BRAMA
  UKRAINEWSTAND
Home - NEWS - Weather - Biz - Sports - Press - Calendar - Classifieds

  УКРАІНОВИНИ
Home - НОВИНИ - Погода - Ділове - Спорт - Прес - Календар - Оголошення




Поступ головна сторінка, Postup HOMEPAGE

| Головна сторінка | INDEX 10-11 червня 2000 року |

Зиновій Кулик

Марко ТКАЧУК

Зиновій Володимирович Кулик народився у Львові 3 лютого 1947 року. У тому середньовічному будинку, у самому центрі міста, напроти римо-католицької Катедри, досі мешкає його 93-річний дядько, батьків брат. Батько Зиновія Кулика, Володимир Михайлович, працював палітурником, реставратором книг.

Навчався Зиновій Кулик у львівській середній школі №37. Оскільки сім’я не відрізнялася аж надто особливими зв’язками (“Мій батько ніколи не дозволяв собі дати комусь хабара”, – зізнавався Зиновій Володимирович), а тому хлопця віддали до звичайної школи. Це вже згодом, коли Кулик навчався у п’ятому класі, з’ясувалося, що школу реорганізовують і йому доведеться навчатися у школі з поглибленим вивченням французької мови. Тодішній директор школи, Йосип Гавриляк, зумів створити непоганий учительський колектив: семеро вчителів мали дипломи Сорбонни! Знання французької мови згодом допомогло Зиновієві Кулику при написанні дисертаційної роботи. А ще змалечку оволодів польською – у Львові й досі більшість населення вважає польську за другу рідну мову. Таким чином – “так воспитаньем, слава Богу, теперь не мудрено блеснуть”, як писав про свого ліричного героя Олександр Пушкін.

Після закінчення школи Зиновій Кулик деякий час працював на оборонному заводі, у конструкторському бюро “Термоприлад”. Також вирішив спробувати здобути вищу освіту. “У нашій родині лише вискочки здобували вищу освіту.
Решта йшли працювати, були ремісниками”, – згадував пізніше Кулик. Саме тому, очевидно, його батько не дуже прихильно поставився до ідеї сина йти до вузу. Але 1965 року Зиновій Кулик здав документи і вступив у Політехнічний інститут – на механіко-машинобудівний факультет.

Повчившись два роки у “політесі”, він зрозумів, що робота інженера – не для нього. Щоправда, на цей час він мав уже кілька публікацій у пресі – у заводській газеті та у “Ленінській молоді”. З цим “творчим доробком” Кулик 1967 року вступив на факультет журналістики Львівського державного університету ім.І.Франка. Починаючи з другого курсу, мусів заробляти собі на життя, поєднуючи навчання з працею на Львівській студії телебачення – спочатку помічником режисера, а згодом – випусковим редактором. “Я прийшов на роботу на телебачення. Коли ще існувала така професія, як кабельмейстер – людина, яка носила кабель за телеоператором, і пережив чотири хвилі технічної модернізації вітчизняного ТБ”,– зізнавався згодом Кулик в інтерв’ю “Всеукраинским ведомостям”.

Одним із своїх учителів у журналістиці Зиновій Кулик вважає журналіста Романа Бартоша, який розпочав свою трудову кар’єру ще у довоєнні часи і згодом виступив як наставник молодших журналістів. Так само тепло Кулик відгукується про інших наставників – тодішнього декана факультету журналістики Нечиталюка, професора В.Здоровегу, професора О.Сербенську та ін.

Саме у цей час Зиновія Кулика зауважують і запрошують на роботу до Львівського обкому комсомолу, який вважали однією з “лабораторій”, де плекали кадри для республіканського комсомолу. Можна навести список кадрів, які кувалися саме у львівському комсомолі. Тодішній перший секретар обкому комсомолу, Всеволод Окпиш (донедавна посол Російської Федерації у Лаосі), запропонував створити на базі ОК ЛКСМУ інформаційно-методичний центр, очолити який запросив Зиновія Кулика. Рівно за два роки молодого й енергійного комсомольського функціонера переводять на роботу у Київ – у ЦК ЛКСМУ.
У жовтні 1980 року Зиновій Кулик переходить працювати в Держтелерадіо України. Нагадаю: це був кінець доби розвиненого соціалізму, кінець брежнєвської доби, популярно названої пізнішими істориками “застоєм”. Зиновій Кулик став партійним організатором інтелектуальної установи – модернізованого колективного організатора, пропагандиста й агітатора. На цій посаді його і застала доба “перебудови”. Раптом з’ясувалося, що у нас немає не лише розвинутого, а й взагалі жодного соціалізму. Почалася криза ідеології, і Зиновій Кулик вирішив відійти від активної діяльності, зайнявшись діяльністю науковою. Тим паче, що робота партфункціонера все більше примушувала бюрократизуватися, усе менше давала снаги для творчості…

1986 року він подає документи у Академію суспільних наук. Знову-таки випадково (його величність випадок грав чималу роль у біографії Кулика) помічник генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова Г.Шахназаров вирішив 1986 року запровадити таке нововведення, як політологія і відібрав групу з семи аспірантів, які мали штурмувати ази цієї екзотичної (як на той час) науки. Кулик потрапив у число “вибраних”, яким, щоправда, довелося здавати вдвічі більше іспитів, аніж іншим аспірантам. Результатом роботи Кулика стала дисертація на тему “Телебачення в системі зовнішньополітичної пропаганди – 80-ті роки ХХ століття”. Влітку 1989 року дисертацію було успішно завершено. Але оскільки на той час у системі ВАКу не було передбачено вченого звання “кандидат політичних наук”, Зиновій Кулик став кандидатом історичних наук.

Після закінчення навчання в аспірантурі Зиновій Кулик повертається на роботу у Держтелерадіо України – політичним оглядачем.

Піком слави і піком діяльності Кулика як політичного оглядача стало його інтерв’ю з Президентом СРСР Михайлом Горбачовим через кілька днів після референдуму, на якому 92% українців проголосували за державну незалежність України. Ніколи ні до ні після цього інтерв’ю Кулик не робив більш резонансних матеріалів. Це інтерв’ю заслуговує на те, аби на нього звернути більше уваги.

Того дня, коли Зиновій Кулик брав інтерв’ю в Горбачова, у Біловезькій Пущі відбувалася зустріч лідерів новоутворених держав – Росії, України та Білорусі. Тому санкції від вищих посадових осіб України на проведення інтерв’ю Кулик не мав. Тим більше, він не знав, що на цій зустрічі буде вирішено питання СРСР і що починає він своє інтерв’ю з президентом СРСР, а закінчує – з простим громадянином Горбачовим.

Куликові вдалося спровокувати Горбачова на різкі і необдумані вислови. Скажімо, Горбачов почав говорити про міжнаціональну ворожнечу: “З подібних кроків, таких, як проголошення незалежності, починається ворожнеча між народами. Що ви будете завтра робити в Україні з 11 мільйонами росіян? А з представниками інших народів? Згадайте Нагорний Карабах, Тбілісі? Чи готовий народ України до кровопролитних конфліктів?” Кулик перебиває Президента: “Михайле Сергійовичу, але ж у нас немає міжнаціональних конфліктів…” Спантеличений тим, що його перебили, Горбачов, вкрай розгублено перепитує: “Немає? Ну, тоді будуть… Обов’язково, я думаю, будуть”.

Ще один нюанс: інтерв’ю Горбачова, яке взяв Зиновій Кулик, було найдовшим інтерв’ю радянського лідера. Як правило, журналістам приділяли від 30 до 45 хвилин. Рекордом вважалося інтерв’ю, взяте французькою журналісткою – 47 хвилин. Цього ж разу Куликові вдалося провести діалог тривалістю в 1 годину 45 хвилин. Згодом російська преса опублікувала чимало здивованих матеріалів на тему “як вдалося провінційному журналістові так “розкрутити” Горбачова”?
Одразу ж посипалися пропозиції від керівництва каналу “Останкіно” – Куликові пропонували робота у Москві, провідні посади на телебаченні тощо. Однак він вирішив попрацювати в Україні.

Незалежність України дала змогу Куликові спробувати свої сили у бізнесі. Зокрема, у перші роки існування незалежної держави з’явився перший проект Кулика-бізнесмена – телевізійний канал УТ-3, який сам Кулик охарактеризував як “приватно-державну структуру”. Проте УТ-3 виявився недовговічним проектом. “Ми взяли кредити, отримали два приміщення – комірчини розміром 32 кв.м і 14 кв.м”, – згадує Кулик. - “І ми довели, що можна робити доволі якісний продукт власними силами. Потім ми кредити повернули, і проект вважали вичерпаним”. Згодом проект УТ-3 поступився місцем іншим проектам, у яких брав участь Зиновій Кулик.

1992 року першу річницю незалежності України Зиновій Кулик зустрічав новим призначенням – генеральним директором програм українського телебачення. Чимось процес просування Кулика східцями кар’єри нагадував військову службу: до другої річниці Незалежності він отримав чергове “звання” – віце-президента Укртелерадіокомпанії.

На цій посаді його застали неспокійні часи президентських виборів 1994 року. Під час виборчої кампанії Кулик створив ще одну програму, яку можна вважати ще однією вершиною у його творчій біографії – програму “Сто хвилин з пресою”. Після того, як у програмі взяв участь Леонід Кравчук, більшість аналітиків зауважили зростання рейтингу діючого Президента. Інша річ, що він не зміг скористатися плодами діяльності свого оточення. Тим більше, що частина команди Кравчука таємно працювала проти нього.

Після приходу до влади Леоніда Кучми Зиновій Кулик був змушений подати у відставку. Проте за короткий час його було викликано в Адміністрацію Президента і запропоновано далі продовжити роботу на свої новій посаді. Таким чином, Зиновій Кулик став одним із небагатьох, хто залишився у команді Кучми у спадок від старої, кравчуківської, команди.

Згодом, в інтерв’ю газеті “День”, Кулик говорив, що цей факт можна розцінювати не як прояв політичної безхребетності, а як вияв поваги до професіоналізму. “Період зміни президентів був періодом моєї відставки. І цю відставку було спричинено певними політичними незбігами. А надалі, коли я побачив, що нинішній Президент саме обстоює національні інтереси, я погодився на його пропозицію – і що тут поганого, сумнівного?”.

У січні, 1995 року Леонід Кучма призначив Зиновія Кулика Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення. Свою діяльність на посту Голови Держтелерадіо Кулик розпочав з реформи: так, скажімо, надзвичайно роздутий апарат комітету було скорочено до 160 чоловік. Відчутно зросла якість програм…

У цей же час Зиновій Володимирович започатковує спільно з Олександром Роднянським телепроект під назвою “1+1”.

“1+1” став справжнім явищем, яке змогло відірвати від “Останкіно” мільйони телеглядачів і повернути їхні симпатії до українського мас-медіального ринку. Студія “1+1” виникла як частина німецької комерційної фірми “Innova Media GmbH”. В Україні проект “1+1” починався з розмахом. На презентації проекту 25 серпня 1995 року були присутні керівник Адміністрації Президента України Дмитро Табачник, радник Президента з питань національної безпеки Володимир Горбулін, міністр зовнішньоекономічних зв’язків та торгівлі Сергій Осика, голова Держтелерадіо України Зиновій Кулик. Молодий і енергійний генеральний директор студії “1+1” Олександр Роднянський за короткий час перетворив студію на потужну телеструктуру – не без сприяння Зиновія Кулика.

Насамперед, Кулик виступив з ініціативою внести зміни у законодавство, що регламентує інформаційну сферу. “Я вважаю, що коли ми займаємося засобами масової інформації.., то повинні бути певні обмеження. Приміром, не може людина без громадянства приїздити сюди й реєструвати загальнонаціональне видання. Позаяк людина без громадянства не є юридично зобов’язаною – скажімо так – цій державі нічим. Але вона намагається через свої ЗМІ впливати на цю державу й це суспільство. Впливати в певному напрямі, байдуже, в якому, – лівому, правому, центристському – але впливати... Я не хочу називати прізвища – особа без громадянства у Вінницькій області зареєструвала 12 газет і часописів загальнодержавного ареалу розповсюдження. І при цьому ніхто в неї не має права навіть запитати, за які гроші? Яке їхнє походження? Це не має нічого спільного ні з демократією, ні зі свободою слова. Наше інформаційне законодавство не перешкоджає відмивати гроші. Більше того, наше законодавство у сфері ЗМІ забезпечує ідеальні умови для перетворення “брудних” грошей на “чисті”, через відсутність вимоги декларування”.

У серпні 1996 року Зиновій Кулик стає виконувачем обов’язків президента Національної телекомпанії України. Однак реально попрацювати на цій посаді йому довелося менше трьох місяців: 13 листопада 1996 року Зиновія Кулика було призначено Міністром інформації України. Фактично міністерство було створено “під нього”. Він же став єдиним міністром інформації: після його відставки у листопаді 1998 року міністерство було ліквідовано. Чимало оглядачів пояснили необхідність створення міністерства близькістю парламентських виборів і необхідністю створення відповідної потужної інформаційної бази. Місце президента Національної телекомпанії посів згадуваний нами Віктор Лешик – людина, з якою у Зиновія Кулика склалися дружні стосунки ще у ті часи, коли Лешик був політичним оглядачем українського радіо, а згодом не змінилися навіть під впливом подій довкола студії “Гравіс”, на якій Лешик тоді працював.

1997 року, напередодні виборів до Верховної Ради, було закрито газету “Правда України”. Це знову обернулося хвилею невдоволення проти Зиновія Кулика: почалися судові позови і т.д. Дехто почав вбачати ледве не запровадження цензури в ЗМІ (оскільки газета підтримувала політичну партію “Громада” і перебувала під впливом опального екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка). Нині, через два з половиною роки після тих подій, Зиновій Кулик говорить, що не соромиться і не відмовляється від свого тодішнього кроку, “оскільки не вважає за можливе дозволити видавати газету за відмиті у Антігуа і Барбудах гроші – фактично не “правду України”, а “Антігуанську правду”.

Опоненти Зиновія Кулика закидали, що саме під час його перебування на посаді міністра в Україні збільшилася кількість російськомовних видань і розпочалася справжня експансія російськомовної преси. Сам Зиновій Кулик визнавав цей факт:”Аналіз каталогів друкованих періодичних видань передплати на 1998 і 1999 роки засвідчує як позитивні, так і негативні тенденції головного масиву газет і журналів загальнодержавної сфери розповсюдження щодо випуску їх державною мовою. Якщо кількість газет і журналів, які в одному номері вміщують матеріали українською і російською мовою, збільшилася з 152 до 173, то кількість українською мовою навіть зменшилася – з 372 до 369. Виявлено навіть видання, котрі зареєстровані як такі, що повинні видаватися двома мовами окремо, однак подаються в каталозі тільки російською мовою. Це газети “Сегодня”, “Футбол”, “ТВ-Парк”, “Команда”, “Бульвар”, журнали “Лиза”, “Капитал”, “Натали”, “Верена” та деякі інші.” 19 жовтня 1998 року на засіданні Ради з питань мовної політики при Президентові України Зиновій Кулик зробив такі висновки: “Збільшення випуску періодичних видань українською мовою – завдання, вирішення якого залежить від засновників, редакцій газет і журналів, підтримки їх державою, спонсорами і, звичайно, передплатниками. На захист україномовної преси має надійніше стати наше законодавство, у разі прийняття до нього певних необхідних змін і доповнень”.

Ще одним визначним моментом у біографії Зиновія Кулика було його призначення на посаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України у червні 1999 року – у розпал президентського марафону. Як вважає Юлія Мостова, це призначення було несподіванкою для багатьох – насамперед для самого секретаря РНБОУ Володимира Горбуліна. На новому посту Кулик мав би відповідати за інформаційну безпеку України – фактично, цим він і займався під час попередньої своєї діяльності, тепер цю діяльність потрібно було лише легітимізувати.

1999 рік став також роком започаткування ще одного проекту під керівництвом Зиновія Кулика. Йшлося про створення всеукраїнського україномовного популярного щотижневого журналу для масового читача. Редактором нового журналу став колишній редактор легендарної львівської газети “Пост-Поступ” Олександр Кривенко. Команду було підібрано також переважно з західноукраїнських журналістів (підсвідоме втілення ідеї галицького месіанізму – у її найбільш вдалому варіанті). Було знайдено кошти, обладнано приміщення редакції. За короткий час журнал , який нарекли “ПіК” (“Політика і культура”) перетворився на одне з найпопулярніших українських видань. Зауважмо – і найавторитетніших! Окремі фінансові групи вдалося переконати, що українська мова – це також престижно, і що популярність в Україні матимуть не лише російськомовні видання.

Наразі важко сказати про політичне майбутнє Зиновія Кулика. Нагадаю: усі попередні його призначення були для більшості несподіваними. Хоча сам він вважає, що “раптом – ніколи не буває”. Він довів свій професіоналізм і здобув право на своє місце поруч з Президентом. Здобув у чесній боротьбі.
Як би не складалася його політична доля – такі люди, як Кулик, не йдуть у відставку. Вони переходять на інше місце роботи.

POSTUP - ПОСТУП
№100 (544),
10-11 червня 2000 року
·PDF - ст.01
ПЕРША СТОРІНКА
·Цитата "Поступу"
·Україна знову з голосом
·Борги погашатимуть... збільшуючи
·Львів без свтіла. Далі буде без води
·Суд над Російською землею

ПОСТУП У ЛЬВОВІ
·КІЛЬКА СЛІВ
·Нас захищатимуть, як німців
·Діти на дорогах
·Молодь про Чорновола
·Безкоштовний інсулін

НАША СТОЛИЦЯ
·Школи і хабарі
·Три тисячі - за дружину
·Львів без свтіла. Далі буде без води
·Трамваї стануть дорожчими
·АРХІВАРІУС

ПОСТУП З КРАЮ
·КРАЄВИД
·Боротьба за ефірний вплив завершилася
·Борги погашатимуть... збільшуючи
·І не буде жодного лівого
·Буде герб і буде пісня.. тобто гімн
·В Україні править "чернігівський клан"?
·Україну роблять звалищем

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОСТУП
·КРАЙ
·Газова катастрофа
·Традиційні банки під загрозою
·СВІТ

СПОРТ-ПОСТУП
·Сьогодні в Бельгії та Голландії стартує фінальна частина Чемпіонату Європи з футболу
·Німецька преса про футбол

ТУРИСТИЧНИЙ ПОСТУП
·Сам не вдома, а на морі!
·Де відпочиває українська "бізівумен"?
·378 кілометрів справжнього свята
·Відпочивайте за путівками турагенції "Всесвіт"!

АРТ-ПОСТУП
·Шлях до любові, віри та розуміння
·Мистецтво керувати мистецтвом

ШАХІВНИЦЯ ПОСТУПУ
·Зиновій Кулик

ЛЬВІВСЬКІ ОБСЕРВАЦІЇ

РЕЛІГІЙНИЙ ПОСТУП
·Дещо про свободу совісті

НЕРУХОМІСТЬ
·Будинок у кінці Академічної

ПОСТУП З ПРОДОВЖЕННЯМ
·Львівські хроніки з минулих літ
·Суржик для інтелігенції

ПОСТ-SCRIPTUM
·КАЛЕНДАР
·EURO-2000. Свято чи трагедія?
·ГОРОСКОП