В пошуках офірного цапа
РЕЗОНАНС
Ірина ДЖУРИК
Емоції б’ють через край. Клюмба вирує, провідники клюмби не встигають тиснути на гальма. Нарід конче хоче крові. І бажано щонайбільше. Оскільки на кров Воронова і Калініна доведеться чекати довго й нудно і цілком можливо не дочекатися ніколи, то треба розіп’яти когось уже. Негайно. Саме зараз.
А хто в нас перший на розп’яття? Кнайпа “Цісарська кава”.
Що вже гріха таїти, і наша газета приклалася до роздмухування емоцій. Знервований Юзьо Обсерватор наїхав відразу і на пана бургомістра, і на власницю кнайпи, обізвавши її “простою русскою бабою”. І проколовся. Як виявилося, Тетяна Нікітчин по матері лемкиня, член товариства “Лемковина”. Ну куди вже українськіше?
Другий прокол Юзя – це шпичка щодо писання і співання Тетяною пісень Василя Куйбіди. Знову ж таки – не на слова ж Єсєніна чи Маяковського, а на слова таки нашого хлопа. І нюанс полягає в тому, що пісні були написані десять років тому, коли пан Василь не займав іще такої високої посади.
Тим часом клюмба вирішила кнайпу змести з лиця землі. Цікаво – за що? Відповідь проста як дишло – тут було вбито Білозіра. Насправді це сталося значно далі – навпроти прокуратури, а за столиками кнайпи лише розгорівся конфлікт. І розгорівся цілком закономірно, бо ж Ігор бував тут буквально щодня й годинами просиджував із різними компаніями. До того ж Тетяна як композитор, автор багатьох пісень із Ігорем товаришувала, і то не на словах, як чимало можновладців після його смерті, а насправжки. Ігор міг частенько і в кредит посидіти, й навіть за так.
На жаль, публіка наша виявилася абсолютно дезорієнтованою і взяла твердження окремих авторів за чисту монету. Але коли починаєш виясняти для себе суть конфлікту, то раптом дізнаєшся дуже цікаві речі. Виявляється, місце, де знаходиться “Цісарська кава”, облюбували для себе й інші заклади, і хтозна, чи не зацікавлені саме вони у знищенні кнайпи. Цікаво було також довідатися, що місце під “Цісарську каву” ухвалила сесія міської ради, а не особисто пан бургомістр, як гадає клюмба. Щодо ідеї з капличкою, то виглядає вона досить комічно. Юзьо любить перегинати палицю і цього разу так само добряче перегнув. Поставити капличку на місці кнайпи? По-моєму – це маразм. Може, варто увічнити пам’ять Білозіра, встановивши на кнайпі насамперед пам’ятний знак із написом: “Тут любив відпочивати Ігор Білозір”? Саме так, як це робиться по всіх кнайпах Європи. А капличка, якщо б і мала стояти, то хіба навпроти прокуратури, де, власне, й загинув Ігор.
Пора, мабуть, дати спокій емоціям і зважити все як слід. Чим завинила “Цісарська кава”? Кому вигідно підбурювати юрбу на розбиття шиб? Щодня той чи інший національно заклопотаний тип підходить до відвідувачів кнайпи і ганьбить їх за те, що сидять там, ДЕ БУЛО ВБИТО БІЛОЗІРА! І хтось цим уміло керує. Хтось дуже тонко і спритно смикає за шнурочки. Хто?
Але ж завдяки цьому безліч істинно кацапських кнайп залишаються поза увагою обуреної юрби. Весь гнів спрямований тільки сюди. За принципом: бий своїх, аби чужі боялися? Ну, що ж – така вже наша національна традиція. Ми вміли це робити віками. На цьому виховані покоління. Бити свого – це якраз те, що нам удається найкраще.
|
|
