй були виконавцями – вони не приймали рішення і не знали, що таке відповідальність за прийняте рішення. Вони виросли у системі, коли основною їхньою метою було отримати завдання зверху, передати вниз, у кращому випадку проконтролювати виконання. Тобто основне, що потрібно справжньому чиновнику – відповідальності за прийняте рішення – вони не мали.

Але це можна було б розглядати як єдину причину, якщо у нас була б альтернатива, якщо ми могли б сказати – 150 тисяч чиновників звільняємо, у нас є 130 тисяч підготовлених інших. У нації, яка не мала державності понад триста років такий прошарок був просто відсутній. Через це всяка спроба імплементувати в існуючу систему людей з іншими поглядами відразу каралась чиновничим апаратом. Плюс відсутність досвіду – маємо приклад керівництва окремими областями не цією номенклатурою, що не дало жодного результату.

– А могло львівське керівництво в окремо взятій області щось зробити?

– Та нічого.

– А якби тоді перемогла ідея федеративного устрою України, це щось би змінило?

– Абсолютно ні, це було б тільки на шкоду. Федеративний устрій України тільки ще більше заморозив би різницю між Сходом і Заходом. Він добрий тоді, коли є національно-культурна відмінність окремих регіонів країни при спільних економічних завданнях. Тоді кожен регіон розвиває культуру на своєму рівні, хоч об’єктивно всі все одно інтегруються – це лиш питання часу, а спільність економіки тримає державу. В умовах економіки України, яка на 70 відсотків працювала на військово-промисловий комплекс, федералізація означала консервацію тих мовних, культурно-етнічних та інших особливостей, штучно нав’язаних у східних та південних областях. Оскільки спільних економічних інтересів не було – це привело б до реального розвалу держави. Через це проголошення України унітарною державою – це абсолютно правильне рішення.

– Процес зближення, про який Ви кажете, має і зворотню сторону – Галичина в мовно-культурному відношенні щораз дужче наближається до отого Сходу, що домінує і кількісно, і політично. Тобто чи не отримаємо ми в результаті такого зближення не Україну, якої прагнемо, а унітарну Малоросію?

– Це питання не стратегії, а тактики. Хоча стратегічно – ці речі закладені в період романтичного прийняття Конституції. Причому хоча закладено лівими – це я розумію, але підтримано правими.

Стаття 10 Конституції, друга частина (те, що вона друга, не означає, що вона – другорядна): “В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.” Тобто оце і є помилка. Якщо б держава дбала про розвиток мов національних меншин тільки в місцях компактного проживання – це було б одне. Бо далі ці конституційні норми йдуть всюди – в законі про пресу, про радіо і телебачення і т.д. Якщо при цьому врахувати, що наші сусіди виділяють суттєві кошти саме на виконання другої частини десятої статті, тобто на захист і розвиток російської мови в Україні, а ми для української мови нічого не робимо, то це вже не питання федерального чи унітарного устрою – це вже питання конституційного розуміння захисту інтересів титульної нації держави. А цього у нас немає ні в ідеології, ні в економіці, ні в жодних інших сферах.

– У цьому контексті: яке Ваше ставлення до заборони “Нашого радіо” у Львові і до ініціативи міської ради щодо мораторію на трансляцію російськомовних пісень у громадському транспорті, закладах торгівлі і харчування?

– Щодо першого я можу лише повторитись: абсолютно правильно і абсолютно не відповідає чинному законодавству. Неодноразові спроби міністерства інформації впровадити такі речі розцінювались як спроби впровадити цензуру. Я розумію, що це не демократично, я розумію, що це не популярно, але я такі рішення однозначно підтримую. Якщо дещо спростити, то розвиток суспільства має дуже багато аналогій з розвитком особистості. Ви свою дитину у 2-3-х річному віці обмежуєте, в 10-12 років Ви щось дозволяєте, але впроваджуєте інші обмеження. І лише після родини, школи, церкви – Ви їй даєте свободу. А тут захотіли дати абсолютну свободу суспільству, яке ще вчора засипало в тоталітаризмі. Це і є отой романтизм і непрофесійність отих, хто формував Конституцію і чинне законодавство.

– Я так розумію, що Демсоюз приклався до формулювання тексту питань референдуму?

– Так.

– Чому він такий неякісний вийшов, отой текст?

– Він не є неякісний, він компромісний. Тому, що після Демсоюзу його взяли в руки справжні правники, плюс було кілька варіантів, погоджених між кількома партіями, що підтримали цю ідею. Результат, тобто те, що ви бачили в бюлетені, можна розглядати як досягнення нашої юридичної науки.

– Плакати хочеться від таких досягнень.

– Я розумію.

– Позволю собі змінити тему. Ви багата людина?

– Заможна.

– Що таке, у Вашому розумінні, заможна людина?

– Я вважаю, що заможна людина, це та, яка в нинішніх умовах може задовільнити свої життєві потреби. Через це заможність – справа диференційована, вона залежить від культури потреб. Мене задовільняє моя квартира, мене задовільняє моя службова машина, мене задовільняє дача моєї родини.

– У Вас з дружиною спільний сімейний бюджет, чи в кожен має свої гроші?

– Спільний. Це є галицьке виховання.

– І хто розпоряджається цим бюджетом?

– Вона. Моя справа здобути, її справа – поділити.

– Ці вибори – перші у Львові із серйозною участю Демсоюзу. І разом з тим перші вибори у Львові, на яких застосовуються “брудні” технології. Чи є зв’язок між цими фактами?

– Жодного. Власне оці вибори продемонстрували мінімум “брудних” технологій. По-справжньому “брудні” технології прийшли не зараз, а значно раніше. І ті, які на превеликий жаль нині застосовуються у Львові – це тільки повторення старих “брудних” технологій. Скажімо, від мого імені роздаються наклепницькі листівки на інших кандидатів – хоча з самого початку я принципово нікому не даю ніяких характеристик. У даному випадку, я хотів би, щоб зрозуміли одне: жодними виборами моє політичне життя не закінчується.

– Ви будете балотуватися на наступних виборах по цьому окрузі? Чи це залежить від Вашої перемоги чи поразки на цих виборах?

– Це залежить від результату: яка перемога і яка поразка. Якщо перемога переконлива – тоді можна подумати. Якщо поразка непереконлива – теж можна подумати. Якщо поразка провальна – експеримент на цьому закінчиться.

– За переконаннями Ви ліберал чи консерватор?

– Розумієте, я вважаю себе прагматичною людиною. Я – консерватор, якщо бажаю залишити корисне. Ліберал я, якщо потрібно йти вперед, ризикувати. Але ризикувати достатньо прораховано.

– Як би Ви означили себе за шкалою ліві-праві?

– Якщо говорити класичними визначеннями кінця ХІХ століття, то я себе визначав би як право-центрист. А якщо мислити нинішніми, ще й українськими реаліями, то ліві від правих не відрізняються нічим, крім кольорів прапору. І там, і там – весь набір гасел постсоціалістичних, а ще й совкових з державним патерналізмом, соціальним захистом і т.д. і т.д.

– Хто з українських дисидентів Вам найбільш симпатичний? Може є, може був?

– Михайло Горинь. І не просто тому, що в нього ювілей тепер. Він був не просто дисидентом, він був дисидентом, який знав, чого він хоче і як це робити.

– Що для Вас Львів?

– Я не хочу повторювати гасел одного з моїх опонентів. Більше того, якби я сказав понад усе, це не цілком відповідало б дійсності. Чим може бути для нормальної людини місто, в якому ти народився, виріс, сформувався. Місто батьків, родини, могил. Дуже багато, але не понад усе. Понад усе в мене – Україна.

Розмовляв Орест Друль

POSTUP - ПОСТУП
№106 (550),
23 червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Досить бути провінцією!
·Треба зробити вибір
·Півріччя Віктора Ющенка

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·АРХІВАРІУС
·Львівські вибори - демократія у неприхованій красі
·Львів"яни про вибори

НАША СТОЛИЦЯ
·Нацмени плакалися комісару
·Кандидатів меншає катастрофічно
·Випускникам - "гарвардські" дипломи
·Китайські розвідники у Львові
·Добре обличчя Львова
·Подаруємо діятм радість
·КІЛЬКА СЛІВ
·ЗВЕРНЕННЯ

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·В електроенергетиці буде жорстка дисципліна
·Півріччя Віктора Ющенка
·ЕКОНОМІКА

ПОСТУП У СВІТ
·Як не Піночет, то хоч Берлусконі
·Погрози Стрільців Ольстера
·Авіакатастрофа в Китаї
·Представництво СДС у Багдаді
·Відставки врятували коаліцію
·Спадковий парламентаризм
·СВІТООГЛЯД

ЕЛЕКТОРАЛЬНИЙ ПОСТУП
·Пастирське звернення
·Перемога без головної нагороди
·Тарас Чорновіл: "Разом ми переможемо"
·Зиновій Кулик: "Понад усе в мене - Україна"

НАФТА У ПОСТУПІ
·Де починається нафта, там закінчуються національні інтереси?

СПОРТ-ПОСТУП
·СПОРТ-БЛІЦ
·Іспанія та Югославія стали останніми учасниками чвертьфіналу

АРТ-ПОСТУП
·Думки респектабельні, не зовсім, а то й просто дивні
·Сюрреалізм міфів

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·З усіх усюд
·ГОРОСКОП