ДО СТАРТУ ЧЕМПІОНАТУ ЄВРОПИ ЗАЛИШИВСЯ 1 ДЕНЬ
Для багатьох наших читачів буде, напевно, сюрпризом, що ми першою у групі С ми представляємо команду маленької Словенії, країни без великих футбольних традицій, відвертого аутсайдера цієї групи, який, проте, здатен будь-кому попсувати нерви. А річ у тому, що в цій групі мала бути Україна.
Саме словенські хлопці перейшли нашій команді дорогу на ЄВРО-2000. Тоді, восени, здавалось, усе було проти нашої збірної. Втрутилася просто якась неземна сила. Спершу наш тодішній головний тренер Сабо почав експериментувати, запросив Парфьонова, який уже в першому матчі “відзначився” червоною карткою, потім була трагедія Шовковського, якому, здається, наприкінці матчу просто хтось відібрав розум, і він подарував словенцям перемогу. А вже згодом – сильна хурделиця в Києві, болото, ожеледиця та білий м’яч на засніженому полі НСК “Олмпійський”. А після цього була трагедія команди й уболівальників. Ми не пройшли найслабшу команду кваліфікації!.. Але життя триває, а словенцям тоді, здається, сам Бог допоміг. А може, ні? Річ у тому, що у нас набір знаних і досвідчених футболістів, а у них просто команда. І Захович попереду. Отож,
Словенія
Справді, про цю команду нема багато що писати. На відміну від своїх більш потужних сусідів хорватів і югославів, малесенська Словенія ніколи не мала великих футбольних досягнень. У Європі гравців цієї команди частенько називають лижниками, оскільки значно більші досягнення словенських спортсменів були в зимових видах спорту. І загалом, її серйозно ніхто не сприймав. Але все змінилося після приходу на тренерську роботу одного з кращих футболістів Словенії Сречка Катанеця. Молодий тренер став не тільки ентузіастом своєї справи, але і великим фахівцем. Катанець зібрав під крило збірної всіх її так званих “зірок”.
Словенці виступали у відбірковій групі разом із командами Норвегії, Греції, Грузії, Латвії та Албанії. Одна з найслабших груп, проте словенці випередили греків, у яких значно більший досвід зустрічей на європейській арені. А вже потім були ті злощасні матчі з українцями. Справді, ми всі досі не можемо зрозуміти, як команда з такими нападниками, як Шевченко та Ребров, із такими захисниками, як Ващук, Головко та Лужний поступилася ЇМ, у кого лише молодий тренер Катанець і один досвідчений гравець – Захович. Але їх двох вистачило для загальної перемоги словенців. Мабуть, не варто посипати зайвий раз голову попелом. Час минув, а ми “пролетіли”, у нас не було команди патріотів, а у них – є. От вам і результат. Але, зрештою, залишмо це у спокої. Наразі словенці вперше їдуть на свято європейського футболу. Хто саме?
Голкіпери: Марко Симеунович (“Марибор”, 24 матчі за збірну), Младен Дабанович (“Локерен” (Бельгія), 11 матчів), Деян Немец (“Мура”, 0 матчів).
Захисники: Дарко Міланич (“Штурм” (Австрія), 39 матчів), Маринко Галич (“Марибор”, 49 матчів), Александер Кнавс (“Тироль” (Австрія), 20 матчів, 1 гол), Желько Мілінович (ЛАСК (Австрія), 15 матчів), Спасое Булаїч (“Кельн” (Німеччина), 8 матчів, 1 гол).
Півзахисники: Міленко Ачимович (“Црвена Звезда” (Югославія), 19 матчів, 4 голи), Алее Чех (ГАК (Австрія), 50 матчів, 1 гол), Сашо Гайзер (“Генк” (Бельгія), 4 матчі, 1 гол), Руді Істенич (“Юрдинген” (Німеччина), 15 матчів), Амір Карич (“Марибор”, 23 матчі, 1 гол), Джоні Новак (“Гавр” (Франція), 47 матчів,
3 голи), Міран Павлин (“Карлсруе” (Німеччина), 23 матчі, 2 голи), Зоран Павлович (“Динамо” (Хорватія), 3 матчі).
Нападники: Младен Рудонья (“Сент-Трейден” (Бельгія), 35 матчів), Златко Захович (“Олімпіакос” (Греція), 45 матчів, 21 гол), Мілан Остерц (“Олімпія”, 19 матчів, 5 голів), Сашо Удович (ЛАСК (Австрія), 36 матчів, 15 голів).
Югославія
Збірній цієї країни завжди не щастить на чемпіонатах Європи. У 1992 році команда Югославії вже навіть прибула до Швеції для участі у європейському святі, та іншої думки були в УЄФА, де вирішили дискваліфікувати цю команду, яку тоді вважали одним із фаворитів ЄВРО-92. Тоді замість югославів участь у першості взяли датчани і стали... переможцями чемпіонату. Відтоді минуло вже вісім років, а ситуація знову мало не повторилася. Цього разу вже Бельгійський суд засідав з приводу позову косовських албанців, котрі вимагали дискваліфікації команди. Та спершу втрутилися голландці, котрі відразу зазначили, що в разі позитивного рішення бельгійського правосуддя, вони згодні прийняти югославів у себе. Цього, втім, не потрібно робити: у бельгійців вистачило розуму, щоби не послухатися косовських албанців. Отож, “юги” їдуть на чемпіонат.
Югославській збірній випала дуже сильна відбіркова група. Судіть самі: чого варті команди Ірландії, Хорватії та Македонії? А якщо до них додати ще “югів”?! Та югослави встояли й після війни принесли справжнє свято у зруйновані домівки сербського та чорногороського народів. Це було, мабуть, єдине свято тієї осені. Чекають подальших перемог від команди Вуядина Бошкова на цьому чемпіонаті. Тим паче, у “югів” після цієї першості може розпочатися зімна поколін, адже вік ветеранів Міятовича, Друловича, Джукича, Михайловича, Славіші Йокановича, Стойковича примушує їх потроху “зав’язувати” з матчами за збірну. Отож, цей чемпіонат може стати для них останнім. І тому вони намагатимуться показати все, на що здатні.
Загалом, у першості континенту “юги” брали участь 4 рази (1960, 1968, 1976, 1984 рр.), найкращий результат – ”срібло” 1960 і 1968 років.
Склад команди Юголсавії
Голкіпери: Івіца Краль (“Ейндховен” (Голландія), 31 матч за збірну), Зейко Цикович (“Лас Пальмас” (Іспанія), 2 матчі), Олександр Кочич (“Црвена Звезда”, 16 матчів).
Захисники: Горан Джорович (“Сельта” (Іспанія), 40 матчів), Мирослав Джукич (“Валенсія” (Іспанія), 36 матчів, 1 гол), Синіша Михайлович (“Лаціо” (Італія),
43 матчі, 5 голів), Слободан Комленович (“Кайзерслаутерн” (Німеччина), 17 матчів, 2 голи), Ніша Савельїч (“Бордо” (Франція), 27 матчів, 1 гол), Іван Дудич (“Црвена Звезда”, 0 матчів).
Півзахисники: Славіша Йоканович (“Депортиво” (Іспанія), 49 матчів,
8 голів), Йован Станкович (“Мальорка” (Іспанія), 6 матчів), Деян Станкович (“Лаціо” (Італія), 17 матчів, 6 голів), Любинко Друлович (“Порто” (Португалія), 25 матчів, 2 голи), Драган Стойкович (“Нагоя” (Японія), 75 матчів, 15 голів).
Нападники: Дарко Ковачевич (“Ювентус” (Італія), 34 матчі, 4 голи), Саво Мілошевич (“Сарагоса” (Іспанія), 44 матчі, 20 голів), Предраг Міятович (“Фіорентина” (Італія), 46 матчів, 22 голи), Матей Кежман (“Партизан”, 0 матчів).
Норвегія
Збірна Норвегії, як і словенці, вперше зуміла пробитись у фінальну стадію Чемпіонату Європи. Бум у норвезькому футболі розпочався на початку
90-х років. Період прискореного розвитку норвезького футболу збігся з часом роботи Егіла Ольсена у збірній країні. Авторитетний теоретик і практик футболу зумів створити міцну боєздатну команду.
Після Чемпіонату світу 1998 року Егіл Ольсен залишив збірну і вирішив спробувати сили як клубний тренер. А норвезьку команду прийняв його помічник Нільс-Йохан Семб. Дебют у Семба вийшов щонайгіршим. У першому матчі відбіркового циклу скандинави програли за всіми статтями збірній Латвії з рахунком 1:3. Одначе потому все стало на свої місця.
Ще на початку сезону зазнав важкої травми коліна провідний захисник команди Роні Йонсен із “Манчестер Юнайтед”. Ще одна проблема норвезької збірної – воротарі. Томас Мюре, який відіграв більшість матчів відбіркового турніру, у вересні зламав ногу. Закінчував сезон Томас у “Бірмінгем Ситі”, де невдало провів кінець чемпіонату. Найсильніша лінія норвежців – напад. За місце в основному складі поборються Оле-Гунар Сольск’яер, Стефан Іверсен, Торе-Андре Фло та Джон Кар’ю.
Склад збірної Норвегії
Воротарі: Мортен Бакке (“Мельде”, 2 матчі за збірну), Томас Мюре (“Евертон” (Англія), 9 матчів), Фроде Ольсен (“Севілья” (Іспанія), 13 матчів).
Захисники: Тронд Андерсен (“Вімблдон” (Англія), 7 матчів), Хенінг Берг (“Манчестер Юнайтед” (Англія), 70 матчів, 8 голів), Андре Бергдольмо (“Русенборг”, 23 матчі), Б’єрн Отто Брагстад (“Русенборг”, 9 матчів), Вегард Хеггем (“Ліверпуль” (Англія), 16 матчів, 1 гол), Ерик Хофтун (“Русенборг”, 23 матчі), Роні Йонсен (“Манчестер Юнайтед” (Англія), 41 матч, 2 голи).
Півзахисники: Ор’ян Берг (“Русенборг”, 19 матчів, 1 гол), Ерик Мюкланд (“Панатинаїкос” (Греція), 70 матчів, 2 голи), К’єтил Рекдаль (“Валеренга”, 82 матчі, 17 голів), Джон Арне Ріїс (“Монако”, 5 матчів, 1 гол), Відар Рисет (“Селтик” (Шотландія), 24 матчі, 2 голи), Бент Скамельсруд (“Русенборг”, 34 матчі, 6 голів), Стейл Сольбакен (“Ольборг” (Данія), 56 матчів, 9 голів), Роар Странд (“Русенборг”, 21 матч, 4 голи).
Нападники: Джон Кар’ю (“Русенборг”, 12 матчів, 2 голи), Торе-Андре Фло (“Челсі” (Англія), 46 матчів, 21 гол), Стефан Іверсен (“Тотенхем” (Англія), 14 матчів, 4 голи), Оле Гунар Сольск’яер (“Манчестер Юнайтед” (Англія), 30 матчів, 13 голів).
Іспанія
Подібно до збірних Італії, Німеччини, Англії, Голландії іспанська команда незмінно входить до числа фаворитів європейських першостей. Її гра може подобатися чи навпаки викликати роздратування, та ніхто не стане заперечувати, що іспанці грають у класний футбол.
1998 рік видався невдалим для збірної Іспанії. Ганебний провал на Чемпіонаті світу. Потому жахливий старт відбіркового турніру – поразка з рахунком 2:3 від збірної Кіпру. Все закінчилося відставкою тренера Хав’єра Клементе, якого давно критикували у пресі. Під керівництвом Клементе іспанська збірна програвала вкрай рідко, одначе сама якість гри викликала чимало нарікань. На зміну Клементе прийшов відомий у минулому футболіст “Реала” та збірної Іспанії Хосе Антоніо Камачо.
Якщо склад іспанської збірної при Камачо великих змін не зазнав, то гра стала якісно іншою. Відбірковий турнір було пройдено блискуче. Збірна Іспанії рознесла з рахунком 9:0 доволі міцну збірну Австрії, розгромила з рахунком 8:0 кіпріотів і Сан-Марино.
Досягнення
Іспанці брали участь у чемпіонатах Європи 5 разів (1964, 1980, 1984, 1988, 1996 рр.). Найкращий результат – чемпіони Європи 1964 року, “срібло” 1984 року. Матчів у фіналах – 17, перемог – 5, нічиїх – 7, поразок – 5, м’ячі – 17:19.
Склад збірної Іспанії
Воротарі: Сантьяго Каньїсарес (“Валенсія”, 22 матчі за збірну), Хосе Франсиско Моліна (“Атлетико”, 7 матчів), Джанмі Гарсія (“Сарагоса”, 1 матч).
Захисники: Фернандо Єрро (“Реал”, 69 матчів, 23 голи), Пако Гомес (“Сарагоса”, 12 матчів), Августин Арансабаль (“Реал Сосьєдад”, 16 матчів), Мічел Сальгадо (“Реал”, 12 матчів), Серхі Бархуан (“Барселона”, 44 матчі, 1 гол), Хуан Веласко (“Сельта”, 3 матчі), Альбер Ферер (“Челсі” (Англія), 36 матчів), Абелардо Фернандес (“Барселона”, 44 матчі, 3 голи).
Півзахисники: Мігель Ангуло (“Валенсія”, 0 матчів), Хуан Карлос Валерон (“Атлетико”, 10 матчів), Гаїска Мендьєта (“Валенсія”, 11 матчів, 1 гол), Хосеп Гвардьола (“Барселона”, 34 матчі, 4 голи), Вінсенте Енгонга (“Мальорка”, 11 матчів, 1 гол), Іван Ельгера (“Реал”, 4 матчі, 3 голи).
Нападники: Хосеба Ечеберія (“Атлетик”, 24 матчі, 6 голів), Ісмаель Урсаїс (“Атлетик”, 15 матчів, 8 голів), Рауль (“Реал”, 31 матч, 16 голів), Педро Мунітис (“Расинг”, 8 матчів, 1 гол).
|
|
