BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 10-11 червня 2000 року |

Дещо про свободу совісті

у світлі свіжоспеченого законопроекту

Ярослав РИБАК, Леся КОВАЛЕНКО

Незважаючи на наше моральне збайдужіння, не можна залишати поза увагою справи, які впливають на формування європейського обличчя України і стосуються першочергових прав і свобод її громадян. Зокрема, на таку увагу заслуговує проект нової редакції Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”, який тепер подається під назвою “Про свободу світогляду та релігійні організації”.

Міжнародний досвід

Світова спільнота від часу завершення Другої світової війни, з прийняттям Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та багатьох інших загальновизнаних правових документів, сформувала чітку позицію щодо права людини на свободу совісті та релігій, яку можна представити так, як це зроблено у Статті 9 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини (прийнята у Римі 4 листопада 1950 року):

“1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати релігію або свої переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдно чи приватно, у богослужінні, ученні, виконанні релігійних і ритуальних обрядів.”

Крім того, існують чітко сформульовані обмеження у цій сфері (продовжуючи цитату):
“2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я і моралі або для захисту прав і свобод інших людей.”

От і все. Залишається лише ці принципи втілити у правове поле конкретної держави.

Українські реалії

Україна споконвіків мала глибокі релігійні традиції, і навіть у час, коли релігія була “опіумом для народу”, в Україні існувало близько половини з усіх релігійних громад “единой и неделимой”. Від часу здобуття Україною незалежності релігійне життя почало відкрито і бурхливо розвиватися. Так, лише у 1990 році державними органами було зареєстровано 2789 нових релігійних організацій, у 1991 – ще 2209; у 1993 – 1829; у 1995 – 1645; у 1997 – 1375; у 1999 – 1700, що в підсумку, станом на січень 2000 року, становило 23 543 релігійні організації на теренах України. Динамічне зростання кількості релігійних інституцій, зростання кількості людей, які залучені до релігійної діяльності, невирішеність майнових питань і багато інших факторів породили чимало різноманітних проблем і конфліктів, які не лише ускладнили релігійне життя в Україні, але й привели до серйозних міжцерковних конфліктів, наслідки яких ще будуть довго супроводжувати українське суспільство і які взагалі невідомо, чи колись знайдуть належний розв’язок. Однією з найістотніших причин цього є недостатнє і застаріле врегулювання цієї сфери українським законодавством і, що найгірше, постійне зволікання з його оновленням.

Знову для “подолання негативних наслідків...”

Уже сама назва розробленого проекту Закону – “Про свободу світогляду та релігійні організації” – є не зовсім вдалою, оскільки перше словосполучення “свобода світогляду” є надто широким, різноплановим та всеохоплюючим. Поняття “світогляд” має стільки різних відтінків, що їх практично неможливо відтворити в одному, навіть найкращому Законі. Крім того, вживання у проекті цього поняття звужує право людини на свободу совісті та релігій, виключаючи її моральну відповідальність.

На нашу думку, назву законопроекту краще викласти в одній з таких редакцій: “Про свободу совісті, релігії та віросповідання”, або “Про свободу совісті та релігії”, або “Про свободу совісті та віросповідання”.

Першорядним у вивченні такої важливої і неоднозначної проблеми, як релігійні відносини, є визначення основних понять, якими оперуватимуть. До недавнього часу “виробник” (чомусь не хочеться у цьому випадку називати його законотворцем) правового акту “Про свободу совісті...” вважав за недоцільне означувати ті поняття, які він використовував, що неодноразово давало можливість “виконавцям” цього виробу тлумачити його на власний розсуд і “по-своєму” втілювати його у життя, а це викликало непорозуміння і суперечності (оскільки за відсутності відповідного правового поля кожен трактує так, як розуміє, а скільки людей, стільки й думок), а також порушення прав “споживачів”. Може, совість “загризла”, чи “виробник” вирішив просвітити нас, нетямущих, а, може, просто суперечності стали такими, що потрібно визначатися, що є що чи хто є хто? От і вирішив “виробник” присвятити першу статтю нового закону термінам і поняттям. І тут ми побачили його справжнє єство, яке приховувалося, але, по суті, базується на тій підготовці, що була закладена у старих комуністичних школах. І залишається лише дивуватися, як найвищі посадові особи держави можуть ставити свої підписи під подібними законопроектами.

Прочитаємо деякі із запропонованих понять:
“Релігійна освіта – навчальний процес, спрямований на підвищення рівня релігійної освіченості особи, усвідомлення сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення. Релігійна освіта може мати загальнопросвітницький характер або бути професійно зорієнтованою”.

Наведене формулювання викликає щонайменше подив. Оскільки: навчальний процес – це лише один із можливих засобів (механізмів) для отримання будь-якої освіти, у тому числі релігійної, однак таке визначення аж ніяк не може характеризувати “релігійну освіту”. “Спрямованість на підвищення рівня” засвідчує існування певного рівня, невідомо лише, звідки він узявся і яким він є? І чому лише “підвищення рівня”? Чому не здобуття певних знань? Або одне і друге. Чому творець-”виробник” хоче обмежитися лише тим, що “релігійна освіта... спрямована... на релігійну освіченість особи”? Адже ж ми не говоримо, що “математична освіта спрямована на математичну освіченість особи”, чому ж тоді свідомо чи несвідомо звужуються рамки “релігійної освіти”? Так, “релігійна освіта... спрямована... на релігійну освіченість особи” – однак не лише на це. Наступне непорозуміння: особа, яка здобуває релігійну освіту, повинна мати “усвідомлення сприйняття нею змісту певного релігійного віровчення”. Це означає, що існує “неусвідомлене сприйняття” – і що з ним робити, коли воно є? Взагалі, що законотворець розуміє під словосполученням “релігійне віровчення”? На нашу думку, “релігійна освіта – це сукупність знань, які отримуються (здобуваються) внаслідок навчання”.

“Релігійна література – світські та богословські збірники, видання, присвячені проблемам релігієзнавства (історія та теорія релігії, релігійного культу, обряду тощо)”.

Наведене визначення лише частково характеризує релігійну літературу. Чому лише “присвячені проблемам релігієзнавства”? Що творець-”виробник” розуміє під “світськими та богословськими збірниками, виданнями”? Спроба законотворця подати у дужках зміст поняття “релігієзнавство” як “історія та теорія релігії, релігійний культ, обряд тощо” засвідчує про часткове його розуміння.

Далі з’являється ще поняття:
“Богослужбова література – релігійні видання, які містять правила і описи порядку проведення храмових богослужень, а також тексти для них”.

Незрозуміло, чи входить поняття “богослужбова література” у поняття “релігійна література” (оскільки ці поняття розділяються, то, мабуть, не входить) і якщо ні, то чому? Оскільки “богослужбова література”, згідно з поданим вище, – це “релігійні видання”, а “релігійна література” (див. визначення релігійної літератури) – це “світські та богословські... видання”, то яка різниця між релігійними і богословськими виданнями? Якщо законотворець говорить про “храмові богослуження”, значить, передбачає існування не храмових – тоді де і як вони визначаються? А також – у яких виданнях друкуються “тексти для них”? “Віросповідання – система певних релігійних поглядів, догм та уявлень”.

Відчуваєте, як повіяло “розумом, честю і совістю нашої епохи”?...
“Церква – структуроване релігійне утворення з відповідною системою управління, заснованою на ієрархічному принципі, а також з регламентацією відносин всередині цього утворення та з релігійними чи світськими організаціями”.

Автори цього визначення хотіли вкласти у нього декілька положень, які до певної міри подібні, зокрема: чи потрібно в одному понятті вживати близькі характеристики, як-от “структуроване релігійне утворення” і “заснованою на ієрархічному принципі”, або “з відповідною системою управління” і “регламентацією відносин всередині цього утворення” та ще й “з релігійними чи світськими організаціями”? Якою саме є “відповідна система управління”? Чому вона “відповідає”? На нашу думку, доцільно було би подати лаконічніше і простіше визначення, наприклад: “церква – це об’єднання духівництва і віруючих на засадах спільності вірувань і обрядовості” – і т. д. Перелік можна було б продовжити.

У той же час ми не зустрічаємо у проекті навіть спроб означити такі поняття, як віра і віровчення, які мали б розпочинати перелік визначень, оскільки вони засадничі, а крім того, в тексті проекту Закону автори часто оперують ними.

Обсяг статті не дозволяє висвітлити всіх нюансів навіть однієї статті проекту, та й вони можуть бути просто нецікавими для ширшого загалу, а для їхнього тлумачення інколи знадобиться не одна сторінка коментарів. Тому ми спробували проілюструвати недоліки проекту лише на кількох моментах.

Щодо оцінки цілого проекту Закону України “Про свободу світогляду та релігійні організації”, то, на нашу думку, автори топчуться на місці шляхом деякого поліпшування одних статей і погіршування інших. У той час як завданням законодавчої бази є не закріплювати існуючу практику, а розкривати можливості, створювати перспективи для розвитку відносин в тій чи іншій ділянці суспільного життя. Після прийняття Конституції України центральним державним органам у справах релігій необхідно було б глибше підійти до найважливішого Закону для упорядкування тої ділянки суспільних відносин, яка для більшості цивілізованих країн є лакмусовим папірцем існування демократії і правопорядку.

Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?...

Як стрижневий елемент побудови нового Закону пропонується розглянути механізм, коли державою реєструються лише головні центри (управління) кожної конкретної релігійної організації, а її підрозділи (громади, братства, монастирі, товариства, навчальні заклади тощо) лише фіксуються державними структурами через їх повідомлення з боку центрів (управлінь) релігійної організації (або погодження їх установчих документів). Це створило б вертикаль, яка б забезпечила, з одного боку, чітку співпрацю державних підрозділів з конкретними центрами (управліннями) релігійних організацій, з іншого боку, стимулювала б відповідальність центру (управління) конкретної релігійної організації за діяльність своїх підрозділів. Але ця ідея концептуально змінює засади пропонованого законопроекту.

Зауважимо, що з практичної точки зору, якщо поспостерігати за діяльністю Всеукраїнської Ради Церков, то саме на таких концептуальних засадах приймаються деякі з її рішень, які потім є вирішальними для праці у центральних державних органах у справах релігій.

Основою запропонованого підходу, на нашу думку, має стати поняття релігійної організації. Хоча в законопроекті існує визначення релігійної організації, проте воно не відображає принципів її існування і діяльності. Пропонується таке тлумачення: “релігійна організація – це добровільне об’єднання осіб, створене з метою спільного сповідання і розповсюдження релігійних чи віросповідних переконань, яке має власну доктрину (тобто власну систему переконань), моральний кодекс, обряд та організацію”. Після чого подати принципи діяльності релігійних організацій, які базуються на загальноприйнятих міжнародних нормах і враховують особливості релігійної ситуації в Україні. Для цього корисно було б урахувати набутий досвід – власний і хоча б найближчих сусідів, провести консультації з зацікавленими структурами та фахівцями і не “вносити поправки”, а розробити новий проект Закону, який мав би відповідати міжнародним нормам, ратифікованим Україною, та розкрити ті положення Конституції України, які гарантують визначальні для людської особистості права і свободи, в тому числі у сповідуванні релігій.
Відверто кажучи, такі спроби були, однак вони практично не мали свого завершення. Якою буде ця спроба? При запропонованих підходах вона матиме ті ж наслідки.
Львів, травень 2000 року

POSTUP - ПОСТУП
№100 (544),
10-11 червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Україна знову з голосом
·Борги погашатимуть... збільшуючи
·Львів без свтіла. Далі буде без води
·Суд над Російською землею

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Нас захищатимуть, як німців
·Діти на дорогах
·Молодь про Чорновола
·Безкоштовний інсулін

НАША СТОЛИЦЯ
·Школи і хабарі
·Три тисячі - за дружину
·Львів без свтіла. Далі буде без води
·Трамваї стануть дорожчими
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Боротьба за ефірний вплив завершилася
·Борги погашатимуть... збільшуючи
·І не буде жодного лівого
·Буде герб і буде пісня.. тобто гімн
·В Україні править "чернігівський клан"?
·Україну роблять звалищем

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Газова катастрофа
·Традиційні банки під загрозою
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·Сьогодні в Бельгії та Голландії стартує фінальна частина Чемпіонату Європи з футболу
·Німецька преса про футбол

ТУРИСТИЧНИЙ ПОСТУП
·Сам не вдома, а на морі!
·Де відпочиває українська "бізівумен"?
·378 кілометрів справжнього свята
·Відпочивайте за путівками турагенції "Всесвіт"!

АРТ-ПОСТУП
·Шлях до любові, віри та розуміння
·Мистецтво керувати мистецтвом

ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ
·Зиновій Кулик

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

РЕЛІГІЙНИЙ ПОСТУП
·Дещо про свободу совісті

НЕРУХОМІСТЬ
·Будинок у кінці Академічної

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ
·Львівські хроніки з минулих літ
·Суржик для інтелігенції

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·EURO-2000. Свято чи трагедія?
·ГОРОСКОП