Дітям - від дітей
Любов КИЯНОВСЬКА-КАМІНСЬКА
Першого червня всі засоби масової інформації дружньо згадали про дітей. До безкорисливих друзів дітей долучилася і Львівська філармонія, організувавши декілька концертів у цей святковий день.
Не знаю, як хто ставиться до виступів вундеркіндів, а в мене вони завжди викликають особливо щемливе почуття – стоїть на сцені тендітне створіння зі щирим і відкритим поглядом, що буває лише в ніжному віці, і раптом у своїй грі сягає таких прозрінь, у своїй дитячій безпосередності проникає в такі глибокі духовні сфери безсмертної музики класиків, які не завжди підвладні навіть зрілим майстрам. Щоправда, хвилини одкровень нечасті... Декілька таких “моментів злету” майнули і в цьому концерті.
Троє учасників – піаністка, третьокласниця Оленка Гав’юк (клас Тетяни Олександрової) та двоє скрипалів, учнів народного артиста України Ігора Пилатюка – шестикласниця Марічка Стрільбицька та семикласник Назар Пилатюк – підтвердили високий клас, яким завжди славилася “школа Соломії Крушельницької”, alma mater Юрія Башмета, Олександра Слободяника, Олега Криси та десятків інших видатних музикантів. Під категорією “високий клас” зовсім не конче треба розуміти лише добре видресируваний і рівний, мов деталі на конвеєрі, спосіб нанизування звуків. Справжнє мистецтво заховується в трикутнику між серцем, головою та пальцями, і юним музикантам, на щастя, не забракло ні одного, ні другого, ні третього. Важко, звісно, в такому віці говорити про сформовану індивідуальність, але її контури вже видно більшою чи меншою мірою у всіх виступаючих.
Найменша з них, Оленка Гав’юк, у виконанні концерта В.А.Моцарта привабила спокійною впевненістю і відточеністю кожної деталі. Музика Моцарта тим особливо і складна, що в ній “немає за що сховатися”, кожен найдрібніший відтінок має свій глибинний сенс. Оленка втримала цілість від першої до останньої ноти, з елегантністю і наївною грацією провівши свою солюючу партію. Як видається, в майбутньому вона має шанс вирости на справжню конкурсну піаністку.
Марічка Стрільбицька запропонувала публіці улюблений багатьма поколіннями скрипалів Другий концерт Г. Венявського (в XIX – на початку XX ст. він був надзвичайно популярний і серед студентів консерваторії Галицького музичного товариства у Львові). Її лірична, чутлива манера виконання підкуповувала багатством емоційних нюансів, відкритістю переживань, а артистизм і прекрасні технічні дані вповні проявилися в інтерпретації одного з найефектніших творів славетного польського романтика. Єдине, чого, на жаль, забракло цій безсумнівно здібній дитині – це доброго інструмента, відповідного для такої музики.
Найстарший за віком, і найбільш зрілий серед них – Назар Пилатюк – “замахнувся” на твір, який вельми нечасто потрапляє у шкільні програми, – П’ятий концерт бельгійського віртуоза А.В’єтана. Насиченість звукової палітри, напруженість драматичного розвитку, а до того ж технічна складність вимагає від виконавця максимальної концентрації зусиль і розрахована на непересічні музичні дані. Саме такі дані і продемонстрував обдарований семикласник, приваблюючи не лише блискучою і віртуозною манерою brillant, але й витонченістю барвної гами, раціональною продуманістю кожного епізоду, а разом з тим – по-юнацьки безпосередньою експресивністю, повнокровною радістю музикування. В цьому, зовсім не учнівському, виконанні відчувалися не лише яскраве природжене обдарування, але й упевнена рука досвідченого педагога. Подумалося при тому, що традиція артистичних династій, коли мистецька майстерність передавалася з покоління в покоління, від батька до сина, так поширена колись в Європі, таки має свій глибокий сенс і не варто від неї відмовлятися.
Юні музиканти приємно здивували і додали оптимізму: адже на тлі постійних розмов про непотрібність музичних шкіл, про їх безперспективність при теперішньому фінансуванні культури таке проростання “пролісків крізь асфальт” по-своєму дуже симптоматичне. А ввечері на сцені філармонії майбутніх віртуозів змінили вже визнані – популярний у Львові і далеко за його межами камерний оркестр “Віртуози Львова” під орудою Сергія Бурка. Спадкоємність музичних поколінь не переривається.
|
|
