Банківський сектор стане прозорішим
ЧЕХІЯ
Наталія СТЕЛЬМАЩУК
Після економічної кризи 1998-1999 років обсяг проблемних боргів приватного банківського сектора в Чехії, за деякими оцінками, досяг 14,2 млрд. доларів, що становить 30% ВВП країни. Більше того, чеські банки, які в минулому займали провідні позиції у Східній Європі, сьогодні страждають через хронічні збитки.
На думку аналітиків, багато в чому ці проблеми пов’язані з політикою правоцентристського уряду, перебував при владі у 1992-1997 роках, який намагався зберегти державний контроль над фінансовими інститутами республіки. Офіційна Прага “змушувала” підконтрольні банки надавати підприємцям вигідні кредити, головним чином на купівлю держвласності, що було досить невигідно чеським фінансистам.
У результаті це призвело до зростання корупції серед банківських службовців, які видавали явно незворотні пільгові позики під заставу дешевої нерухомості. Існуюче законодавство Чехії не дозволяло простежувати подібні махінації.
Водночас збільшення кількості пільгових кредитів, які “не повертаються”, згубно позначилося на великому корпоративному секторі країни, якому для успішного розвитку просто не вистачило вільних капіталів.
Усвідомивши свої помилки, чеський уряд вирішив передати найбільші банки Чехії в руки іноземців – щоб банківський сектор став прозорішим. У 1999 році контрольний пакет акцій одного з чотирьох найбільших банків Чехії – Ceskoslovenska Obchodni Banka – купив бельгійський банк KBC. Однак інших бажаючих купувати чеські фінансові інститути поки що не видно. Виникає натомість зворотна тенденція – представники японського банку Nomura Securities заявили про намір продати свою 46% частку у третьому за величиною банку країни Investicni а Postovni Banka (IPB).
Спостерігачі кажуть, що найбільш імовірним покупцем IPB є той же бельгійський банк KBC. Виглядає на те, що бельгійці мають намір закріпити свої позиції на фінансових ринках Центральної та Східної Європи напередодні вступу Чехії у ЄС. У цій ситуації банк сподівається на серйозні вливання в чеську економіку (а заодно – й на зростання власних прибутків від операцій в країні) і деякі пільги з боку Європейського союзу, на які не можуть розраховувати японці.
|
|
