|
Юзьо ОБСЕРВАТОР
Каяття
Мушу зі смутком сповістити, жи в позаминулому числі емоції взяли гору над здоровим глуздом і наїхав я на Богу духа винного пана бурґомістра. Але дика смерть Білозіра і злочинна бездіяльність правоохоронних органів не могла не вивести з рівноваги. По спокійнім прочитанню отих обсервацій мушу визнати, що деякі пасажі є неоднозначні, і прошу читачів їх сприймати у сенсі, не образливому для шановного пана бурґомістра.
Листи від Юзя
Відкритий лист до пана ректора Львівського держуніверситету! Вельмишановний пане! Пише Вам Юзьо Обсерватор, для Вас просто Юзьо. Частенько прислухаючись до мови Ваших студентів, я помітив суттєву різницю між нею і тією мовою, котру прийнято вважати літературною. Це навіть не галицький діалект. Це щось особливе.
Карочє, ця мова мені так понравилась, щьо я рішив писати Вам тіпа, як вони розмовляють, бо, може, це Вам буде понятніше. З Вашого дозволу, я окремі словечька відіб’ю точєчьками, бо мої обсервації й діти чітають. Воно, конєшно, і всі другі студенти говорять не менш красіво, але Ваші студенти – чьо там скривать – гуманітарії, і мали б володіти мовою аборигенів на найвищьому рівні. А якщьо у них ні ... не получається, то, може, викладачі ..... нікудишні? Або мова – не главне? Хотя, може, це вони так прикалуються, і це у вас така всеуніверситетська гра тіпа “Зарніца”. І я собі думаю: щьо за ..... ? Приїжають діти із районів і щьойно попадають до вузу – зразу переходять на цей спеціфічний галицький суржик? Русизмів там, канєшно, менше, чим у суржикові телевізійному, але саме вимовляння звичьних українських слів якесь прикольне. Всі шіплячі на ... обов’язково пом’якшюються. Може, воно, блін, так звучіть благароднішє? І, може, це вони так маскіруються, щьоб тіпа не з села? Для мене тверді шиплячі асоціюються з мужністю, вони нас єднають з нашим минулим, а м’які шіплячі в устах студента – це якась манірність і кокетство, це як сюсюкання до дитини або щє гірше – загравання гомосексуаліста: “Чьом-чьом не прийшьов?”
Да-а, я Вам атвєчяю, пора уже випустити значки з написом “Я розмовляю українською” і вручяти їх тим студентам, які не прикалуються. А то, блін, получається якийсь порочьний круг. Студенти стають викладачями і вчять школярів цьому самому ........ чьоканню і .......... щьоканню, а в результаті не тільки зникає наша неповторна галицька говірка, але й літературна мова деформується до невпізнання. Адже і в школах вчітелі не звертають уваги на те, як спілкуються шьколярі.
Карочє, Ви, як ректор, могли б дуже просто вирішіти цю проблему. Досить оголосити наказ, щьо ті ...... студенти, які атвічяють на заняттях на цій прикольній мові, получяють на один бал нищє.
Щьоб я скис, коли це не подєйствує. А там гляди – і всі другі вузи візьмуть із вас примєр, а то в нєкоторих вапше в калідорах звучить ...... в ... кацапський могучий язик, а рєктари ........ тіпа не замічають.
І от я спрашиваю Вас: куди ж ми котимося, якщьо вже у Львові мусимо українізовувати вузи?
Жду отвєта, як соловєй лєта.
Телевізія
Я сі тащу, коли чую, як дублюють фільми українською мовою. Особливо це весело, коли знаєш добре мову оригіналу. Ну, в американських фільмах слово “фак” перекладається у нас просто на безліч слів. З цим ясно. Але ось я проглянув польський фільм “Гнів”, дубльований студією “1+1”, і звернув увагу на те, яка ж бо жалюгідна ця українська мова.
“Дупи до ґури!” – гукає герой, а перекладач сумлінно тлумачить: “Підйом!”. “Всратися” – це, виявляється, по-нашому “похезати”, і як тут не втішитися, що українська мова збагачується ще й блатним жаргоном? “Ґувно!” – “Не вийде!”. Чому не вийде – не ясно. А от зі словом “курва”, котре не є матюком і соромитися його немає сенсу, бо це те саме, що “крива”, взагалі смішно виходить. Його мовби й не помічають, а якщо врешті помічають, то перекладають дуже просто: “Чорт!”. Вираз “Я тобі впердолю!” звучить як “вріжу”, хоча це явно не те саме. А “відпердолься” означає “не лізь”.
Яйця
Добробут львів’ян відчутно зріс. Павла Зіброва закидали на Сихові не чим-небудь, а ЯЙЦЯМИ! Якщо так далі піде, то в майбутньому будемо шпурляти бананами, курячими стегенцями і біґмаками. Душа радіє за мій народ!
Імпрези
Булисьмо недавно з Юльцьою на виставці портретів у Палаці Мистецтва. Портрети кінця другого тисячоліття виглядали так, ніби мальовані були сто років тому. З тим, що тоді малювали ліпше. Переважна більшість робіт справляли гнітюче враження. Коли на гадку спадає мистецький Львів 20-30 років з його розмаїттям талантів, стає неймовірно сумно за наш наче б і бурхливий, але такий безликий час.
За окремими винятками виставка явила нам примітив і кіч, псевдоавангард і відверту мазню, місце якій лише на вернісажі. Виявляється, найвищий пілотаж авангардовості полягає у тому, аби перекрутити чийсь писок до невпізнання.
Але Юльці дуже сі сподобало:
– Йой, як би то було файно, аби поруч із портретами висіли оригінали!
Але шо ти з неї возьмеш!
Клюмба
Часами клюмба не доганяє моїх жартів і бурмоситься. Одна цьоця навіть вповіла:
– То ви такий патрійота, жи з нас лаха дрете?
– Та бігме, жи більшого патрійота за мене нема! Бо я ні про що так не мрію, як про те, аби ветерани визвольних змагань маршували в одностроях ще через сто літ. І аби й надалі їх щороку більшало.
Цьоця враз розквітла, як в саду лілія, і потисла мені ґраби.
Дуже смішні ахворизми я вичитав у газеті: “Геніталії – це не авіалінії Італії”. Правда, я тут ніц не второпав, але бігме було дуже смішно. Потім мусив довго Юльці пояснювати, що то таке – тоті геніталії, але вона ніяк не хотіла повірити, жи такі файні місцинки називаються таким гидким словом.
Другий ахворизм був ще веселіший: “Чоловіки – мов туалети: або занедбані, або зайняті”.
І відразу видно, жи той, хто це писав (певно, якась стерва), нігди в нашій обласній аграризації не був, чи то пак не була, бо там кльозети аж блищать. Бігме – виходити з них не хочеться. Понадто – вони ще й не зайняті! З цього можна зробити висновок, жи маємо винятки. Як з кльозетами, так і з хлопами.
Третя крилата фраза занурила мене в глибокі роздуми: “Псують життя три “г”: гроші, горілка, г... дівка”.
Я ніяк не міг дошолопати, що ховається за тим “г” з крапками. Може, “гола”? Але нащо тоді крапки? А на тоте єнше слово ніби крапок замало. І будь ту мудрий.
Експрес
Треба ту газету від Юльці ховати, бо як начитається, то зараз починає втілювати в життя.
“Як довести, що ви і мавпа – не пара?” – справедливо замислюється газета і сама собі відповідає: “Для початку поголіть ноги й під пахвами. Буде гігієнічно й естетично”.
І шо ви си гадаєте? Дивлюсь, а та вар’ятка вже вхопила мого станка за двайцять гривень і давай голити литки! А там в неї іно де-не-де якісь волосинки, і то такі тонюнькі, жи я плечима навіть не чую.
Листи до Юзя
КУДИ ЗНИКАЮТЬ ДЕПУТАТИ?
ЧИ МАЄ ОЧІ ВЛАДА?
Знову чергові вибори. Знову чергові кандидати у депутати або депутати у кандидати. І знову чергові обіцянки.
Але минає час. Вибори позаду, а наші дорогі обранці разом зі своїми численними обіцянками мов крізь землю провалилися. Вони просто зникають (безвісти).
Останнім часом вулиця Наукова прославилась ринком, який розкинувся просто-таки на вулиці, причому з одного боку якого знаходиться школа №45, а з іншого – дитячий ігровий майданчик.
З жахом дивлюся на школярів, які кожен день мусять з великими зусиллями обминати весь цей гармидер. Вони ступають обережно, з повагом, щоб не перечепитися за банку із оселедцями, яка стоїть на розпеченому асфальті.
Колись Україна славилась оселедцями на головах у козаків, а зараз вони попід ногами у кожного із нас. І якби ж то тільки оселедці, а то ще й печінки, серця, флячки і всілякі нутрощі.
Не здивуюсь, якщо, скажімо, у серпні виникне холера чи тиф. Тоді частина людей почне вмирати, а частина піде “до Шевченка” розмахувати руками і нарікати на свою тяжку долю.
Міліціонери просто зносять плечима – мовляв, ми цього не дозволяли, це все Сенчук. Отак, спихаючи один на одного, і повимираємо.
Інколи мені здається, що це вороги спеціально роблять, щоб виморити українську націю. І що найгірше – хтось їм потурає.
Але ж існує якась там санепідемстанція, яка, прийшовши в кафе чи бар, здирає штраф за те, що поварі ріжуть ковбасу і полядвицю одним і тим же ножем. Чому ж вони не прийдуть сюди? Хай би глянули, як тут щурі, сметана, мухи, масло і люди разом, вкупі...
Пан Кулик і йому подібні говорять, що треба дбати про своє місто, що депутат повинен виконувати доручення округу. Але ці розмови триватимуть лише до 25 червня, а потім розтануть, як сніг влітку.
Може, це прочитає той, хто хоче стати депутатом Франківського району? І якщо він цьому зарадить, то ми за нього проголосуємо.
Пане Юзю, пишу про те, що болить. Чекаю на розуміння.
З повагою Наталка.
13.06.2000
|
|
