Варшавська опера на львівській сцені
СТОЛІТТЯ
Люна ГАЛАС
Нещодавно у рамках святкування 100-річчя Львівської опери її директор Тадей Едер мав честь приймати гостей із Великого театру Варшавської національної опери, які приїхали до нас із виставою-концертом “Віва Верді, віва Монюшко...”, яка в Польщі, щоправда, йде під назвою, в якій акценти розставлено інакше: VIVA MONIUSZKO, VIVA VERDI....
Нагадаємо, що останнє спілкування між Львівською і Варшавською операми відбулося аж на початку 90-х, коли до Польщі на обмінні гастролі львів’яни вивозили “Украдене щастя “ і “Золотий обруч”, а варшав’яни привозили “Гальку” і “Страшний двір”. Напередодні теперішнього приїзду трупи, укомплектованої із 57 оркестрантів і 70 хористів (адже ця вистава характерна тим, що представляє не сольні партії, а саме добірку хорів із найславетніших опер Верді, Монюшка та інших європейських композиторів), прибув робочий “десант” із перших осіб Варшавської національної опери у складі директора, художнього керівника й диригента, сценографа, режисера і режисера-постановника. Шановні гості, які відвідали наше місто вперше (окрім директора, який тут уже втретє), мали багато вражень від проходів Львовом, де їх і зафіксував об’єктив фотографа. А після оглядових екскурсій Тадей Едер і представники Великого театру провели прес-конференцію, на якій, властиво, й з’ясувалося, що назва театру якнайвлучніше відповідає суті. Виявляється, Варшавська національна опера має найбільшу в світі сцену, навіть більшу за сцену Большого театру в Москві! До порівняння: сцена славнозвісної “Метрополітен-Опера” на 40 відсотків менша, а споруда Ла Скала може вміститися як декорація всередині Великого театру Варшавської національної опери. Відповідно, був грандіозним і той мистецький проект, яким львів’яни мали змогу насолодитися недільного вечора.
Як зазначив директор Варшавської опери Вальдемар Домбровський, пропозиція про гастролі надійшла за два тижні до приїзду. Основний гастрольний графік у театрі напружений і розписаний на рік наперед, та виступити у Львові – висока честь для польських артистів. Тому керівництво вирішило познайомити наших меломанів зі своєю візитною карткою – програмою, яка має найбільший попит у Польщі. “Приїзд до Львова – завжди велика подія для польських діячів культури. Ми маємо особливі сентименти до Львова і до його театру, – наголосив директор Варшавської опери. – Наша артистична пропозиція досить своєрідна, оскільки вистава – це не окрема опера і не концерт сольних партій. Це спроба представити великі хорові хіти оперного репертуару із популяризаторською метою. Виставу слід трактувати як запрошення до прекрасного світу опери. Нам вдалося у межах одного вечора показати всю красу головних хорових творів Верді. А поєднання із хорами з опер Монюшка створює європейську цілісність. Так постав спектакль, якого ще не було в оперних театрах, бо це не концерт і не певна театральна форма, а щось дуже особливе, незвичне для слухача, але улюблене і поціноване на основі нашого чинного репертуару. Щоправда, оригінальний склад оркестру, задіяного у “Віва Монюшко, віва Верді”, становить 85 осіб, а хору – 100, але такій кількості артистів не було змоги приїхати, бо й так довелося пристосувати дійство до меншого дзеркала сцени”.
На думку Тадея Едера, це в жодному випадку не якийсь компромісний варіант, а дуже пізнавальна і водночас мистецька акція. “Львів’янам цікаво було поглянути саме на цю виставу, бодай з огляду на те, що ми завжди маємо великі претензії до наших режисерів: нарікаємо на статичність хору. Тому для нас цікаво, як зроблено рух хору на сцені під час співу”.
І справді, вистава сподобалася глядачам, які майже заповнили партер і всі три яруси, незважаючи на те, що квитки коштували 20-50 гривень. Ціна вхідного квитка становила 5 гривень. (Для порівняння, у Варшаві це обходиться у 3-25 доларів). Що ж стосується сценографії, то на рідній сцені інсценізації додатково допомагає техніка. В’їжджає віз, на якому стоїть хор, і це додає більше динаміки до загального руху. А в A pensiero хор співає перед залізною завісою, бо там достатньо місця для такої великої групи хористів. У нас цього не було, бо й так всю сценографію довелося зменшувати, але львів’яни змогли переконатися у видовищності програми, яка мала багато відтінків – і музичних, і візуальних: вигадливі костюми, які витворювала зміна накидок, гама світлових ефектів, лаконічні образи лаштункового тла тощо. Та головне – професійні якості хору, і не менші – оркестру, в якому, наприклад, чотири тромбони звучали так злагоджено, немов один! Перша дія починалася увертюрою з опери “Сила долі”, потім ішов тріумфальний марш з “Аїди”, хор із “Трубадура”, два хори з “Ріголетто”, вступ до “Травіати”, хор циганів і матадорів з “Травіати”, хор з “Отелло”, увертюра до “Набукко”. Другу дію відкривала увертюра до опери Монюшка “Арія”, потім ішли сторінки опер “Галька” і “Страшний двір”. Європейську музику представлено весільним хором з “Лоенгріна” Вагнера, хором мисливців з опери Вебера “Вільний стілець” та вальсом з “Євгенія Онєгіна”.
Польські музичні критики високо цінують виставу “Віва Монюшко, віва Верді...”. Войцєх Маруха, який схвально поставився до програми з оперних хорів, зазначає, що сьогодні серед меломанів ще утримується традиція фаворизувати в опері сольні голоси примадонн і тенорів при повному нехтуванні й недооцінюванні інших складових оперної дії, наприклад, хору. Але ж усі, хто вважає оперні хори тільки додатком чи музично-сценічним тлом для солістів, захоплюються не тільки аріями чи дуетами, а й прекрасними хоровими піснями і сценами. Не можна переоцінити ролі хору в оперній виставі, бо він не тільки емоційно збагачує музику, вносячи до неї шляхетний пафос (хори Верді), ліризм і тепло (хори Монюшка), народний елемент (хори в російських, польських, чеських операх) або національну екзотику (опери Делібеса, Бізе, Глінки, Бородіна). Не тільки пісні, а й військові, воєнні, тріумфальні марші звучать як голос народу й громади. Хор в опері виконує властиві тільки йому драматургічні завдання.
Не раз, як-от у музичних драмах Модеста Мусоргського “Борис Годунов” і “Хованщина” чи “Набукко” Дж. Верді, хор виростає до рангу головного збірного героя опери (російський люд, старовірці, євреї у вавилонській неволі), який не тільки творить на сцені колоритні людські групи чи сценічний рух, а й бере активну участь у дії, коментуючи події, а насамперед – вносячи елемент пожвавлення і звукового збагачення у музику опери.
Яка убога була б “Аїда” Верді без ефектного хору в фіналі II акту з тріумфальним маршем, що сталося б із “Набукко”, якби в ньому залишилися тільки сольні партії? А прекрасні хори селян в “Паяцах” Леонкавалло чи “Сільської честі” Масканьї, які творять специфічний клімат півдня Італії? А чудесна вулична сцена з II акту “Богеми” Пуччіні чи патетичні співи пекінського люду в “Турандот” того ж композитора, що спирають дух у грудях слухача?
Та чи можна взагалі уявити собі опери без таких великих ефектних хорів? Хорові пісні і сцени з опер творять великий і дуже розмаїтий репертуар – справжню скарбницю прекрасних мелодій, гармоній і ритмів, різноманітних настроїв і сценічних ситуацій. У цій скарбниці урочисті коронаційні співи сусідують з плачами й жалобними піснями. А пісеньки сільські, весільні, обжинкові – з мелодіями мисливських чи лицарських пісень. Справжніми клейнодами патріотичних зрушень є в тому пребагатому репертуарі легендарні хори Верді з ранніх або пізніших опер майстра: “Набукко”, “Лихварі”, “Ернані”, “Макбет”, “Трубадур”, “Сила долі”, “Аїда” чи “Отелло”.
Від часу свого створення в далеких 40-х роках ХІХ ст. вони завоювали весь світ, ставши справжніми національним гімном. Окремо в згаданому шерегу підноситься прекрасний хор євреїв у вавилонській неволі з III акту “Набукко”, в якому звучать благання до Бога, щоб дав той змогу людям повернутися до своєї батьківщини. Va pensiero затьмарює своїм блиском інші красиві хори Верді. Тому Patria оpresa з “Макбета”, Si ridesti il leon di Castiglia з “Ернані”, або “Єрусалим” чи O Signore dal tetto natio з “Лихварів” ніби відсуваються у його тінь. За життя композитора вони були знані в Італії не тільки завдяки своїм красивим, енергійними мелодіями, але більшою мірою завдяки патріотичним настроям. У “Набукко”, “Лихварях” чи “Ернані” Верді вдалося поєднати дуже далеку минувшину з актуальними справами свого краю, через що він і прислужився визволенню його з-під чужого панування. В добу risorgimento ті хори виконували дуже важливу роль як народні пісні з революційним закликом. І як писані на мурах потаємні ініціали короля Віктора Еммануїла складалися в ім’я Верді (Vittorio Emmanuele Re di Italia), підтримуючи дух народу, так і мелодії вердівських хорів зміцнювали серця і підігрівали бійців Гарібальді до битви...
До речі, нехай не журяться ті, хто не мав змоги прийти на цей унікальний концерт: Великий театр – Національна опера Варшави дарує меломанам світу компакт-диск з добіркою великих оперних хорів під назвою Viva Moniuszko, viva Verdi..., який фактично є справжньою вердівською антологією (бо 9 з 13 хорів диску – це хори з опер Верді). Хоча якщо точніше – це поєднання італійської хорової музики ХІХ ст. зі слов’янським елементом: хор жінок з II акту і мазур з IV акту “Страшного двору”, хор Po nieszporach з III акту “Гальки” а також вальс з хором з II акту “Євгенія Онегіна” Петра Чайковского. Щодо хорів Верді, вибір спинився, окрім найбільше відомих з “Набукко”, “Трубадура”, “Аїди” чи “Отелло”, ще й на хорі циганів і матадорів з “Травіати”, дворян з “Ріголетто”. Сусідство хорів Scorrendo uniti з “Ріголетто” з двома хорами зі “Страшного двору” і хором Gli arredi festivi з першого акту “Набукко” виявилося надзвичайно цікавим. Альбом зроблено на основі концерту хору й оркестру Великого театру – Національної опери під керівництвом Яцека Каспшака (підготовка хорів – Богдан Гола), поставленого в грудні 1999.
Цей концерт ми й мали нагоду бачити на сцені Львівської опери. А серед поважаних глядачів був і корифей української музики – диригент і композитор Микола Колесса, якому пишним букетом із червоних і білих троянд директор Варшавської опери засвідчив глибоку шану і повагу. До слова, цього разу всіх протокольних нюансів (як-от вітальні промови віце-консула РП, начальника управління культури, директорів обох Опер) було дипломатично, а головне – вишукано й шляхетно! – дотримано.
І з усього було видно, що обидві сторони налаштовані на продовження співпраці. Зокрема, Тадей Едер мріє про приїзд до Львова вистави “Скрипаль на даху” або про можливість запросити до постановки в нас котрогось із режисерів Варшавської опери. Натомість поляки мали змогу нещодавно слухати хор Львівської опери, який представляв у Варшаві українську духовну музику. А саме зараз наш хор бере участь у Днях української культури в Щецині та Сопоті.
|
|
