BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 21 червня 2000 року |

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

Юзьо ОБСЕРВАТОР

Листування з Юзьом
Обсерватором

Нарід пише ріжне. Пише багато. І як я тото маю розмістити на одній сторінці? Але спробую.

“Шановний пане Юзю!
Хочу Вам подякувати за величезну благородну справу, яку робите. А саме: Ви єдиний на Львівщині утискаєте права русскоязичнава населення. А то б ходили вони по Львову свобідно і не відчували б на собі ніякого тиску. А так – мають вже на кого жалітися.

Події, що відбуваються останнім часом у Львові, означають одне – ми підійшли до критичної межі. Ракова пухлина, котру ми за своєю щирогалицькою вихованістю намагалися не помічати, врешті-решт прорвалася, показавши Україні всю нашу сутність. Ми нічим не відрізняємося від східняків. Як тут, так і там на високих державних посадах сидять чиновники, які не володіють державною мовою, молодь слухає те, що їй нав’язують з-за північного кордону, а простолюд носить в кишені двомовні паспорти. Авжеж, мітинги під Шевченком із активною участю пенсіонерів просто вражають. Їхні гасла – теж. Але цього ніхто не чує. І не зачує. А ми підійшли до межі, за якою слова вичерпуються. Які вже тут можуть бути слова? Співчуття? Скорбота? Ні! ВОНИ ВДАРИЛИ НАС! Чому ми не можемо завдати удар у відповідь?

Дбаючи про права національних меншин, ми дійшли до того, що пора захищати національну більшість.

Однак я маю претензії до Влодка Костирка. Мене просто дивують засоби, якими він популяризує свою позицію. З одного боку – ніби й правильно – “не вбиваєш ти – вбивають тебе”. Це дійсно засвідчує наш теперішній стан. Але не можна так категорично відгукуватися про решту населення України. Адже українці таки є! Ви не зараховуєте до їх числа галичан, та вони все-таки існують. І за Збручем також живуть люди, котрі розмовляють українською мовою і не збираються приєднуватися до Росії. Може, їх мало, може, вони непомітні, але вони живуть і вірять у те, що мають власну державу. І на Галичину часом дивляться як на взірець. Хоча я, живучи тут, не бачу нічого взірцевого.

Тепер про галицький сепаратизм. Всі бажання Костирка розіграти на українських землях югославський сценарій марні. Нас просто ніхто не відпустить. І в Києві на цю дискусію подивляться як на черговий регіональний маразм. Треба відокремлюватися від Росії, а не від України. А ви однаково не зробите галичан вищими від решти мешканців України. Навіть якщо писатимете про них латинкою та ще й із великої літери.
Ксеня Безіменна

А ось інший наш читач висловив куди радикальніші погляди.

“Чудеса та й годі. Чого тільки тепер не пишеться у пресі після вбивства Ігоря Білозіра. Чомусь ніхто з російськомовних ніде не пошкодував, що бандюги вбили такого інтелігентного чоловіка. Вони мовчать. Їм однаково. Вони були б раді, щоб нас усіх тут повбивали. Вони забули, де знаходяться, що давно нема їхньої імперії, що вони тут не господарі.

Отже, ми їм нагадаємо, що після війни ще довгі роки вони боялися виявити своє москвоязичіє. І щойно тепер, за демократії в незалежній державі, обнагліли. І винні в тому самі ж добродушні галичани, бо й вони часто роблять те саме, що й чужинці. Шкода, що ті молоді галичани не народилися на Сибіру. Своїх теж треба так прати, щоб чужі боялися. Теперішні молоді галичани ніяк не реагують на прояви антиукраїнства.

Цих зайд треба ставити на місце, як і в інших державах, бо кочовому племені все одно, де жити і кого дурити. Гдє харашо – там родіна. Де росіянин – там кримінал, – почув я в м. Олександрія. Як писав Євген Гуцало – це нація гробарів і завойовників. Ви погляньте, хто торгує на промислових ринках, а хто сільськогосподарськими продуктами. Хто в залізничних касах і фотографіях сидить. Хто продає літературу.

А яке в московськоязичних мислення, свідчать слова однієї працівниці університету: “Стьопа, что ти гаваріш? Здєсь русскіє давним-давно билі, даже уліца наша Русская єсть”.

Ми мали свою ЗУНР і цього треба дотримуватися. Україна закінчується на Збручі, а за Дніпром – Азія.
Стефан Гуцул

Цікаво, що пишучи про Азію за Збручем, п. Гуцул наводить антимоскальський вислів з... Олександрії. Еге, видно, і там не вся ще Азія.

А ось постійний читач нашої газети Олексій Лісненко вимагає, аби російськомовні та українські книги в книгарнях більше не стояли разом, а тільки окремо. Їх, вважає він, треба розгрупувати на відділи української та іноземної літератури. “Адже люди, бачачи такий стан речей, думають: якщо книжки вкупі, то і держави можуть бути вкупі. І молодь це бачить і діти підростають”. Свята правда: книжки вкупі – держава в...

“Мені, як і тисячам львів’ян, – наголошує пан Лісненко, – набридло жити в русифікованому місті. Львів повинен бути виразно українським містом”.
Сарафанюк П. В.

Декотрі читачі вбачають у Юзьові останню інстанцію.
“Добре, що є п. Юзьо Обсерватор, до якого можна звернутися, коли “болить” те, що бачиш чи чуєш. Інші інстанції глухі, німі, сліпі, тільки язик довгий мають.

Багато говорили й сумували у прямому ефірі ТК “Міст” щодо загибелі І. Білозіра та проблем української пісні. А ми були неабияк подивовані, що ТК “Міст” має записи його пісень. А де ж ті пісні були, наприклад, на святковій програмі зустрічі 2000-го року? Чи на концертах-вітаннях, чи на святі м. Львова, чи у Великодніх передачах, а особливо в молодіжних???

Невже треба забити чергового композитора, щоб мати нагоду пізніше два дні передавати твори, написані ним, і дивуватися його таланту. А по закінченні прямого телеефіру – знову пускати голівудські фільми з російським перекладом?
А молодіжний телеканал пропагує африканських співаків, реклама – під чужу музику, для прогнозу погоди також нема відповідної української музики. Що – українська естрада не підходить? А може, не знають і не хочуть знати, і не цікавляться доброю українською естрадою?

Коли взагалі пісні І. Білозіра “крутили” по телебаченню останній раз? Чи дбало українське телебачення, нехай хоч львівське, про Ігоря Білозіра?
Щоб не було бурхливої “реакції” на українську пісню, спочатку треба полюбити її і щиро прикластися до того, щоб і ворог її полюбив!
Львівська Зоряна

Велике занепокоєння українців Москви викликало інтерв’ю генерального консула Росії Солоцинського газеті “Високий замок’’.

“Відверто скажу, воно на мене справило гнітюче враження, – пише голова Секретаріату ОУН-го Руху в Москві Віктор Дерега-Лубенецький. – Буквально приголомшує примітивізм і поверховість в оцінках і підходах до вирішення далеко не простих двосторонніх проблем, небажання зрозуміти і визнати національні інтереси українців. Що стосується так притаманного дипломатам шляхетства, то його при розмові з панею, якщо судити по публікації, не було й сліду.

Звичайно, все можна заперечувати, відкидати, переводити розмову на другорядні теми, як це намагався робити генконсул. Але факти – уперта річ, їх не сховати. І з ніг на голову не поставиш, що дуже вже хотілося зробити п. Солоцинському. Не могла нота МЗС РФ щодо “витіснення російської мови з повсякденного вжитку в Україні”, зляпана в гірших традиціях комуно-імперської дипломатії, не спровокувати новий виток загострення між Києвом і Москвою. Її ультимативний тон, погрози, імперське нахабство і неповага до народу, який століттями русифікувався і винищувався, не робить честі Росії і не додасть їй друзів в Україні. Ця нота викликала подив і розчарування у всіх, хто ще хоча б трохи вірив, що Росія стає демократичною, цивілізованою державою. Та марні надії, бо присвоєння чужого, втручання в справи інших – це в неї на рівні генетики і тут ще довго нічого не вдієш,
В. Солоцинський цитує слова
В. Путіна стосовно захисту прав і інтересів “соотєчєствєнніков”, в т. ч. в інших країнах, і пояснює, хто ж вони такі. Він декларує (зверніть увагу, чоловік робить свій внесок у науку!): “це особи, які вважають себе пов’язаними з російською культурою. Це можуть бути не тільки росіяни, а й євреї, татари, білоруси тощо”. Серед “тощо”, мабуть, і папуаси. Отож якось звернеться до пана В. Путіна деякий “пов’язаний” папуас зі скаргою, що українці порушують його мовні права (в т. ч. не визнають його мову державною) і маршалу Сєрґєєву є робота. Якщо, звичайно, в нього після Чеченії військо залишиться.

А байки про витіснення російської мови з усіх сфер життя, повсюдне гоніння російської культури ї етноцид росіян в Україні і шалена ухраїнофобія в Росії – одного поля ягоди. В роздмухування їх свій вклад уносять посольства і генконсульства РФ. Треба ж хоч чимось відзначитися, бо на щось порядне, як бачимо, не вистачає хисту.

Солоцинський, мабуть, як кажуть в Одесі, читачів газети за дурнів має, бо інакше він би не об’явив світові, що не знає жодної спеціальної програми, яка передбачала б експансію російської культури чи економіки в Україну. Лукавить пан. Всім же відомо і про урядові постанови в цьому сенсі, про виконання яких він регулярно звітує, і про діяльність його співвітчизників. Правда, слово “експансія” ніде не використовується, але вживаються інші, не менш експресивні – “сохранєніє і расшірєніє язикавово, культурнаво арєала і економічєскаво вліянія і прісутствія”. Не вмер Данило, так болячка задавила!
Щодо пресрелізу, одержаного газетою, й говорити огидно. От де дійсно все поставлено з ніг на голову! Так брехати не міг навіть горезвісний Геббельс. Ніхто в Росії до сьогоднішнього дня і не збирався виконувати жодного пункту широкомасштабного договору стосовно забезпечення інтересів і прав українців в РФ. Як і донедавна, тут нема ні однієї української школи, газети, вищого учбового закладу (Український інститут задавили в зародку), нема ні радіо, ні телепрограми українською мовою і т. д. А в Росії сьогодні проживає українців більше, ніж росіян в Україні, – понад 20 мільйонів. Порівняймо. У Парижі у Слов’янському кварталі мешкає 150 тисяч українців – і вони мають 5 українських шкіл і випускають 5 газет українською мовою. То хто все-таки щодо до кого веде асиміляцію і етноцид?

У той же час пан Солоцинський, поза його бажанням, зробив для нас і добру справу – ще раз продемонстрував, наскільки двоєдушна і підступна Росія стосовно України і українців, що не партнер вона нам і не добра сусідка. Ненавмисно ж кажуть, що скільки чорного пса не мий – не відмиєш. Пора вже нам самим рішуче і серйозно відстоювати і свої інтереси, і свої права. Досить миритися з роллю молодшого брата, якого старший не вважає за людину”.

А буває, що й духи озиваються: “Дорогий пане Юзю!

Пише Вам дух графа Станіслава Скарбка. Я ту на небі уважно читаю Ваші обсервації, та й дочитався про суперечку з приводу моєї фундації – львівського театру (нині ім. Заньковецької). Обсервації – то дуже добре, лишень вони у наших галичан перетворюються в діалог за принципом “Сам дурень”. Люди вже не читають нормально газети або слухають радіо, а лишень вишпортуют в тім якісь блуди, жеби тикнути їх у писок автора. Так і з тим моїм нещасним театром.

Жеби Ви, кохані львів’яни, не сперечалися задурно, то я Вам повім, як то направду було. Ще в 18І8 р. я післав перший лист до Станового Департаменту Галичини в справі театру. Проект навіть возили до Найяснішого Цісаря, але-м зазнав фінансового краху, бо, як Ви певно знаєте, я не все вдало проводив свої фінансові операції, та й тоті ігри газардові.., але про то не будем. Аж в 1833 р. я знову взявся за свою ідею. Архітект Людвік Піхль, якого мені насватав губернатор Галичини Ф. д’Есте, зробив проект за кілька місяців, а згоду на будову театру дістав-ім від Найяснішого Цісаря 15.11.1835 р. Від ідеї до дозволу вже минуло 17 літ. З них 2 роки мусів-ім воювати з містом, бо попри то, що-м давав свої гроші на будову, місцеві влади не хотіли відразу пристати на мої умови. Щоби урядити у власній кам’яниці, крім театру, ще ресторан, цукерню та кав’ярню, треба було спеціальний дозвіл ґміни. А ще ледве допросився, щоби звільнили виділену ділянку від податків. В 1833р. я заінвестував перші гроші в будову. Передовсім треба було вислати кількох матолків до Європи (моїм коштом), щоби перейняли технічні новинки у театробудуванні.

Будова була готова в 1842 р.: від ідеї до реалізації минуло 24 роки. Театр відкривали два дні. 28.03.1842 р. пройшла перша вистава німецькою мовою Ф. Грільпарцера “Der Traum, ein Leben”, і це називалося “відкриття німецької сцени”, а наступного дня відбулося відкриття “польської сцени” виставою О. Фредра. Хоча в перший день я отримав цісарські привілеї, лишень другого дня, під час відкриття польської сцени, я урочисто оголосив про створення власної фундації для сиріт та убогих, будівля якої збудована не у Львові тільки через паскудний характер наших міських урядовців.

І тепер, коли я з неба дивлюся на той бідний обдертий будинок театру, що хоче завалитися, то мої сумніви стосовно правильності мною вчиненого тільки ростуть. Щороку в Україні, та й у Львові зокрема, вибирають річного мецената, і я зі здивуванням бачу, що ними стають ті, хто щось десь зробив за державні гроші. Дорогенькі нащадки, меценат – це той, хто віджалував зі своєї кишені грошенята на щось доброчинне. Лише таке на небі рахується. А фінансова підтримка передвиборчих кампаній нікчемних кандидатів у депутовані, котрі потім тільки шкодять народу – то ще й гріх. Хоч і я мав паскудний характер, грішив тим газардом, але вибачено мені через мої доброчинні справи. І тримаю тепле місце коло себе для того, хто зафундує рятувально-реставраційні роботи театру Скарбка у Львові. Ще й за нього замовлю добре слово перед Найвищим, щоби йому помагав на землі.

І не сваріться, не осуджуйте, прощайте один другому, як я пробачив Вам те, що Ви викинули мені пам’ятник з вестибюлю театру. Пам’ятайте, що згори все добре видно.

Такого листа переслав граф Скарбек та й велів Вам особисто передати. Посилаю його поштою з надією, що не пропаде.

З повагою, пошановувачка
св. пам’яті графа Станіслава
Мартина Скарбка
і Юзя Обсерватора – Л. О.”

POSTUP - ПОСТУП
№104 (548),
21 червня 2000 року
·PDF - ст.01n
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Галицька солідарність
·Знову в Росію
·В "Епіентрі" скандалу
·Справедливість для Австрії

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·"Електротранс" проти "обленерго"
·Андрій Парубій - як... Мати Тереза
·"Стан української мови - незадовільний"
·Львів"яни захищатимуть Ліван

НАША СТОЛИЦЯ
·ЗВЕРНЕННЯ
·Київ - дорогий, Львів - безцінний
·Служба 411 у Львові
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·В "Епіентрі" скандалу
·Знову в Росію
·Комісар ОБСЄ вивчатиме становище російської меншини
·Тигипко не повернеться в уряд

ПОСТУП У СВІТ
·Монарх вимагає компенсації
·Папу запросили до Пхеньяна
·Тайбей пропонує Пекіну мир
·Бутефліка - африканський миротворець
·У президенти - лише Кшаклєвського
·СВІТООГЛЯД

ОСОБИСТІСТЬ У ПОСТУПІ
·Літо патріарха
·Михайло Хвойницький

АРТ-ПОСТУП
·Під батутою японця
·Скіфське срібло у Львові
·Вони не бавляться в театр, вони йому служать

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ
·ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Гривні не потрібні гроші МВФ
·Кінець епохи великих спекулянтів
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·"Прикарпаття" стало третім зайвим
·Залишилося лише три вакансії
·СПОРТ-БЛІЦ

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·Шарлеруа - поле битви
·ГОРОСКОП