BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення
buy visitors



Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 13 червня 2000 року |

Той, хто завжди в епіцентрі

Вячеслав Піховшек справляє враження людини, яка може працювати 24 години на добу з ясною головою, без особливих ознак втоми. Інакше й не можна – він професіонал. Обравши собі абсолютно неспокійну професію політичного аналітика-журналіста, Вячеслав не скаржиться на темп життя. Упродовж інтерв’ю не змовкав його мобільник – перебуваючи фізично тут, у Львові, Вячеслав продовжував через стільниковий зв’язок готувати програму у Києві.

– Вячеславе, будь ласка, кілька слів про те, чим ви займалися до телебачення.

– Я закінчив філософський факультет Київського університету, трохи вчився на Заході – в Ляйпцігу (ще в часи Німецької демократичної республіки), трохи пізніше – в Гарварді. Готувався швидше до академічної філософської кар’єри. Тут, у Львові, є багато моїх колег, з якими я закінчував університет і яких я не забув.

Але ситуація повернулася таким чином, що в той момент відкривалися трохи інші можливості, альтернативні: можна було працювати поза державою, тоді як уся філософія належала до сфери держави, все це фінансувалося за рахунок держави, а мені завжди було потрібно трохи більше свободи. Я створив свій центр – центр політологічних досліджень, серед публікацій якого є достатньо відомі речі, скажімо, “Дніпропетровська сім’я” (про дніпропетровський клан). Мій прихід на телебачення, з одного боку, був випадковим, а з іншого – закономірним. Великого секрету в цьому немає – ми працювали в центрі разом з Дмитром Табачником. Табачник старший за мене, він закінчив історичний факультет університету і в певний момент, десь у році 91-му, обрав політичну кар’єру. А я так само мав можливість її обрати, але не захотів. Я й тепер не хочу мати політичної кар’єри. Хоча б з тієї причини, що, як мені здається, політичний журналіст в Україні має набагато більше впливу, ніж будь-який політик. Просто впливу на громадську думку, навіть не на думку того чи іншого політичного кола, а власне суспільства. Мати такий вплив для мене було завжди принципово. Коли Кучма переміг, Табачник став главою адміністрації і відкрилися нові можливості для роботи на телебаченні. Це був 1994 рік, а з лютого почав виходити “П’ятий кут”. Отак, власне, і почалася ця кар’єра. А те, що відбувалося з “П’ятим кутом”, а далі – з “Епіцентром”, вже більш-менш на очах.

– Це була ваша ініціатива – створення “Епіцентру”?

– Після виборів – так. У мене був досить серйозний конфлікт, пов’язаний з “П’ятим кутом”, з одним із моїх колег, фактично зі співавтором програми, з яким я мав тісні професійні зв’язки. Це був дуже особистий конфлікт. Те, що накопичувалося довгий час, в один момент рвонуло (десь після виходу прямого ефіру “Мороз проти Кононова”). Та будь-хто, хто працює на телебаченні, скаже вам, що існує маса різних суб’єктивних моментів, які дуже важко тримати під контролем. Проблема була в тому, що я виходив у прямому ефірі з “П’ятим кутом” лише два чи три рази, а сама підготовка до програми брала дуже багато коштів, і тому, приймаючи рішення про закриття програми, я неминуче підставляв і Роднянського. І мені було перед ним страшенно незручно. Приблизно в грудні 1998 року він сказав мені (я пам’ятаю цю розмову в одному з невеликих київських ресторанчиків), щоб я повернувся і почав робити іншу програму. Якби він цього не зробив, я би назад на телебачення не повернувся – це я кажу цілком відповідально. Працювати на інших каналах, крім “1+1”, я не хотів і не хочу. Я все життя заробляв собі тим, я політичний аналітик, я займаюся аналізом політики, тому можу завжди комбінувати ситуацію.

– Ви працюєте з командою?

– Є цілий “Український незалежний центр політичних досліджень”, у якому працює 32 людини, з них приблизно половина – аналітики.

– Тобто коли готується програма, то ви вже маєте для роботи опрацьований матеріал?

– Це досить серйозна аналітична робота, яка передує кожній програмі. Потрібно багато знати, щоб досягнути якогось результату.

– Чи відчуваєте тиск з боку владних структур і чи сталася якась зміна після виборів?

– Коли в ефірі українського телебачення працювали Княжицький, Ткаченко, Канішевський, Піховшек, Оля Герасим’юк з трохи іншою програмою, Вересень з трохи іншою програмою – оскільки тиск ділився на всіх нас, то, звичайно, було легше кожному з нас. А тепер я фактично залишився сам – я і Андрій Шевченко на “Новому каналі”, якого ви, на жаль, не бачите тут, у Львові. Але цей хлопець, я вважаю, має великий потенціал. Правда, в нього мало бійцівського досвіду – там, де треба бити в щелепу, він б’є в чоло і не пробиває, але це від браку досвіду. Йому потрібна потужна аналітична група, але йде він добрим шляхом.

Я насправді чекаю приходу нового кола журналістів, яке почне працювати. Але, на жаль, ситуація чомусь так не складається. Ми маємо прихід на телебачення не журналістів, а піарщиків. Це люди, від яких у мене інколи мурашки біжать по спині – їм уже все ясно, вони давно прийняли для себе рішення, їм давно зрозуміло, хто правий, а хто неправий. Все це достатньо складно. Щодо тиску – я до цього ставлюся по-філософськи. Він завжди був, є і буде. У країні, яка протягом своєї історії не знала демократії, де немає реальних демократичних традицій (а вони нізвідки не візьмуться, поки не буде змінено кілька поколінь українських політиків) важко було би вимагати чогось іншого. Інша справа – наскільки компроміс, на який змушений іти журналіст, є розумним, наскільки він заважає основній роботі – давати інформацію, позицію, якимось чином впливати на громадську думку. Маю надію, що в більшості ситуацій мені вдається витримувати цю лінію. Свідомий того, що ті компроміси, на які я йду, глядач бачить, і хоча б у такий спосіб відбувається формування суспільної думки.

– Чи ви вважаєте нормальною ситуацію, коли в ефір ідуть недубльовані російські фільми і передачі?

– Треба розділяти, що є можливо, а що неможливо. Деякі мої колеги вже аж надто втягнені у національну проблематику, сваряться за те, що “Пропала грамота” йде російською. Але “Пропала грамота” оригінально знята, Іван Миколайчук говорить там російською. Не можемо ми дублювати такі речі українською – це оригінальні голоси акторів. Це вивихи тої культури, того стану, який був у нас, і нічого з цим не зробиш. По-друге, закон усе досить чітко описує, і питання лише в його дотриманні. Я проблему мови не перебільшую, але зовсім не применшую. Скажімо, в тих колах, де мені доводиться працювати, в колі ТСН, я принципово примушую людей спілкуватися між собою українською мовою. Тому що це не лише мовні конструкції, але й певні архетипи культури, свідомості, це артикуляція розмовної сучасної української мови – тієї, яка потрібна глядачеві. І я тішуся тим, що однаково вільно і спокійно веду одну й ту саму лінію, скажімо, і у Львові, і в Харкові, і в Сумах. Зустрічаю, звичайно, різне ставлення і різне розуміння цього. Ті люди, які кажуть: нехай переможе сильніший, – з точки зору чистоти експерименту мають рацію. Але французи також мали рацію, коли вводили протекціоністські заходи щодо захисту французької мови. Кожна європейська країна розв’язує це по-своєму. І Україна, навіть з її обережним, інколи навіть непристойно політичним ставленням до російської мови також не є винятком – так ставляться чехи до німецької, французи до англійської. І я думаю, що нова Національна рада повинна почати виконувати свої функції. Вона неминуче стане об’єктом політичних нападок усіх: і тих, хто скаже, що вона надто повільно працює, і тих, кому буде здаватися, що вона надто радикально працює. Але це така робота, давайте не забувати, що ці люди обрали свою роботу самостійно, їх ніхто туди на ланцюгу не тягнув.

– Чи відчуваєте ви якусь загрозу для телебачення з боку олігархів?

– На телебаченні, оскільки є три національні канали, без сумніву, представлені всі точки зору. Як конкретні люди добивалися представлення цих точок зору? – різними шляхами. Чи відчувається тиск подібного роду зацікавлених груп? – завжди відчувається. Але на тиск завжди є антитиск, на дію – протидія. Журналісти мають багато можливостей враховувати всі точки зору і протистояти, коли такий тиск надмірний. Скажімо, як би там хто не ставився до Тимошенко, для мене принциповим є представляти точку зору уряду також. Представляти у тій формі, у якій звикло працювати телебачення – на синхронах, на текстах самих цих людей. Давати їх в ефір прямо, старатися не коментувати або коментувати по мінімуму – люди все самі зрозуміють. Відповідно, я думаю, що з погляду наявності всіх можливих варіантів, всіх можливих позицій стосовно певного політичного питання можуть бути представлені й олігархічні точки зору. От чого не можна допускати – аби були представлені тільки вони. І мені дуже соромно за тих моїх колег-телевізійників, які в деяких випадках взагалі цього не враховують. Я розумію, що всі ми люди, всі живемо в якихось важких обставинах, але, зрештою, і за наших обставин ця робота є суто добровільною – можеш собі вибрати іншу професію.

– Яка, на вашу думку, перспектива українського телебачення у плані створення нових аналітичних програм і гостро соціальних програм?

– Треба вести мову про те, що Національна рада повинна зайнятися творенням з УТ-1 справжнього громадського телебачення. Це єдиний канал, який фінансується бюджетними, тобто громадськими грішми, і це канал, на якому мають бути представлені всі точки зору суспільства. Передусім точка зору опозиції в парламенті. Скажімо, неможливо законодавчо закріпити, щоб ми на “1+1” представляли точку зору опозиції. Бо як ми маємо розділяти? – ми ж не політики. А от на громадському телебаченні це можливо. Можемо дійсно гарантувати такі права опозиції, можемо намагатися надавати їм місце для того, щоб вони представляли свою точку зору. Оце про громадське телебачення. Я думаю, дуже важливо не допустити так званого акціонування УТ-1, коли частина власності УТ-1 могла би опинитися в руках приватних осіб. Ну як державна власність і громадські гроші України можуть перейти у власність конкретної людини? Я розумію, що в дуже багатьох речах в Україні втрачено будь-які моральні обмежувачі. Але вже до такої межі – не думаю, щоб дійшло.

– Ольга Герасим’юк в інтерв’ю зронила фразу: “телебачення обирає президентів”. Чи відчуваєте свою особисту причетність до всенародного вибору?

– З моєї точки зору, в Олі Герасим’юк комфортніша позиція. Вона критикує владу як таку, суспільство як таке, бо влада несправедлива, а суспільство недозріле. Тому вона працює в цій сфері, у якій працює. Я працюю в політичній журналістиці. Я не можу бути настільки загальним, я завжди мушу говорити про якісь факти, про конкретику. Інколи не знаєш, радіти цьому чи ні, що від твоєї роботи стільки залежить у політиці і у виборі президента. Дуже важко визначити межу, коли телебачення перестає бути телебаченням і стає системою маніпулювання громадською думкою.

Я покладаю великі надії на Віктора Андрійовича Ющенка. Якщо відверто – він мене бісить тим, що ми згаяли останні 8 дорогоцінних тижнів. За останні 8 тижнів я можу сказати хіба що, скільки ікон він поцілував, демонструючи власну проукраїнськість. Але думаю, ніхто не буде сперечатися, що робота прем’єра полягає не зовсім у тому, щоб цілувати ікони. Робота прем’єра в тому, щоб робити економічні реформи. Вперше мене насторожило, коли в “Епіцентрі” Тигипко сказав, що в Україні з 1-го квітня немає колгоспів. Я собі подумав: ну що, я прокинувся 2-го квітня і виявив, що колгоспів нема? Радянській владі було потрібно 2 з половиною роки, щоб на Східній Україні вибити всіх куркулів. А тут без кулеметів і до 1-го квітня – це “хлєстаковщина”. Я боюся, що прокинуся одного ранку, а мені скажуть, що економічні реформи в Україні закінчено.

Мої колеги – зарубіжні аналітики, які займаються Україною, дають півтора року на те, що все в цій країні буде приватизовано росіянами – через власників, олігархів чи як ви їх назвете. Існує єдина альтернатива: щоб це було приватизовано за участю українського та західного капіталу (чи, скажімо, африканського, південноафриканського – очевидно, не злочинного, не наркотичного). Я ніяк не можу зрозуміти Ющенка: мені здається, що в нього нема фізичного відчуття часу. Він згаяв 8 тижнів, але мені здається, що його це не турбує. Насправді ж, коли питання референдуму будуть внесені на обговорення в парламенті, це неминуче ліквідує парламентську більшість, тому що не можна зібрати більшість під такі питання. Я не розумію, чи відчуває Ющенко, як мало часу йому відведено реальним життям. І в мене вже закрадається думка: може, він не хоче нічого робити? Реальні економічні реформи – це банкрутство великих підприємств на Східній Україні, які є нерентабельними. Реальне банкрутство – це в середньому 40 % безробіття. Недарма ніде у Східній Європі людина, яка проводила шокову терапію, потім не могла стати президентом, ніколи.

Навіть якщо б Ющенко забрав усі галицькі голоси на наступних президентських виборах, усе-таки електорально це меншість. Може, він боїться цього? Але я не хочу постійно жити в країні, яка постійно чекає змін. І я думаю, що якщо Віктор Андрійович хоче робити реформи і зробить їх, то у нього є маленький, дуже маленький шанс стати президентом. Якщо ж ні – боюся, він президентом не стане. І навіть Галичина через півтора року його прем’єрства може зробити висновок: слухайте, він багато говорив, але він дуже мало зробив.

– А якщо не відбудуться ці реформи, то чи взагалі ми маємо ще якийсь шанс щось зробити у цій країні?

– Шанс у нас, звичайно, буде зберігатися – тільки от наступний випаде ще через 7 років. Зараз можна ризикувати – парламентські вибори ще не скоро, президентські – не скоро. Скажімо, те, що я рекомендую президентові зараз, – це терміново, абсолютно терміново організувати приїзд сюди Папи, бо потім православні ієрархи поб’ють будь-кого за це. А так – воно ще як-небудь перемелеться. І терміново визнати ОУН-УПА воюючою стороною – президентським указом. Це буде велика проблема для Кучми на Східній Україні, але Кучма не збирається йти на 3-й термін, тобто це не буде для нього політичною проблемою. Крім того, Кучма має “відпрацювати” Західній Україні той кредит довіри, який все-таки Західна Україна йому надала в 2-му турі на президентських виборах. Я розумію, що для Кучми як для політика, який повинен зважувати всі ймовірності, візит Папи є політично невигідним, тому що політично Російська православна церква буде різко проти. Але саме в цей рік, коли до виборів дуже далеко, це можна зробити – а вже потім якимось хитрим способом помиритися з росіянами.

– Це таке зависання між Росією, сильним Путіним, – і Заходом... Може, проблема України в тому, що вона ніяк не може вибрати: як їй іти, яким шляхом?

– Це проблема української політичної еліти, а не проблема України. Еліта живе своїм світом, дуже обмеженим – лише Києвом, коли ж ми говоримо “Київ” – маємо на увазі Печерськ. Я думаю, що зрушення у прозахідну сторону (вже такі, які мене можуть задовольнити) в еліті є. Скажімо, ніхто з дітей усіх наших так званих олігархів не вчиться в Москві, а от діти покоління Пустовойтенка – вчаться. (Валерій Павлович, як ви пам’ятаєте, ще безпосередньо перед нашим телемостом, пов’язаним з футболом, із гордістю повідомляв, що його син вчиться в Москві. Мабуть, непоганий чоловік, я не маю нічого проти, але як це сказав Пустовойтенко – це було дуже характерно.) Я давно перестав вірити словам політиків, мене цікавлять їхні дії. Якщо діти вибирають і батьки пропонують дітям європейську чи американську освіту – це вже є ознакою чогось (що вони, наприклад, не вважають, що в Москві найкраща освіта в світі).

Розмовляла Мар’яна САВКА

POSTUP - ПОСТУП
№101 (545),
13 червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Українсько-польські проблеми - одним махом
·Енергетична криза. Що нового?
·Розшифровано генетичний код?
·Десятиріччя нової української націонал-демократії
·Українізація по-українськи
·Росіянин - чеченський камікадзе

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Демаркацію кордону
·Вибухова лихоманка
·Енергетична криза. Що нового?
·Українсько-польські проблеми - одним махом
·На Личакові все спокійно
·Матерія безкінечна...

НАША СТОЛИЦЯ
·Пасажиром дорожче, ніж вантажем
·Сумна хроніка вихідних
·Ігор Осташ: Чи матиме слово народний депутат Чорновіл?
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Українізація по-українськи
·Десятиріччя нової української націонал-демократії
·Міненерго позбавило струму військово-повітряні сили
·Уряд має регламент
·Ядерні порахунки

ПОСТУП У СВІТ
·Рушійна сила Європи
·Чому зволікає Пхеньян?
·Республіка спадкового президентства
·СВІТООГЛЯД

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Найфтопродукти подорожчають
·ОПЕК уже не в стані контролювати ціни
·NTT позбавлять державних пут
·СВІТ

ФУТБОЛЬНИЙ ПОСТУП
·А судді хто?
·Чемпіонат Європи у європейській пресі

СПОРТ-ПОСТУП
·Збірна України їде на Чемпіонат світу!
·П"єрс і Куертен - найкращі на "Ролан Гаррос"
·Останній Кубок Стенлі ХХ століття
·СПОРТ-БЛІЦ
·Каспарова викликав на матч... Стінг
·Андрій Волокітін виконав норму гросмейстера!

ПОДІЇ ТИЖНЯ
·РЕВЮ
·РЕЙТИНГ ВПЛИВОВОСТІ

ЕНЕРГЕТИЧНИЙ ПОСТУП
·Темрява вулиць породжує злочинців

ОСВІТА У ПОСТУПІ
·Історія вуличного ліхтаря
·ЛІМ готує нове покоління лідерів

АРТ-ПОСТУП
·Батик-шоу від Оленки Куб"як: Для гарної тканини і модельєри зайві
·Страшна помста Мирослава Скорика - гімн із поросячим хвостиком

ІНТЕРВ"Ю У ПОСТУПІ
·Той, хто завжди в епіцентрі

ПРОДОВЖЕННЯ ПОСТУПУ
·Анатомія злочину Ментена

КНАЙПИ У ПОСТУПІ
·Львівські шинки

POST-ФАКТУМ
·КАЛЕНДАР
·МУЗИЧНІ НОВИНИ
·ГОРОСКОП